78623 Шешори

Перша документальна згадка про поселення Шешори датується 1427 роком, наступна - 1445 роком. 1880 року село мало 1496 мешканців (1315 українців, 155 поляків і 26 німців), з яких 1315 були - греко- і 154 - римо-католиками. 1921 року тут проживало 1807 осіб, у тому числі 1391 українців і 397 поляків, нині ж село нараховує менше двох тисяч мешканців.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Матері Божої Святого Розарію в Косові, але 1778 року вони увійшли до парафії Пресвятої Трійці у Пістині. Відомо, що в Шешорах 1857 року було лише 162 вірних, а 1936 року - вже три сотні.

47521 Шибалин

Шибалин вперше письмово згадується 1475 року. У 90-х роках ХІХ століття тут проживало понад півтори тисячі мешканців, з них лише 15 поляків, хоча римо-католиків було близько чотирьох сотень. Нині населення села - понад 1200 осіб. До 19 липня 2020 року входило до Бережанського району, а тепер - до Тернопільського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Бережанах. У 1899-1900 роках у Шибалині було споруджено філіальну каплицю. Під час І світової війни вона зазнала спустошення та була повністю зруйнована австрійсько-угорськими солдатами. Сучасний мурований храм постав вже після війни завдяки зусиллям настоятеля парафії о. Броніслава Лімановського: за чисельності вірних майже шість з половиною сотень осіб земельну ділянку під його будівництво освятили 19 квітня 1925 року, а наріжний камінь заклали та освятили 21 червня цього ж року.

57063 Широколанівка,
вул. Центральна, 98

У 1809 році на місцевості '12 криниць' була утворена колонія німців-переселенців, яка отримала назву Ландау. 1811 року тут проживало 233 мешканців, 1889 року - 1698, 1903 року - 2381, 1918 року - 2403. Під час Ісв. війни перейменували на Святопокровське, проте ця назва не прижилась. У радянські часи село називалось Карл Лібкнехт, було у 1925-1939рр. центром німецького національного району. У березні 1944 року розпочалась депортація німців із цієї та інших німецьких колоній. Приблизно у той же час перейменували на Широколанівку. У 1945-1957рр. - райцентр, до 2020 року входило до Веселинівського району. Нині має понад 1800 осіб.

Поселенці були римо-католиками та спочатку належали до парафії св. Северина у Северинівці на Одещині, проте 1811 року в Ландау постала своя парафія. Першим душпастирем тут був о.-єзуїт Антон Янн, який жив у приватному помешканні і проводив богослужіння в одному із казенних будинків.

56143 Шляхове

Поселення заснували на місці хутору Делакура наприкінці 60-х - на початку 70-х років XIX століття переселенці із німецької колонії Карлсруе (нині - Степове) та назвали його Новим Карлсруе (Neu-Karlsruhe, Ней-Карлсруе). 1887 року їх було 204, 1896 року - 218, 1912 року - 149, 1916 року - 133, нині тут проживає вісім десятків осіб. Під час Ісв. війни називалось Делакурівкою, 1946 року стало Червоною Зіркою, а 2016 року - Шляховим.

Переселенці були католиками латинського обряду, належали до парафії в Карлсруе. На новому місці увійшли до складу парафії св. Йосифа у Миколаєві. Є згадка про існування в Ней-Карлсруе молитовного будинку у 1896 році, проте схематизми Тираспольської дієцезії це не підтверджують.

48630 Шутроминці

Шутроминці - давнє село, відоме, принаймні, із XV століття. Нині у ньому проживає понад шість сотень мешканців. Раніше належало до Заліщицького району, а тепер - до Чортківського.

Католики латинського обряду у другій половині ХІХ століття належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Червонограді, проте вже на початку ХХ століття увійшли до парафіяльної експозитури, а пізніше душпастирського осередку Воздвиження Святого Хреста в Устечку. Їх чисельність протягом цього періоду була незначною - не більше півсотні вірян, але це не завадило їм 1932 року збудувати у селі мурований філіальний костел із червоної цегли. Ймовірно, що цю святиню так і не було освячено, і вона не отримала титулу.

67462 Щербанка

Поселення засноване 1808 року німецькими переселенцями-католиками і назване Ельзасом. Станом на 1859 рік тут проживало вже понад півтисячі мешканців, а перед Ісв. війною їх було майже дві тисячі. Нині - понад 1300.

Перша святиня тут згадується, принаймні, серединою XIX століття. Будівництво наступного мурованого костелу (коштом парафіян) було розпочате 13 травня 1891 року закладенням першого каменя, яке здійснив диякон Рудольф Рейхарт, а 25 жовтня 1892 року новоспоруджений храм консекрував єпископ Тираспольський Антон Церр. Перед І світовою війною римо-католиків поселення Ельзас, яке вже тоді називали також Щербанкою, обслуговували настоятелі о. Йосиф Нольд (до 1914 року) та о. Фердинанд Гірш (від 1915 року). Загальна чисельність парафіян складала близько двадцяти трьох сотень (ймовірно, що сюди зараховували вірян також із сусідніх хуторів).

48605 Щитівці́

Щитівці відомі у документах із 1547 року, згадуються також у 1566, 1569, 1678 і 1583 роках. 1880 року у селі проживало 1100 мешканців (969 українців, 121 поляків і 10 німців), 1921 року - 982, 1931 року - 1056, нині воно має менше півтисячі осіб. Щитівці входили до Заліщицького району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. В середині ХІХ століття їх було не більше восьми десятків, а в 1891 році, коли в схематизмі Львівської архідієцезії вперше вказується щитівецький костел, що продовжував будуватись, - понад 110 вірян.

80236 Щуровичі

Поселення існувало, принаймні, від XV століття, а 1529 року Щуровичі отримали міські права, які втратили у другій половині XVIII століття. 1880 року тут проживало 1726 мешканців, у тому числі 710 німців, 606 українців і 358 поляків, 1921 року - 1202, 1939 року - близько 1600, нині ж - менше півтисячі осіб. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року є в Червоноградському.

Вважається, що парафія у Щуровичах існувала вже 1604 року, а первісний дерев'яний костел мав постати ще у XVI столітті під титулом Святого Духа, проте потім він повністю згорів через нападників. Наступний і вже мурований храм збудували 1624 року коштом Бернарда Вележанського і Павла Гавловського. Але і його знищили татари.

78621 Яблунів

У 1593 році король Сігізмунд ІІІ Ваза дозволив Станіславу Влодеку заснувати на землях села Стопчатова містечко, яке 1602 року отримало магдебурзьке право та було назване Влодковом. Проте наступні власники містечка Яблоновські у 1630-1640рр. перейменували його за своїм прізвищем на Яблунів. У 1940 році став селищем міського типу та райцентром, але 1962 року увійшов до Косівського району. Нині тут проживає понад дві тисячі мешканців.

Перша римсько-католицька святиня (звісно, дерев'яна) мала постати у містечку Влодків у першій половині XVIIст. після його заснування, а у першій половині наступного століття (за деякими даними, навіть раніше - 1683 року) її замінив черговий дерев'яний костел, що підтверджується як датованими сороковими роками цього століття предметами оснащення, так і документом 1760 року відновлення/заснування парафії.

80623 Язлівчик

Село Язлівчик вважається заснованим 1565 року. Проживає тут нині менше трьох сотень мешканців.

Римо-католики села, чисельність яких у 30-х роках минулого століття перевищила півсотні, належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього у Бродах. 7 березня 1933 року Будівельний відділ Тернопільського уряду воєводства затвердив проект місцевого філіального дерев'яного костелу у стилі модерн авторства інженера Стефана Зассовського. Збудували храм коштом Павла Голіновського та інших вірян у 1936-1937 роках. Після ІІсв. війни святиня використовувалась як колгоспний склад та архів, а пізніше стояла пусткою і руйнувалась. Піклуватись про неї у селі не було кому, оскільки там відсутня католицька спільнота латинського обряду.