30300 Ізяслав,
вул. Костельна, 1

Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.

У 1594 році власник Заславля православний Іван IV Іванович Заславський з давнього роду Острозьких разом зі всією родиною перейшов на католицизм, а через 5 років, 24 червня 1599 року завдяки його пожертвам було закладено наріжний камінь першого католицького парафіяльного храму, який за проектом майстра львівського мулярського цеху архітектора Якова Мадлени збудували із тесаного каміння у першій чверті наступного століття. Мав стати фамільною усипальницею роду. Парафія для забезпечення своєї діяльності отримала також село Збирів.

48134 Ілавче

Село Ілавче (Вилавче) вважають заснованим у XIII столітті, хоча перша письмова згадка про нього датується 1412 роком. Переважну більшість населення Ілавчого становили українці. Нині тут проживає понад півтори тисячі мешканців. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Теребовлі, а після заснування у Сороцькому 1909 року парафіяльної експозитури, що у першій половині 20-х років стала самостійною парафією, увійшли до неї. За чисельності місцевих вірян близько 470 осіб сороцький експозит о. Кароль Процик 10 лютого 1910 року встановив та освятив хрест на місці майбутньої філіальної каплиці в Ілавчому.

82544 Ільник

У 1431 році король Владислав ІІ Ягайло подарував ці землі угорському графу Івану Волоху та його синам, а поселення вперше у документах згадується 1490 роком. У 1538-1539 роках комісія королеви Бони провела ревізію цих земель та, зокрема, поділила село на Ільник Королівський та Ільник Землянський. Такий поділ зберігався, принаймні, до XIX століття включно. Нині у селі проживає понад півтори тисячі мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Турці. 1932 року завдяки зусиллям турківського настоятеля о. Ігнатія Кулаковського постав комітет з будівництва в Ільнику власної дерев'яної каплиці. Цього ж року освятили фундамент під її спорудження, а наприкінці 1933 року будівництво каплиці, здійснене за рахунок коштів товариства «Bonus Pastor» та інших, було вже, в основному, завершене. Освячення відбулось 16 липня 1934 року.

67811 Йосипівка

Заселення німецької колонії Йосифсталь розпочалось взимку 1804 року. У 1896-1917 роках поселення називалось Сергіївкою, з лютого 1945 року - Йосипівка. Населення - понад 1440 мешканців.

Перша католицька школа тут запрацювала у перший же рік заснування колонії, а 1806 року було споруджено костел, який вже тоді отримав титул св. Йосифа Обручника. У 1809 році відкрили другу церковно-парафіяльну школу, 1822 року для неї збудували новий будинок. З 1832 року, коли храм відремонтували та розширили, настоятелем у Йосифсталі кілька років працював майбутній єпископ о. Каспер Боровський.

9400? Кадіївка

Перше поселення на території нинішньої Кадіївки згадується 1707 року як Протік Гриценків, а Кадіївка вперше згадується у 90-х роках ХХ століття. З розвитком вугледобування об'єднались кілька копалень, у тому числі Кадіївська, із сусідніми селами і 1932 року селище отримало статус міста, а 1937 року було перейменоване на Серго. Втім, вже через кілька років місту повернули стару назву Кадіївка, проте 1978 року знову перейменували (на Стаханів). 12 травня 2016 року місту остаточно повернули історичну назву Кадіївка. Населення - понад 70 тисяч мешканців.

Римо-католики, що працювали на місцевих копальнях та промислових підприємствах (переважно - поляки), спочатку належали до парафії у Бахмуті, але у першому десятилітті XX століття перейшли до парафії у Луганську. За сумнівною інформацією міського історичного музею, отриманою вже після ІІ світової війни на підставі спогадів старожилів, костел в Кадіївці було споруджено 1896 року під титулом св. Антонія.

34220 Кам'яне

Поселення вважається заснованим у XVI столітті як Вишневе, яке наступного століття перейменували на Війткевичі. Наприкінці 1939 року тут проживало 1998 мешканців. У 1946 році село назвали Кам'яним. Входило до Рокитнівського району, а від 2020 року є частиною Сарненського. Нині воно нараховує понад 1300 осіб.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього в Олевську, від 1921 року - до новоутвореної парафії св. Станіслава у Томашгороді, а зі середини 20-х років - до новозаснованої парафії св. Терези від Немовляти Ісуса у Рокитнему. У 1926 році у Війткевичах розпочали спорудження дерев'яного костелу коштом вірян, прикордонників та Адама Осінського із Устриків-Долішніх, який, зокрема, пожертвував для цього земельну ділянку.

67610 Кам'янка

Поселення засноване 1808 року німецькими переселенцями під назвою Мангейм, із 1944 року називається Кам'янкою. З 1923 року до ІІсв. війни було райцентром, нині є селом із населенням майже 1400 мешканців.

У 1850 році місцеві римо-католики своїм коштом збудували мурований костел у неоготичному стилі. 27 жовтня 1896 року цей храм консекрував єпископ Тираспільський Антон Церр. До революції майже дві з половиною тисячі вірян обслуговував настоятель о. Яків Добровольський, а до парафії входило понад десять населених пунктів, причому два з них мали свої муровані святині.

80400 Кам‘янка-Бузька,
вул. Хомина, 5

Кам'янка вперше у документах згадується у 1405, 1406 і 1411 роках як Д(и)мошин. Отримала 1471 року магдебурзьке право, підтверджене у 1509 році. У 70-х роках XVст. місцевий староста Юрій Струмило, на честь якого місто у 1485-1944рр. називалось Кам'янка-Струмилова, збудував тут замок. У 1867 році місто стало центром повіту, а від 1940 року було райцентром, поки 2020 року не перейшло до Львівського району. У 1880р. тут проживало 6107 мешканців, у тому числі 1641 греко- і 1590 римо-католиків, нині ж - понад десять тисяч осіб.

У вересні 1471 року Ю. Струмило здійснив фундацію замкової каплиці, яка отримала титул Успіння Пресвятої Діви Марії, свв. Петра і Павла і Всіх Святих. У 1472-1473рр. згадуються місцеві душпастирі оо. Ян Бустазій і Григорій.

У 1477 році коштом Ю. Струмили на Глинському передмісті Кам'янки заснували парафію та збудували дерев'яний костел Святого Духа, який знищили татари 1627 року. У 1633 році відбулось повторне заснування парафії та спорудження нового дерев'яного храму (Успіння Пресвятої Діви Марії) з фундації короля Владислава IV, але вже на іншому місці. У 1716-1722рр. навколо цього костелу, який потім розібрали, збудували наступний великий дерев'яний храм. Його після викінчення 3 серпня 1766 року консекрував архієпископ Вацлав Сераковський.

8040? Кам‘янка-Бузька,
вул. Незалежності

Кам'янка вперше у документах згадується у 1405, 1406 і 1411 роках як Д(и)мошин. Отримала 1471 року магдебурзьке право, підтверджене у 1509 році. У 70-х роках XVст. місцевий староста Юрій Струмило, на честь якого місто у 1485-1944рр. називалось Кам'янка-Струмилова, збудував тут замок. У 1867 році місто стало центром повіту, а від 1940 року було райцентром, поки 2020 року не перейшло до Львівського району. У 1880р. тут проживало 6107 мешканців, у тому числі 1641 греко- і 1590 римо-католиків, нині ж - понад десять тисяч осіб.

У вересні 1471 року Ю. Струмило здійснив фундацію замкової каплиці, яка отримала титул Успіння Пресвятої Діви Марії, свв. Петра і Павла і Всіх Святих. У 1472-1473рр. згадуються місцеві душпастирі оо. Ян Бустазій і Григорій.

У 1477 році коштом Ю. Струмили на Глинському передмісті Кам'янки було засновано парафію та збудовано дерев'яний костел Святого Духа, проте його (чи наступний дерев'яний) знищили татари 1627 року. У 1718 і 1722 роках згадується черговий дерев'яний храм Святого Духа як філіальний костелу Успіння Пресвятої Діви Марії. Очевидно, що вже, принаймні, у 80-х роках цього століття він не зберігся, бо 1790 року міщани Войтех Коваль і Мартин Куровський фундували на цвинтарі дерев'яну каплицю Святого Духа.

44612 Карасин

Село Карасин вважається заснованим у першій половині XVI століття, зокрема, згадується у 1539, 1566, 1577 і 1583 роках. На початку ХХ століття тут проживало понад тисячу мешканців, нині ж село має лише трохи більше семи сотень осіб. Входило до Маневицького району, а від 2020 року є частиною Камінь-Каширського.

Католики латинського обряду Карасина належали до парафії Преображення Господнього у Маневичах. Свою святиню (дерев'яну) вони отримали лише наприкінці 30-х - на початку 40-х років ХХ століття завдяки сприянню маневицького настоятеля о. Болеслава Ястжембського.