75134 Абрикосівка,
вул. Південна, 15,

Хутір у цьому місці з'явився ще у 90-х роках ХІХ століття, проте село вважається заснованим у 1928 році як Сад-комбінат ім. Фрунзе. З 1957 року називається Абрикосівкою. Населення - близько 1200 мешканців. У селі є церква Почаївської ікони Божої Матері Херсонської єпархії Московського патріархату та костел Матері Божої Фатімської. Жодна з громад, яким належать ці святині, не є домінуючою, співіснують доброзичливо.

З 1999 року в Абрикосівці проводились богослужіння у сім'ях парафіян. Статут парафії Матері Божої Фатімської було зареєстровано органами влади 12 вересня 2006 року, цього ж року в Абрикосівці розпочалось спорудження свого мурованого храму, яке здійснювалось на пожертви як місцевих вірян, так і сімей з Польщі.

66100 Балта,
вул. Ярослава Мудрого, 2,
+380 (4866) 220-93, 246-27,
f.b.: 100084458839588

У 30-х роках XVIIст. заснували селище Палієве (Палієве Озеро), а в 60-х роках Юзеф Любомирський розпочав будівництво на лівому березі Кодими фортеці Юзефград (навпроти на правому березі ще з XVIст. існувало турецьке укріплення «Балта»). 1776 року Юзефград отримав магдебурзьке право. У 1797р. Юзефград (з 1793р. - Єленськ) об'єднали з Балтою в одне місто, яке стало центром повіту. У 1849р. у Балті проживало 9810 мешканців, 1860 року - близько 14000, 1897 року - 23363, 1914 року - понад 28000, нині - майже 18 тисяч осіб. Із 1923р. було райцентром (у 1924-1929рр. - столицею Молдавської АРСР), а 2020 року увійшло до Подільського району.

У 60-х роках XVIIIст. коштом місцевого власника Станіслава Любомирського за проектом львівського архітектора Себастіяна Фесінґера збудували мурований храм для католиків-вірмен, які переселились в Юзефград із Криму, втікаючи від релігійного переслідування. Фундатор надав парафії належне фінансово-матеріальне забезпечення, у томі числі три села.

56100 Баштанка,
вул. Миколаївська, 2
+380 (51) 582-51-29

Заснували Баштанку, яка до 1928 року називалась Полтавкою, на початку XIX століття переселенці із Полтавщини та Чернігівщини. У 1830 році тут проживало 1216 мешканців, 1886 року - 2846, нині - понад 12 тисяч осіб. Була центром волості, із 1926 року є районним центром, від 1963 року - селищем (міського типу), статус міста отримала 1987 року. 1 жовтня 2025 року стала «Містом-героєм України».

У схематизмах Тираспольської дієцезії Полтавка не згадується у складі жодної парафії, проте мала б належати до парафії в. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії у Миколаєві, як і розташована зовсім поруч з нею німецька колонія Ней-Карслруе, що нині є селом Шляхове. Ймовірно, що після будівництва там костелу св. Єроніма нечисленні римо-католики Полтавки послуговувались саме ним.

67700 Білгород-Дністровський,
вул. Захисників України, 9,
+380 (4849) 677-13,
f.b.: Sw.Malgorzata

У 4 столітті до н. е. на острові, що омивався двома рукавами Тіраса (Дністра), жителі Мілету заклали поліс, який отримав назву Офіуса («місто змій»), а на високому правому березі річки виросла скіфське поселення Тіра. Згодом два поселення злились в одне, яке у різні часи називалось Тіра, Алба-Юлія, Туріс, Білий Город (тиверців), Ак-Ліба, Четатя-Албе, Фегер-Вар та Аккерман. У 1944 році місто, яке перейшло від Румунії, у складі якої воно перебувало після громадянської війни, до УРСР, отримало назву Білгород-Дністровський. Нині - районний центр із населенням майже 49 тисяч мешканців.

Варто зауважити, що це місто відвідали по дорозі на каторгу в Крим Папи Римські Клементій І у 93-95 роках та Мартин І у 623-625 роках.

До революції римо-католики Аккермана належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Одесі та мали свою муровану каплицю Матері Божої Ченстоховської, яка діяла до кінця ІІ світової війни. У 1946 році святиню переобладанали на житловий будинок, в якому досі проживають люди та міститься офіс невеликої фірми. Місцева римсько-католицька спільнота відновила свою діяльність 1999 року, богослужіння відправлялись у приватному будинку однієї з парафіянок.

74000 Високопілля

Нинішнє Високопілля складається із двох колишніх сіл - Кронау та Ней-Мангейма, заснованих у 60-х - 70-х роках XIX століття німецькими переселенцями із Таврійської губернії. 1915 року Кронау перейменували на Високопілля. У 1926-1939рр. воно було центром Високопільського німецького національного району, з 1946 року є центром адміністративного району, а з 1957 року - селищем міського типу. Населення - понад 4100 мешканців.

Із двох колишніх поселень Високопілля саме Ней-Мангейм було населене переважно католиками, котрі 1883 року своїм коштом збудували мурований храм під титулом Серця Ісуса Христа. Тут існувала своя парафія, до якої належав майже десяток сусідніх поселень. Перед Ісв. війною вона нараховувала понад 2700 вірних, якими опікувались адміністратори о. Йосиф Малиновський, а потім - о. Франц Лоран.

565?? Вознесенськ,
провул. Костенка, 10

Місто Вознесенськ заснували 1795 року на місці запорізького поселення Соколи і назвали на честь церковного свята - Вознесіння Господнього. У 1860 році у містечку проживало 7983 мешканців, 1897 року - 15748, нині - понад 33 тисячі осіб. Від 1923 року є районним центром, 1938 року отримав статус міста. 1 жовтня 2025 року став «Містом-героєм України».

За інформацією схематизмів Тираспольської дієцезії, католики латинського обряду Вознесенська спочатку належали до парафії св. Франциска Ксаверія у Раштадті (нині - Поріччя), проте після виділення з неї 1890 року парафії св. Миколая у Мюнхені (нині - Градівка), перейшли до неї. Втім, принаймні, від 1912 року вони знову належали раштадтській парафії. І свої святині не мали.

26300 Гайворон,
вул. Рози Люксембург, 11-а,
+380 (52) 54-50-560,
f.b.: 303620660095672

Поселення Гайворон утворилось внаслідок злиття сіл Гайворон, Струнькове і Ташлик Струньківський, які були засновані як зимівки козаками Запорізької Січі та вперше згадуються у документах 1796 роком. Від 1933 року Гайворон є районним центром, а 1949 року отримав статус міста. Населяє його понад 16 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії у Тернівці (нині - Бершадський район Вінницької області) та відвідували мурований костел св. Фредеріка, споруджений там 1830 року коштом родини Мошинських. Наприкінці XIX століття у Гайвороні було споруджено свій мурований храм в неоготичному стилі. Після знищення у 30-х роках XX століття радянською владою православної Успенської церкви католицьку святиню передали православним. У якості православної церкви колишній костел проіснував до початку 50-х років, коли його переоблаштували на кінотеатр та будинок культури. А 1957 року будівлю колишнього католицького сакрального об'єкту повністю знесли, причому розібрали навіть фундамент.

26500 Голованівськ

У 1757 році згадується як недавно засноване поселення, називалось Голованецьке, потім - Голованівське. Після 1793 року у складі Росії назву змінили на Голованівськ. Наприкінці століття отримав статус містечка і став волосним центром. На початку 40-х років XIXст. тут проживало близько 1400 мешканців, 1880 року - 3 тисячі, нині - майже 6 тисяч осіб. Від 1923 року Голованівськ є центром району, від 1957 року - селищем (міського типу).

1 лютого 1781 року місцевий власник Станіслав Фелікс (Щенсний) Потоцький фундував перший костел разом із парафією у Голованівському (фундаційний акт було підписано у Тульчині, а затверджено церковною владою 14 січня 1782 року у Брацлаві). Храм, швидше за все, був дерев'яним, освятили його 1797 року під титулом св. Станіслава, єпископа мученика.

57012 Градівка

В частині села Градівка 1810 року оселились емігранти з Баварії та інших німецьких провінцій, назвавши поселення Мюнхеном. У 1811 році тут проживало 208 мешканців, 1859 року - 713, 1885 року - 1175, 1900 року - 1928, 1914 року - 1828, 1926 року - 1172, 1942 - 1200. У 1944р. радянська влада їх депортувала. Село знову стало Градівкою (якийсь час могло бути Малим Поріччям). До 2020 року входило до Веселинівського району, населення - понад півтисячі осіб.

Католики латинського обряду Мюнхена становили переважну більшість його населення. Як і римо-католики сусіднього Раштадту, вони спочатку належали до парафії у Ландау (Широколанівка), проте невдовзі перейшли до новозаснованої раштадської парафії. За непідтвердженими даними, вже через рік-два після поселення німці облаштували у селі молитовний будинок.

75240 Григорівка,
вул. Пушкіна, 20а

У середині XIX століття на березі степової річки Тамари поселились три Григорія - Грабовецький, Богачевський і Прочитанський. Потім до них долучились інші переселенці, проте масове заселення розпочалось лише у 1868 році. Причому, вихідці-католики із Київської губернії населяли північну частину села, яку довгий час називали «Київщина», а православні вихідці із Кам’янець- Подільської губернії - південну, яка отримала назву «Кам’янеччина». Такий поділ села відчувався до ІІсв. війни. Нині тут проживає понад 1800 мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Амвросія, єпископа, у місті Перекоп, яке 1920 року було повністю зруйноване більшовицькою армією. А філіальний мурований костел у Григорівці збудовали 1890 року під керівництвом Василя Рудницького. У 1900 році храм консекрував єпископ Йосиф Кесслер. За суперечливими даними, костел міг мати титул св. Григорія або св. Миколая. Ймовірно, що 1907 року у храмі проводились якісь будівельні роботи. У період Ісв. війни вірянами у Григорівці опікувався настоятель перекопської парафії о. Адам Гибульський.