89471 Анталовці,
вул. Леніна, 91

Перша згадка про село Анталовці («Antolocz») зустрічається в грамоті короля Фердинанда І з 1548 року, проте вважається що поселення заснував наприкінці XV століття шолтейс на ймення Антал. У радянські часи село називалось Антонівка. Нині тут проживає приблизно тисяча мешканців.

У 1992 році Святіший Отець Йоан Павло ІІ у Римі освятив наріжний камінь сучасного мурованого костелу. А новоспоруджену святиню в Анталовцях консекрував 13 червня 1993 року Апостольський нунцій в Україні та Апостольский адміністратор Закарпаття архієпископ Антоніо Франко.

89000 Великий Березний,
вул. Штефаника, 41

Перші згадки про це поселення припадають на 1409 та 1427 роки. Нині Великий Березний є селищем міського типу (з 1947 року) та центром району з населенням понад 7500 мешканців.

У 1788 році в нижньому кінці Великого Березного держава оселила словаків (католицького віросповідання) для вирубки лісу та будівництва дамб, які задовільняли свої духовні потреби в рамках парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією в Оноківцях. 1807 року вони завершили будівництво сучасного мурованого філіального костелу та освятили його, а 1808 року у Великому Березному було засновано власну парафію.

89434 Великі Геївці,
вул. Леніна, 95

У 80-х роках XX століття на околиці села було виявлено білохорватське поселення VIII-ІХ століть. У джерелах Геївці відоме з 1338 року під назвами 'Gevch', 'Geveuch', 'Gejocz' (первісна назва села виникла у слов'янському середовищі). Нині у цьому селі - понад тисяча мешканців.

У 1890 році у селі Великі Геївці було споруджено школу та шкільну каплицю св. Анни за кошти 21-річного юнака Лайоша Хомокі, які він заповів Церкві 1887 року. Будівництво сучасного мурованого костелу завершилось 1911 року. У 1940 році у селі постала парафія.

У 1963-1989 роках храм перебував закритим. 1990 року було проведено капітальний ремонт поверненої святині. Парафію обслуговують дієцезіальні священники.

89430 Галоч,
вул. Головна, 56

В письмових джерелах Галоч відоме як 'Galich', 'Galuch', 'Galoch', 'Gálocs', а перша письмова згадка датується 1273 роком. Сьогодні тут проживає майже півтисячі мешканців, більшість з яких мають угорське етнічне походження.

Галоч був філією доборусківської парафії. На переломі XVI-XVII століть село стало реформатоським. У 1741 році тут згадуються дві церкви (можливо, одна з них була католицькою). У 1851 році у Галочі проживало 132 католика східного обряду та 88 - латинського. У 1928 році постала мурована Покровська греко-католицька церква, яку радянська влада закрила 1952 року (станом на 1944 рік у селі було 94 римо-католиків та майже у два рази більше греко-католиків).

89441 Глибоке,
вул. Головна, 13

Вперше село згадується в документах за 1417 рік. Називалось воно тоді Малим Холмцем чи Гуткою. Нині проживає тут трохи більше півтисячі мешканців.

Римо-католики села належали до парафії св. Луки, євангеліста у Середньому. Місцевий костел збудував 1871 року середнянський парох о. Андраш Будьіш, він же заснував у селі також школу.

У 1960-х роках радянська влада закрила храм, а 1967 року року облаштувала у ньому музей атеїзму. Костел було повернено вірним 1989 року.

89411 Гута,
вул. Центральна, 25

Гута не згадується в урбаріальному описі від 1631 року, проте вже є в описі 1691 року. Очевидно, виникла приблизно в середині XVII століття, а заснували її переселенці, майстри з виготовлення скла, яких у той час називали гутниками. У 1715-1720 роках село спорожніло, а в другій половині XVIIIст. було заселено новими руськими (українськими) переселенцями. Окрім українців, тут проживають також словаки, а кількість мешканців менша трьох сотень.

У 1935 році у Гуті було освячено новозбудований сучасний мурований костел. Храм у 1958 році закрила радянська влада.

89003 Забрідь,
вул. Воз'єднання, 10а

Датою заснування села Забрідь (угорською - Рийвгель) вважається 1360 рік. Нині тут проживає понад тисяча мешканців.

У 1994 році у селі було зареєстровано римську-католицьку громаду. У травні 1995 року о. Лайош Гудра освятив наріжний камінь під будівництво костелу, спорудження якого розпочалось у квітні 1999 року. 2000 року майбутнього греко-католицького єпископа о. Мілана Шашіка CM було призначено настоятелем парафії св. Августина у Перечині та адміністратором парафій Пресвятої Трійці у Великому Березному і Заброді. Саме завдяки його зусиллям на пожертви зі Словаччини, Польщі та Італії, а також благодійної організації 'Реновабіс' храм було добудовано та оснащено на весну 2002 року.

89435 Кінчеш

Поселення порівняно недавнє, утворилось в XIX столітті. У другій половині цього століття тут поселились угорські сім'ї. Нині у селі проживає понад три сотні мешканців, переважна більшість яких визнає українську рідною мовою.

При дорозі в одному із сільських дворів Кінчеша збереглась дерев’яна дзвіниця 1932 року, отже до ІІ світової війни тут проводились богослужіння (швидше за все, греко-католицькі). З ініціативи місцевих греко-католиків, яку підтримали також римо-католики і православні, 2000 року у селі розпочали будівництво міжконфесійного екуменічного мурованого храму.

89423 Концево,
вул. Миру, 129

У хроніках поселення вперше згадується 1348 роком під назвою Кексефельде. Перебувало у власності родини Кончазів, тому пізніше отримало назву Кончаза (Koncháza). Нині проживає тут понад 1200 мешканців.

Парафія в Концеві була заснована наново у XIX столітті. У 1992 році було облаштували костел у перебудованому будинку старої школи (25 серпня його освятили). У 2013 році було споруджено та освячено невеличку капличку Матері Божої Цариці біля дзвіниці навпроти входу в костел.

89431 Малі Селменці,
вул. Головна, 39

Село Селменці засноване в другій половині XIII століття. В середині XIX століття тут проживало 253 реформатів (кальвіністів), 224 греко- і 115 римо-католиків. 1945 року село поділили між Радянським Союзом (менша частина - Малі Селменці) і Словаччиною (більша частина - Великі Селменці). Радянська частина села отримала назву Солонці, яку змінили на Малі Селменці 1995 року. Нині село нараховує близько двох сотень жителів, переважна більшість яких визнає угорську мову рідною.

В Селменцях був костел, який у XVI столітті перейшов до протестантів, проте у XVIII столітті він знову став католицьким. Ймовірно, що наприкінці ХІХ століття (чи ще раніше) храм став непрнидатним, оскільки на початку ХХ століття у Селменцях збудували сучасну муровану святиню Пресвятої Трійці.