22120 Білопілля

Поселення Білопілля (Білополь) у давні часи було відоме як городище Бернавка, принаймні, з 1444 року. У 90-х роках XVI століття тут постало містечко, засноване родиною Тишкевичів, у власності якої воно відтоді і перебувало. Раніше Білопілля належало до Козятинського району, а тепер - до Хмільницького. Є селом, в якому проживає сім сотень мешканців.

Відомо, що костел тут був вже 1626 року, проте у часи козацьких війн його знищили. Потім завдяки родині Тишкевичів на місці давнього городища спорудили наступний дерев'яний храм, який на цьому ж місці у 1814-1818 роках було замінено мурованим костелом св. Антонія Падуанського (теж коштом Тишкевичів). Відтоді у підземеллі святині ховали усіх померлих членів цієї родини.

Біндюга

Село Б(є/і)нд(ю/у)га над Бугом відоме ще з XIV століття. 1880 року тут проживало 350 мешканців, більшість яких була римо-католиками, а на початку 20-х років ХХст. - близько 540, у тому числі 360 римо-католиків, проте його знищила радянська влада. 1939 року селян виселили, оскільки Бугом проходила радянсько-німецька демаркаційна лінія, а після війни у зв'язку із радянсько-польським кордоном переселили і ту частину мешканців, яка повернулась сюди під час німецької окупації. Терен раніше належав до Любомльського району.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії у Дубенці, яка нині знаходиться на території Польщі. Мурований костел у Біндюзі збудували у 1764 році коштом власника села Казимира Виджги. Цю дату подають усі схематизми Луцько-Житомирської та Луцької дієцезій міжвоєнного періоду, за винятком двох останніх, які містять 1774 рік (ймовірно, помилково, оскільки храм згадується у візитаційних матеріалах дубенцівської парафії вже 1765 року).

77161 Блюдники

Вперше письмово Блюдники згадуються 1412 року як містечко, в якому проживала шляхта. Наступні згадки - у 1413, 1415, 1435, 1438, 1447 і 1478 роках. Від 1623 року були власністю францисканського монастиря Святого Хреста у Галичі (ймовірно, аж до його ліквідації австрійською владою). 1880 року тут проживало 1049 жителів, у тому числі 913 греко- і 33 римо-католиків, 1939 року - 1630, з них 1490 українців-греко-католиків, 60 поляків і 40 українців-римо-католиків, нині ж - понад 700 осіб. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Войнилові. Власники Блюдників в парку поблизу свого палацу збудували приватну муровану каплицю, яка містила скульптуру св. Онуфрія. Ця святиня вперше згадується у схематизмі Львівської архідієцезії у 1876 році, хоча споруджена була значно раніше, можливо навіть наприкінці XVIII століття.

48472 Бобулинці

Можливо, Бобулинці вперше письмово згадуються 31 серпня 1375 року як Бібіл, наступна згадка - 14 серпня 1421 року у фундаційному документі парафії у Петликівцях, 1650 року відомі як Бобоул. 1880 року тут проживало 1266 мешканців, з яких 692 були греко- і 559 римо-католиками, 1915 року - 712, 1931 року - 1819, 1939 року (після приєднання польських колоній Михайполе і Юзефівка) - 1960, у тому числі 975 поляків і 960 українців, нині - 560 осіб. Село входило до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Старих Петликівцях. Їх чисельність із середини ХІХ століття до 1892 року, коли у Бобулинцях постав філіальний мурований костел, зросла від півтисячі до восьми сотень вірних.

78238 Богородичин

У першій документальній згадці 1436 року поселення називається Бродачином. Пізніше ця назва переросла у сучасну. Наприкінці 30-х років тут проживало майже 1600 мешканців, з них - 770 поляків, 200 з яких було переселено у міжвоєнний період. Нині у Богородичині менше півтисячі селян.

Місцеві римо-католики, майже половину яких становили українці, належали до парафії св. Архангела Михаїла у Хотимирі. Перша філіальна каплиця у селі постала 1855 року, а 1882 року її замінила інша святиня, збудована коштом вірян та місцевого власника Антонія Шадбея. 1904 року її було відреставровано.

77350 Боднарів

Перша згадка про Боднарів датується 1442 чи навіть 1421 роком, є також згадка 20 жовтня 1466 року. На початку 80-х років ХІХ століття село мало понад 1100 мешканців, 1900 року - 1613 жителів (1526 українців і 87 поляків), 1939 року - 2020, у тому числі 1870 українців і 130 поляків, нині - понад 2400 осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Валентина у Калуші. За чисельності вірних у Боднарові лише близько чотирьох десятків у другій половині 80-х років завдяки зусиллям та коштам калуського настоятеля о. Адальберта (Войтеха) Кляйна та інших жертводавців у селі було збудовано дерев'яний костел, який освятили 1889 року під титулом Пресвятого Серця Ісуса.

78233 Боднарів

Боднарів до 1940 року був Боднарівкою. Заснували його 1799 року як присілок села Середній Майдан. Близько 1880 року на південній околиці Боднарівки, заселеною переважно українцями, постала колонія польських переселенців, яку називали Боднарівкою Польською чи Новою. Нині село є найменшим у Коломийському районі (не путати із Боднаровим Калуського району) та має лише півсотні мешканців.

Нечисленні місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Софії в Отинії. Вже через вісім років після заснування польської колонії, 1888 року у Боднарівці (причому, не у самій колонії, а в селі) коштом землевласників Юстина Марцелія, Віктора Мрозовецького та інших вірян було збудовано філіальну дерев'яну каплицю, яку освятили 1905 року.

48032 Боків

Вперше у документах Боків згадується 1440 року, є також згадки у 1445 і 1455 роках (збереглась латинська грамота розмежування маєтків львівського архієпископа і Андрія Свистельницького у Бокові від 22 жовтня 1455р.). 1880 року серед 812 мешканців Бокова 702 були греко- і 73 римо-католиками, 1939 року тут проживало 1540 осіб, нині ж - близько чотири з половиною сотні. Село входило до Підгаєцького району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Марії Магдалини у розташованих досить далеко від них Кукільниках (Івано-Франківщина). 1902 року, коли їх чисельність перевищила півтори сотні, родина місцевих власників Пельтців розпочала будівництво філіального мурованого костелу.

7720? Болехів

Болехівські землі відомі ще з 1238-1239рр., проте датою першої письмової згадки про поселення вважають 1371 рік. Згадується також 1476 року, цього століття називався Болеховом Волоським. У 1603р. отримав магдебурзьке право. У 80-х роках XVIIIст. до міста прибули німецькі колоністи. Тоді тут проживало понад три тисячі мешканців, через століття - близько 3700, 1939 року - 11700, у тому числі 4700 українців-греко-католиків, 1400 поляків, 1000 українців-латинників і 700 німців. У 1944-1964рр. Болехів був райцентром, потім увійшов до Долинського району, а 1993 року став містом обласного підпорядкування, яке нині нараховує понад 10 тисяч осіб.

Деякі джерела припускають існування в Болехові римсько-католицької святині у часи, що передували XVI століттю, проте достовірну інформацію містять лише заповіт від 11 січня 1607 року місцевого власника Миколая Гедзинського, яким він фундував тут парафію Успіння Пресвятої Діви Марії та вказав на вже існуючий дерев'яний костел Святого Хреста, а також синодальний статут 1593 року із згадкою про храм Святого Хреста.

35210 Боремель

Вперше Боремль (Буремль) згадується 1100 роком, а назва Боремель вживається із XVI століття. 1547 року отримав магдебургське право. У 1781 році містечко відвідав король Станіслав Август. 1796 року Боремель став волосним центром. Нині є селом із населенням близько 1100 мешканців, яке входило до Демидівського району, а відтепер - до Дубенського.

Римо-католики Боремля спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочівці. 1782 року завдяки родині місцевих власників Чацьких було споруджено мурований костел Пресвятої Трійці. Але, принаймні, у першій третині наступного, XIXст. боремельський храм вже був філією парафії Преображення Господнього у Лисині і став відомим своєю іконою із зображенням Ісуса Христа і тридцяти трьох хрестів пензля художника італійської школи, вивезеною із Італії під час Італійської компанії французьких військ наприкінці XVIIIст. Цей образ нібито Наполеон І Бонапарт подарував за бойові заслуги польському генералу Вікентію Шептицькому, котрий, одружившись на княгині Констанції Чацькій, пожертвував його костелу у Боремлі.