81565 Грімне

Поселення Грімне (Громно, Грумно або Румно) вперше документально згадується у 1410 та 1440 роках. Цікаво, що у різні часи селом володіли архієпископ Ян Скарбек, а також інші духовні особи та інституції. 1880 року тут проживало 2239 мешканців, з них 1442 українців та 780 поляків, а нині - менше 1300 осіб. Село належало до Городоцького району, а тепер - до Львівського.

Парафію 1471 року тут заснував місцевий власник Станіслав Ходецький. Відомо, що дерев'яний костел був знищений у 1618-1621 роках під час турецько-татарських нападів. Тоді парафією опікувались бернардини, проте у 1648 році козаки і татари спалили їх монастир та черговий дерев'яний храм. Відновлену через два роки настоятелем о. Кшиштофом Всьцісьлічем святиню частково пошкодили під час військвих дій 1672 року.

47223 Гукалівці

Перша документальна згадка про Гукалівці датується 1345 роком, згадується також у 1483 році. На початку 80-х років ХІХ століття тут проживало 399 греко- і 235 римо-католиків, 1910 року - 885 мешканців, 1921 року - 772, 1935 року - 1039, нині - лише трохи більше двох сотень осіб. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Католики латинського обряду Гукалівців належали до капеланії в Олієві, яка 1888 року стала самостійною парафією св. Архангела Михаїла. Коли їх чисельність перевищила три сотні, 1926 року вони збудували у селі навпроти цвинтара при дорозі на Лопушани філіальний мурований костел св. Яна Кентійського своїм коштом та, ймовірно, завдяки пожертві останніх власників Гукалівців Кобаровських, які поділили частину своїх земель, щоб оселити тут польських колоністів.

Гутиська

Село Гутиська існувало, принаймні, від початку ХІХ століття, бо вже у ІІ половині цього століття тут проживало від трьох-чотирьох до п'яти з половиною сотень римо-католиків (переважно поляків), чисельність яких у 30-х роках зросла до семи сотень. У квітні 1944 року загін УПА в якості відплатної акції (термін, яким цинічно зловживали українська і польська сторони братовбивчого конфлікту) спалив це село та знищив частину мешканців, решта яких перебралась до інших населених пунктів. Відтоді село не існує.

Римо-католики Гутиськів належали до парафії св. Валентина у Раковці. У 1912 році, коли їх кількість сягнула шести сотень вірних, тут збудували філіальний мурований костел. І хоча у середені 30-х років село мало вже близько семи з половиною сотень католиків латинського обряду, проте богослужіння у костелі відбувалось лише двічі на місяць, а сам храм не був освячений та не отримав титулу (ймовірно, що виникли проблеми із його оснащенням).

82443 Дашава

Дашава згадується 25 січня 1445 року в книгах галицького суду, а також 1448 року. 1900 року село налічувало 1300 осіб, а 1912 року, коли тут знайшли найбільше в Європі родовище природного газу (з його видобутком пов'язаний розвиток поселення), вже майже удвічі більше. 1952 року село стало селищем міського типу, в якому нині проживає близько 2400 мешканців.

Нечисленна спільнота місцевих римо-католиків належала до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева. У 1902 році її настоятель о. Ян Тшопінський придбав у Дашаві господарський комплекс, в якому 1904 року на його запрошення оселились салезіанці. 1906 року до салезіанського корпусу зусиллями о. Тшопінського та салезіанців добудували муровану каплицю.

32200 Деражня

Деражня вперше документально згадується 1431 року, є також згадки у 1469 і 1485 роках. Магдебурзьке право отримала 1614 року. Містечко було центром волості. 1893 року у ньому проживало 2448 мешканців, 1905 року - 4499, нині - менше 10 тисяч осіб. 1924 року стала селищем міського типу, а 1987 року - містом. Була райцентром, проте 2020 року увійшла до Хмельницького району.

Перший (дерев'яний) костел у Деражні постав після 1664 року, коли відібране в гетьмана Івана Виговського місто перейшло в королівську власність. Його будівництво профінансував королівський староста, проте парафія не отримала матеріального забезпечення. Її духовенство існувало за рахунок пенсії та натуральних продуктів, що надавали деражнянські старости. Під час турецької окупації храм знищили.

32200 Деражня

Деражня вперше документально згадується 1431 року, є також згадки у 1469 і 1485 роках. Магдебурзьке право отримала 1614 року. Містечко було центром волості. 1893 року у ньому проживало 2448 мешканців, 1905 року - 4499, нині - менше 10 тисяч осіб. 1924 року стала селищем міського типу, а 1987 року - містом. Була райцентром, проте 2020 року увійшла до Хмельницького району.

Після знищення першого (дерев'яного) костелу у Деражні, спорудженого у 60-х років XVIIст., збудували у 30-х роках наступного століття інший дерев'яний храм св. Анни, який прослужив до середини XIX століття. Його замінив у 40-х роках мурований костел св. Анни, проте на початку 30-х років ХХ століття цю святиню зруйнувала радянська влада.

81645 Держів

Уперше Держів писемно згадано 1470 року як Дуржиці. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть тут проживало від 9 до 11 сотень мешканців, більшість яких була українцями (вони складали більшість навіть серед місцевих римо-католиків). 1939 року кількість селян збільшилась до 1600 осіб, нині ж їх майже півтори тисячі. Входило до Миколаївського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Католики латинського обряду Держева належали до кармелітської парафії Пресвятої Трійці у Роздолі. У 60-х роках ХІХ століття на кладовищі села постала каплиця-усипальниця родини Вноровських, де інколи звершувались публічні богослужіння. Коли ж чисельність вірян перевищила чотири сотні, 8 липня 1894 року вони створили комітет будівництва власної святині, який вже через кілька днів отримав від місцевих власників Яблонських та Вноровських земельну ділянку, а від Лянцкоронських - будівельне каміння.

34710 Дерманка

Поселення Дерманка вважається заснованим 1625 року. Заселене було переважно поляками, яким довелось покинути село літом 1943 року через загрозу їхньому життю з боку бойовиків УПА (частина мешканців була убита). А в січні 1944 року село майже повністю згоріло, коли через нього проходив фронт ІІсв. війни. Нині Дерманка нароховує лише трохи більше двох сотень селян.

Ймовірно, що місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятого Серця Ісуса у Людвиполі (нині - Соснове), адже саме завдяки її настоятелю о. Леонарду Самосенку та коштам вірян у 1931-1932 роках у Дерманці було збудовано філіальний дерев'яний костел (земельну ділянку під храм подарував Ян Пашковський, а дерево виділив управитель маєтку Залевський). Тоді ж тут було засновано самостійну парафію у складі понад десятка сусідніх сіл, яку продовжував адмініструвати о. Леонард.

78354 Джурів

Першу письмову згадку про село містить документ короля Владислава від 29 червня 1394 року, а отже село існувало ще раніше, згадується також 28 квітня 1461 року. 1880 року тут проживало 2151 мешканців, переважну більшість яких становили українці, нині - майже 1700 осіб. Джурів входив до Снятинського району, а від 2020 року є частиною Коломийського.

Католики латинського обряду Джурова, чисельність яких у середині ХІХ століття становила лише трохи більше півсотні, належали до парафії Пресвятої Трійці у Заболотові, а наприкінці цього століття їх кількість перевищила дві сотні вірян.

78252 Джурків

Поселення, яке називалося Боярщина, пізніше - Луги, потім - Жюрков і нарешті - Джурків, відоме у документах із 1398 року як Жюрков. У 1939 році село мало 2870 мешканців, з них 2640 українців (1630 греко-католиків і 1010 римо-католиків), 150 поляків та 80 євреїв, нині ж тут проживає понад 1300 селян.

Спочатку католики латинського обряду Джуркова належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Гвіздці, яку обслуговували бернардини. В середині 80-х років XIX століття у селі збудували філіальну дерев'яну каплицю та освятили її 1876 року. У 1901 році Джурків отримав парафіяльну експозитуру, яку 1909 року дозволили піднести до рангу парафії, проте відбулось це лише у 1925 році. У 1932 році парафіяльний храм грунтовно відремонтували.