66100 Балта,
вул. Ярослава Мудрого, 2,
+380 (4866) 220-93, 246-27,
f.b.: 100084458839588

У 30-х роках XVIIст. заснували селище Палієве (Палієве Озеро), а в 60-х роках Юзеф Любомирський розпочав будівництво на лівому березі Кодими фортеці Юзефград (навпроти на правому березі ще з XVIст. існувало турецьке укріплення «Балта»). 1776 року Юзефград отримав магдебурзьке право. У 1797р. Юзефград (з 1793р. - Єленськ) об'єднали з Балтою в одне місто, яке стало центром повіту. У 1849р. у Балті проживало 9810 мешканців, 1860 року - близько 14000, 1897 року - 23363, 1914 року - понад 28000, нині - майже 18 тисяч осіб. Із 1923р. було райцентром (у 1924-1929рр. - столицею Молдавської АРСР), а 2020 року увійшло до Подільського району.

У 60-х роках XVIIIст. коштом місцевого власника Станіслава Любомирського за проектом львівського архітектора Себастіяна Фесінґера збудували мурований храм для католиків-вірмен, які переселились в Юзефград із Криму, втікаючи від релігійного переслідування. Фундатор надав парафії належне фінансово-матеріальне забезпечення, у томі числі три села.

67700 Білгород-Дністровський,
вул. Захисників України, 9,
+380 (4849) 677-13,
f.b.: Sw.Malgorzata

У 4 столітті до н. е. на острові, що омивався двома рукавами Тіраса (Дністра), жителі Мілету заклали поліс, який отримав назву Офіуса («місто змій»), а на високому правому березі річки виросла скіфське поселення Тіра. Згодом два поселення злились в одне, яке у різні часи називалось Тіра, Алба-Юлія, Туріс, Білий Город (тиверців), Ак-Ліба, Четатя-Албе, Фегер-Вар та Аккерман. У 1944 році місто, яке перейшло від Румунії, у складі якої воно перебувало після громадянської війни, до УРСР, отримало назву Білгород-Дністровський. Нині - районний центр із населенням майже 49 тисяч мешканців.

Варто зауважити, що це місто відвідали по дорозі на каторгу в Крим Папи Римські Клементій І у 93-95 роках та Мартин І у 623-625 роках.

До революції римо-католики Аккермана належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Одесі та мали свою муровану каплицю Матері Божої Ченстоховської, яка діяла до кінця ІІ світової війни. У 1946 році святиню переобладанали на житловий будинок, в якому досі проживають люди та міститься офіс невеликої фірми. Місцева римсько-католицька спільнота відновила свою діяльність 1999 року, богослужіння відправлялись у приватному будинку однієї з парафіянок.

67624 Дачне,
вул. Преображенська, 101

Поселення заснували в 90-х роках XVIII століття селяни, які втікали від панщини із центральних губерній Російської імперії. До 1968 року село називалося Гнилякове. Проживає у Дачному вісім з половиною тисяч мешканців.

Римо-католики села спочатку належали до парафії Матері Божої Фатімської в Одесі-Таїрові, потім - до парафії Божого Милосердя в Роздільній. У другій половині цього десятиліття Дачне виокремили в самостійну парафію, довіривши її отцям-маріянам (згромадження Отців Маріянів Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії), завдяки зусиллям яких тут і постала каплиця у придбаному будинку. Парафія має філії у Надлиманському і Теплодарі.

67502 Доброслав,
вул. Центральна, 55

Поселення заснував 1802 року поміщик Антон Кодинцев. Із 1849 року Антоново-Кодинцеве вже було містечком і центром волості. У 1858р. тут проживало 515 жителів, 1886 року - 410, 1897 року - 727, нині - понад 6700 осіб. В радянські часи Антоново-Кодинцеве стало райцентром, 1935 року його перейменували на Комінтернівське, яке 1965 року отримало статус селища (міського типу), 2016 року було перейменоване на Доброслав, а район - на Лиманський.

У 1897 році із 727 мешканців Антоново-Кодинцева 725 були православними. Нечисленні католики латинського обряду містечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Одесі. І, зрозуміло, свого храму не мали.

67502 Доброслав,
вул. Сонячна, 2-В,
www: rkc-dobroslav.od.ua,
f.b.: groups/3334938346828578

Поселення заснував 1802 року поміщик Антон Кодинцев. Із 1849 року Антоново-Кодинцеве вже було містечком і центром волості. У 1858р. тут проживало 515 жителів, 1886 року - 410, 1897 року - 727, нині - понад 6700 осіб. В радянські часи Антоново-Кодинцеве стало райцентром, 1935 року його перейменували на Комінтернівське, яке 1965 року отримало статус селища (міського типу), 2016 року було перейменоване на Доброслав, а район - на Лиманський.

Нечисленні католики латинського обряду містечка раніше належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Одесі та свого храму не мали. Із 90-х років ХХст. для них богослужіння відправляли у Будинку культури священники з Одеси (оо.-салезіанці із парафії св. Ап. Петра, оо.-паллотинці із парафії св. Климентія та дієцезіальні священники із парафії Бога Отця).

67442 Єреміївка,
вул. Центральна

Вперше згадується у документах 21 жовтня 1793 року, позначена як Єреміївка на карті 1821 року. У 30-х роках отримала статус містечка. Поселення Бішофсфільд німецькі переселенці із кучурганських колоній заснували, ймовірно, у 80-х роках XIXст. 1859 року в Єреміївці проживало лише 171 мешканців, 1896 року - 275, 1916 року - 517, 1924 року - німців, які становили більшість населення, 690, нині село має майже сім сотень осіб. 1951 року в будинки депортованих колишніх колоністів заселили бойків із тодішньої Дрогобицької області.

Німецькі колоністи були переважно римо-католиками і належали до філії в Ельзасі (нині - Щербанка) парафії Різдва Пресвятої Діви Марії в Мангеймі (нині - Кам'янка), яка у першому десятилітті XXст. стала самостійною парафією св. Ангелів-Охоронців. Свій храм вони отримали на початку XX століття.

68600 Ізмаїл,
вул.Комсомольська, 43,
+380 (4841) 210-74

Ізмаїл стоїть на місці, де у IV–V сторіччях знаходилась грецька колонія Антиофілас, а потім виникло поселення «Сміл», яке у середньовіччі генуезькі купці називали «Сініл». Після XVI століття територію захопили турки і на цьому місці постала фортеця «Ішмаел» (можливо, що турки просто пристосували до своєї мови назву «Сміл»). Після відступу турків у 1812 році вона отримала статус міста і назву Тучков (назву Ізмаїл повернули у 40-х роках XIX сторіччя). З 1944 року був центром області, а від 1956 року є районним центром, в якому нині проживає майже 72 тисячі мешканців.

Після отримання у 1825 році дозволу на спорудження костелу римо-католики Ізмаїла збудували 1826 року через недостатність коштів лише невелику каплицю, яка вже 1840 року стала руїною. І тільки наприкінці 40-х - на початку 50-х років постав нарешті сучасний мурований храм. У 1915 році костел заново було відбудовано після пожежі. До революції парафію, як нараховувала 2215 вірних, обслуговував о. Йоан Хондру, а храм продовжував працювати і далі, оскільки Ізмаїл увійшов до складу Румунії.

67811 Йосипівка

Заселення німецької колонії Йосифсталь розпочалось взимку 1804 року. У 1896-1917 роках поселення називалось Сергіївкою, з лютого 1945 року - Йосипівка. Населення - понад 1440 мешканців.

Перша католицька школа тут запрацювала у перший же рік заснування колонії, а 1806 року було споруджено костел, який вже тоді отримав титул св. Йосифа Обручника. У 1809 році відкрили другу церковно-парафіяльну школу, 1822 року для неї збудували новий будинок. З 1832 року, коли храм відремонтували та розширили, настоятелем у Йосифсталі кілька років працював майбутній єпископ о. Каспер Боровський.

67610 Кам'янка

Поселення засноване 1808 року німецькими переселенцями під назвою Мангейм, із 1944 року називається Кам'янкою. З 1923 року до ІІсв. війни було райцентром, нині є селом із населенням майже 1400 мешканців.

У 1850 році місцеві римо-католики своїм коштом збудували мурований костел у неоготичному стилі. 27 жовтня 1896 року цей храм консекрував єпископ Тираспільський Антон Церр. До революції майже дві з половиною тисячі вірян обслуговував настоятель о. Яків Добровольський, а до парафії входило понад десять населених пунктів, причому два з них мали свої муровані святині.

66000 Кодима,
вул. Єлісєєва, 2

Поселення Кодима засноване 1754 року на місці відомого із XVII століття хутора Кодима села Писарівка, який перенесли в інше місце. 1893 року Кодима стала містечком, 1930 року - районним центром, 1938 року - селищем міського типу, а статус міста отримала у 1979 році. Проживає тут понад 8 з половиною тисяч мешканців.

У 1835-1850 роках у Кодимі збудовали костел Преображення Господнього, який 1947 року став православною церквою, а після падіння комуністичного режиму його віддали православним Московського патріархату. З 2007 року богослужіння для невеликої місцевої спільноти римо-католиків відправлялись у приватному будинку.