56100 Баштанка,
вул. Миколаївська, 2
+380 (51) 582-51-29

Заснували Баштанку, яка до 1928 року називалась Полтавкою, на початку XIX століття переселенці із Полтавщини та Чернігівщини. У 1830 році тут проживало 1216 мешканців, 1886 року - 2846, нині - понад 12 тисяч осіб. Була центром волості, із 1926 року є районним центром, від 1963 року - селищем (міського типу), статус міста отримала 1987 року. 1 жовтня 2025 року стала «Містом-героєм України».

У схематизмах Тираспольської дієцезії Полтавка не згадується у складі жодної парафії, проте мала б належати до парафії в. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії у Миколаєві, як і розташована зовсім поруч з нею німецька колонія Ней-Карслруе, що нині є селом Шляхове. Ймовірно, що після будівництва там костелу св. Єроніма нечисленні римо-католики Полтавки послуговувались саме ним.

57012 Градівка

В частині села Градівка 1810 року оселились емігранти з Баварії та інших німецьких провінцій, назвавши поселення Мюнхеном. У 1811 році тут проживало 208 мешканців, 1859 року - 713, 1885 року - 1175, 1900 року - 1928, 1914 року - 1828, 1926 року - 1172, 1942 - 1200. У 1944р. радянська влада їх депортувала. Село знову стало Градівкою (якийсь час могло бути Малим Поріччям). До 2020 року входило до Веселинівського району, населення - понад півтисячі осіб.

Католики латинського обряду Мюнхена становили переважну більшість його населення. Як і римо-католики сусіднього Раштадту, вони спочатку належали до парафії у Ландау (Широколанівка), проте невдовзі перейшли до новозаснованої раштадської парафії. За непідтвердженими даними, вже через рік-два після поселення німці облаштували у селі молитовний будинок.

57060 Катеринівка

Поселення Катериненталь заснували 1817 року вихідці із Бадена, Рейнпфальца, Ельзаса і Вюртемберга (всього - 51 родина), а 1886 року тут проживало майже півтори тисячі осіб. У Ісв. війну село називали Скобелєв. 1944 року усіх мешканців німецького походження було депортовано у Німеччину, до Східного Сибіру. Нині у селі проживає близько семи сотень мешканців.

Мурований храм у Катериненталі постав коштом місцевих парафіян 1868 року. Він знаходився на перехресті основних вулиць: Обергассе, Шванцгассе, Швабенгассе та Йозефгассе. 22 вересня 1896 року костел консекрував єпископ Тираспольський Антон Церр. Перед більшовицьким переворотом 1917 року понад 1600 вірян обслуговував адміністратор о. Рох Штейн. На кладовищі була каплиця Пресвятої Діви Марії Неустанної Допомоги із родинним склепом, споруджена А. Буллінгером.

57434 Краснопілля

Поселення Блюменфельд заснували 1862 року переселенці із лібентальських і кучурганських німецьких колоній. У 1914 році його перейменували на Цвєтково, але на початку 20-х років стара назва відновилась. У 1944-1946рр. село отримало сучасну назву Краснопілля. 1947 року до нього приєднали село Ново-Кір'яківка та хутір Атаманка. Нині тут проживає понад тисяча мешканців. До 2020 року входило до Березанського району.

Від початку заснування Блюменфельда місцеві католики латинського обряду, якими була переважна більшість мешканців цієї колонії, до 1869 року належали до парафії св. Рафаїла Архангела в Ландау (Широколанівці). Мурований молитовний дім, присвячений Пресвятій Діві Марії, вони збудували своїм коштом вже у 1865-1866 роках.

57121 Кринички

Поселення засноване наприкінці XVIIIст., називалось Колодязі. В середині 50-х років ХІХст. відоме як Софіїївка із населенням близько семи десятків осіб. У 1870-1873рр. частину місцевих земель викупили німці із сусідніх колоній, утворивши нову колонію під назвою Шенфельд, яка 1873 року вже мала 215 мешканців, а 1923 року - 494. У 1946 році Шенфельд перейменували на Кринички. Нині тут проживає тисяча селян. Село до 2020 року входило до Новоодеського району.

Переселенці-німці були католиками латинського обряду та спочатку належали до парафії св. Архангела Рафаїла в селі Ландау, яке нині є Широколанівкою. За непідтвердженими даними, вже через кілька років після переселення вони облаштували у Шенфельді молитовний будинок.

55104 Криве Озеро,
вул. Б. Хмельницького, 24,
f.b.: 160639861192738

Вважається, що поселення Криве Озеро заснували у вересні 1762 року, проте є інформація щодо його існування, принаймні, з 1650 року. Від 1804 року було містечком з населенням 3472 мешканців, 1859 року мало 2185 осіб, у 80-х роках ХІХст. - понад 3400, 1926 року - 4174, нині - понад 7200 мешканців. Із 1970 року є селищем (міського типу), до 2020 року було райцентром.

На відміну від інших парафій латинського обряду Миколаївщини, які із середини ХІХст. входили до Тираспольської дієцезії, римо-католики Кривого Озера (переважно польського етнічного походження) спочатку належали до Кам'янецької дієцезії, а після її ліквідації - до Луцько-Житомирської. Свою святиню вони отримали вже у другому десятилітті ХІХ століття.

57334 Киселівка,
вул. Соборна, 6

Село заснували у 30-х роках ХІХст. переселенці-католики з польських, литовських та білоруських земель, які опинились тут не з власної волі, а за царським указом після Листопадового повстання. Спочатку воно називалось Поляцьким, проте, принаймні, від 1876 року вже мало назву Киселівка. 1886 року тут мешкало 558 осіб, нині ж (до війни) - понад 1200 мешканців. До 2020 року село входило до Снігурівського району.

Місцеві римо-католики належали до парафії свв. Пія і Миколая у Херсоні. У 1850-1852 роках у Киселівці на високому місці біля цвинтаря постала мурована каплиця, споруджена коштом графині Целестини Панкратьєвої та вірян, яка, принаймні, від 1876 року вже мала статус філії херсонської парафії, що від 1887 року титулувалась лише святим Миколаєм. В середині 80-х років постав проект перебудови киселівської каплиці на повноцінний костел (правда, не реалізований). У 1897 році єпископ Тираспольський Антоній Церр консекрував належно оснащений храм під титулом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (згадується під цією присвятою ще 1876 року).

55242 Лукашівка

Село Лукашівка вперше документально згадується 1787 року. У 1793 році позначене на карті, складеній королівський картографом Севериновським, як поселення Хоїнського (Choińskiego). І ці дві назви (Лукашівка і Х(о/а)їнка) потім вживались одночасно, хоча перша переважала. Ймовірно, його заснування пов'язане із Лукашем Хоїнським, який міг бути орендарем місцевої власності Потоцьких. У 80-х роках ХІХст. у селі проживало приблизно три сотні мешканців, нині - понад сім сотень осіб.

Католики латинського обряду Лукашівки належали до парафії св. Людовика у Кривому Озері. Це зафіксовано, принаймні, у п'ятому томі багатотомника 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego', виданому 1884 року. Проте каплиця у селі там не згадується.

54001 Миколаїв,
вул. вул. Захисників Миколаєва, 32,
+380 (512) 47-06-36,
www: joseph-mk.org,
f.b.: joseph.org.ua

Південна частина міста (Вітовка) отримала назву від литовського князя Вітовта, який збудував тут 1399 року замок. З кінця XVст. місцеві поселення (Рушеринівка, Рибаче, Кут Хлюща та інші) пов'язані із запорізькими козаками. У 1789р. Вітовку перейменували на Богоявленськ та заклали Миколаїв на півострові при злитті Інгулу і Південного Буга. У 1863р. тут проживало понад 64 тисячі мешканців, 1897 року - 92 тис., 1926 року - майже 105 тис., 1939 року - понад 168 тис., нині - близько 430 тисяч осіб. Із 1937 року Миколаїв є центром області та району. 2022 року присвоєно відзнаку «Місто-герой України»

Вже через 5 років після заснування міста, 20 травня 1794 року відкрили римсько-католицький храм (ймовірно, дім молитви), який був присвячений св. Йосифу, хоча деякі джерела подають титул св. Миколая, сплутавши цю святиню із костелом св. Миколая у Миколаєві на Хмельниччині. Місцева парафія об'єднала вірян різного етнічного походження - французів, італійців, литовців, угорців, іспанців, шведів, естонців, проте найбільшими спільнотами були німецька та польська.

54050 Миколаїв,
вул. Ольшанців, 73,
+380 (512) 25-92-94

Південна частина міста (Вітовка) отримала назву від литовського князя Вітовта, який збудував тут 1399 року замок. З кінця XVст. місцеві поселення (Рушеринівка, Рибаче, Кут Хлюща та інші) пов'язані із запорізькими козаками. У 1789р. Вітовку перейменували на Богоявленськ та заклали Миколаїв на півострові при злитті Інгулу і Південного Буга. У 1863р. тут проживало понад 64 тисячі мешканців, 1897 року - 92 тис., 1926 року - майже 105 тис., 1939 року - понад 168 тис., нині - близько 430 тисяч осіб. Із 1937 року Миколаїв є центром області та району. 2022 року присвоєно відзнаку «Місто-герой України»

Корабельний район на півдні Миколаєва утворений 1973 року шляхом приєднання Жовтневого (Богоявленська, Вітовки).

Католики латинського обряду, що проживали на теренах нинішнього Корабельного району Миколаєва, як і решти міста, в докомуністичні та посткомуністичні часи належали до міської парафії св. Йосифа. І лише 28 грудня 2006 року дієцезіальним декретом тут було утворено самостійну парафію Матері Божої Святого Розарію.