66100 Балта,
вул. Ярослава Мудрого, 2,
+380 (4866) 220-93, 246-27,
f.b.: 100084458839588

У 30-х роках XVIIст. заснували селище Палієве (Палієве Озеро), а в 60-х роках Юзеф Любомирський розпочав будівництво на лівому березі Кодими фортеці Юзефград (навпроти на правому березі ще з XVIст. існувало турецьке укріплення «Балта»). 1776 року Юзефград отримав магдебурзьке право. У 1797р. Юзефград (з 1793р. - Єленськ) об'єднали з Балтою в одне місто, яке стало центром повіту. У 1849р. у Балті проживало 9810 мешканців, 1860 року - близько 14000, 1897 року - 23363, 1914 року - понад 28000, нині - майже 18 тисяч осіб. Із 1923р. було райцентром (у 1924-1929рр. - столицею Молдавської АРСР), а 2020 року увійшло до Подільського району.

У 60-х роках XVIIIст. коштом місцевого власника Станіслава Любомирського за проектом львівського архітектора Себастіяна Фесінґера збудували мурований храм для католиків-вірмен, які переселились в Юзефград із Криму, втікаючи від релігійного переслідування. Фундатор надав парафії належне фінансово-матеріальне забезпечення, у томі числі три села.

67700 Білгород-Дністровський,
вул. Захисників України, 9,
+380 (4849) 677-13,
f.b.: Sw.Malgorzata

У 4 столітті до н. е. на острові, що омивався двома рукавами Тіраса (Дністра), жителі Мілету заклали поліс, який отримав назву Офіуса («місто змій»), а на високому правому березі річки виросла скіфське поселення Тіра. Згодом два поселення злились в одне, яке у різні часи називалось Тіра, Алба-Юлія, Туріс, Білий Город (тиверців), Ак-Ліба, Четатя-Албе, Фегер-Вар та Аккерман. У 1944 році місто, яке перейшло від Румунії, у складі якої воно перебувало після громадянської війни, до УРСР, отримало назву Білгород-Дністровський. Нині - районний центр із населенням майже 49 тисяч мешканців.

Варто зауважити, що це місто відвідали по дорозі на каторгу в Крим Папи Римські Клементій І у 93-95 роках та Мартин І у 623-625 роках.

До революції римо-католики Аккермана належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Одесі та мали свою муровану каплицю Матері Божої Ченстоховської, яка діяла до кінця ІІ світової війни. У 1946 році святиню переобладанали на житловий будинок, в якому досі проживають люди та міститься офіс невеликої фірми. Місцева римсько-католицька спільнота відновила свою діяльність 1999 року, богослужіння відправлялись у приватному будинку однієї з парафіянок.

6800? Чорноморськ,
вул. Середня, 67,
+380 (48) 682-50-92

Наприкінці XVIII - на початку XIX століть на цих теренах виникло поселення, яке назвали Буговими Хуторами. 1927 року його перейменували в Іллічевське. З початком у 1956 році будівництва торговельного порту поселення суттєво розрослося і 12 квітня 1973 року отримало статус міста (обласного підпорядкування). У січні 2016р. Верховна Рада перейменувала місто на Чорноморськ. Населення - понад 59 тисяч мешканців.

Першу Святу Месу в Іллічевську відправив о.-салезіанин Казимир Шиделко у вересні 1992 року у приватному будинку однієї з парафіянок. У жовтні 1993 року місцева спільнота отримала будинок, в якому було облаштовано каплицю. А в серпні 1995 року парафію офіційно зареєстрували під титулом св. Яна Боско. У період з 2005 року по 2008 рік за настоятеля о. Даріуша Джевецького було збудовано храм із ... пінопласту. Костел освятив єпископ Броніслав Бернацький 21 червня 2008 року.

67624 Дачне,
вул. Преображенська, 101

Поселення заснували в 90-х роках XVIII століття селяни, які втікали від панщини із центральних губерній Російської імперії. До 1968 року село називалося Гнилякове. Проживає у Дачному вісім з половиною тисяч мешканців.

Римо-католики села спочатку належали до парафії Матері Божої Фатімської в Одесі-Таїрові, потім - до парафії Божого Милосердя в Роздільній. У другій половині цього десятиліття Дачне виокремили в самостійну парафію, довіривши її отцям-маріянам (zgromadzenie Księży Marianów p.w. Niepokalanego Poczęcia Najświętszej Maryi Panny), завдяки зусиллям яких тут і постала каплиця у придбаному будинку. Парафія має філії у Надлиманському і Теплодарі.

67502 Доброслав,
вул. Центральна, 55

Поселення заснував 1802 року поміщик Антон Кодинцев, поселивши тут своїх кріпаків. З 1849 року Антоно-Кодинцево вже було містечком і центром волості, 1935 року його перейменували на Комінтернівське. У 1965 році воно стало селищем міського типу, нині - центр Лиманського району. 2016 року перейменоване на Доброслав. Проживає тут майже 7 тисяч мешканців.

З 90-х років ХХ століття для римо-католиків Комінтернівського Святі Меси відправляли у Будинку культури священники з Одеси. У 1995 році завдяки допомозі 'Renovabis' було придбано половину приватного будинку, у якій облаштували каплицю (друга половина будинку ще не викуплена).

67571 Фонтанка,
вул. Серпнева, 12

Фонтанка заснована 1892 року переселенцями з Київщини. Місцева рада створена 1944 року, статус села - з 1949 року. Проживає тут понад шість тисяч мешканців.

У вересні 2010 року у Фонтанці, розташованій в десяти кілометрах біля Одеси, поселились оо.-місіонери (zgromadzenie Księży Misjonarzy św. Wincentego a Paulo) Ян Тчоп СМ і Віталій Новак СМ. В лютому 2011 року вони придбали земельну ділянку під будівництво монастиря, цього ж року було офіційно засновано спільноту священників-місіонерів, а восени розпочалось спорудження їх будинку. З вересня 2011 року у Фонтанці працюють також черниці-шаритки згромадження Сестер Милосердя св. Вікентія де Поля. Робота представників Вікентійської родини направлена, насамперед, на допомогу бездомним та іншим людям із соціальних низів, у тому числі залежним від шкідливих звичок.

68600 Ізмаїл,
вул.Комсомольська, 43,
+380 (4841) 210-74

Ізмаїл стоїть на місці, де у IV–V сторіччях знаходилась грецька колонія Антиофілас, а потім виникло поселення «Сміл», яке у середньовіччі генуезькі купці називали «Сініл». Після XVI століття територію захопили турки і на цьому місці постала фортеця «Ішмаел» (можливо, що турки просто пристосували до своєї мови назву «Сміл»). Після відступу турків у 1812 році вона отримала статус міста і назву Тучков (назву Ізмаїл повернули у 40-х роках XIX сторіччя). З 1944 року був центром області, а від 1956 року є районним центром, в якому нині проживає майже 72 тисячі мешканців.

Після отримання у 1825 році дозволу на спорудження костелу римо-католики Ізмаїла збудували 1826 року через недостатність коштів лише невелику каплицю, яка вже 1840 року стала руїною. І тільки наприкінці 40-х - на початку 50-х років постав нарешті сучасний мурований храм. У 1915 році костел заново було відбудовано після пожежі. До революції парафію, як нараховувала 2215 вірних, обслуговував о. Йоан Хондру, а храм продовжував працювати і далі, оскільки Ізмаїл увійшов до складу Румунії.