35683 Онишківці

Село Онишківці відоме у документах, принаймні, від 1570 року. Його заснували лісоруби з-під Кременця, ймовірно, ще у XV столітті. Після знищення турками і татарами у 1648-1651рр. село письмово згадується 1670 року. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало близько двох сотень мешканців, на початку ХХ століття було три сотні, а нині село нараховує дві з половиною сотні осіб.

Спільнота католиків латинського обряду села належала до парафії Пресвятої Трійці у Птичі. Її чисельність спочатку була дуже незначною, зокрема, 1889 року вона налічувала лише 8 вірян, проте суттєво збільшилась у 20-х - 30-х роках ХХ століття за рахунок переселенців із Польщі.

Островки

Вважається, що село Островки (Островок) заснували у XVII столітті переселенці із Мазовії, які протягом наступних століть ревно зберігали свою етнічну та релігійну самобутність. 1906 року тут проживало 481 мешканців, на початку ІІ світової війни - 664, проте після нападу вояків УПА село перестало існувати, його терени перетворились на поля, луки і ліси.

У 1720 році в Островках збудували перший дерев'яний костел cв. Андрія Апостола коштом Ізабелли Канської. Проте одна Ізабелла Канська померла вдовою у Волі Островецькій аж 1847 року, можливо фундаторкою була якась інша Ізабелла Канська, що жила майже на століття раніше.

35800 Острог

Острог вперше згадується в Іпатівському літописі 1100 роком, є також документальні згадки у 1322, 1340, 1386 і 1396 роках та пізніше. 29 липня 1528 року отримав магдебурзьке право, яке було підтверджене (чи відновлене) 1795 року. 1835 року містечко мало 3300 мешканців, 1861 року - 8926, 1882 року - 7717, у тому числі лише дві тисячі християн, нині ж тут проживає понад 15 тисяч осіб. Острог був райцентром, а 2020 року увійшов до Рівненського району, від 1995 року є містом обласного значення.

У 1624 і 1625 роках власниця Острога Анна Алоїза Острозька (у шлюбі Ходкевич) пожертвувала єзуїтам значне майно (майже два десятки сіл), а також земельну ділянку в місті і будівельні матеріали під будівництво костелу та колегіуму. 5 травня 1626 року було освячено наріжний камінь храму св. Ігнатія Лойоли і св. Франциска Ксав'єра.

81724 Отиневичі

Село вперше у джерелах згадується 4 квітня 1458 року, протягом століть було королівською власністю. Відоме тим, що 11 листопада 1837 року тут народився знаменитий живописець Артур Ґроттґер. 1880 року в Отиневичах проживало 759 мешканців, і лише півсотні з них були римо-католиками, нині ж село нараховує приблизно таку ж кількість осіб. Входило до Жидачівського району, а від 2020 року є частиною Стрийського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Всіх Святих у Ходорові. Їх чисельність перед І світовою війною збільшилась до восьми десятків, а наприкінці 20-х років становила близько 120 вірян. Саме тоді відомий львівський архітектор Лаврентій Дайчак отримав від них замовлення на виготовлення проекту каплиці, що і було зроблено приблизно 1930 року.

78223 Отинія

Перша згадка про поселення Отинія сягає ХІІІст., на початку XVIIст. воно згадується як міське під назвами Балабанівка (належало Балабану гербу Корчак) і Корчаків, проте вже 1613 року знову вживається стара назва. 1753 року містечко отримало магдебурзьке право. 1870 року тут проживало 3132 мешканців, 1880 року - 3743, 1913 року - близько 5000, у тому числі 1500 українців, 1000 поляків та 500 чехів і німців, 1931 року - 4777, з них майже тисяча була поляками, нині - менше п'яти з половиною тисяч осіб. У 1940 році Отинія стала селищем міського типу і до 1962 року була райцентром.

Парафію в Отинії фундував 1669 року її власник Андрій Потоцький, на його кошти збудували перший дерев'яний костел, який отримав титул св. Софії. Черговий дерев'яний храм замість спаленого татарами постав 1702 року завдяки Йосифу Потоцькому, молодшому сину Андрія. 1718 року святиня отримала написаний Казимиром Ладонським із Жукова образ Коронації Матері Божої, який з часом стали вшановувати як чудотворний. У 1764 році костел мав 4 вівтарі (головний 1757 року із вже згаданою іконою та бічні св. Софії, св. Тадея і св. Теклі), а також дзвіницю 1755 року.

80250 Павлів

Поряд із Павловом знайдено залишки давньоукраїнських поселень ХІІ-ХІІІ століть, а перша згадка про село датується 1400 роком. Згадується також у 1578, 1626 і 1654 роках. 1880 року тут проживало 1045 мешканців, з них лише 170 були римо-католиками, нині село має понад 3800 осіб. У селі жив, помер і був похований поет-романтик Корнель Уєйський, найвідоміший польський поет Східної Галичини. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року - до Червоноградського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Станині, а від 1775-1776 років - до перенесеної зі Станина парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Радехові. У 1807 році місцеві власники Павлова Коморовські збудували на своєму подвір'ї муровану каплицю. Схематизми Львівської архідієцезії до 1882 року її взагалі не згадують, потім називають приватною, в якій 'часто' звершувались богослужіння, а від 1903 року вважають громадською.

45342 Павлівка

Перша письмова згадка про Порицьк датується 1405 роком, згадується також у 1407 і 1418-1419 роках. У 1870 році в містечку проживало 583 мешканців, на початку ХХст. - 2369, нинішнє село Павлівка, утворене 1951 року злиттям села Павлівка та вцілілої частини Порицька, має понад вісім сотень осіб. Входило до Іваницького району, а від 2020 року є частиною Володимирського.

Перший (дерев'яний) костел у Порицьку 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego' та схематизми Луцько-Житомирської дієцезії датують 1405 роком. Інколи, помилково прочитавши текст у 'Słowniku', його спорудження приписують Феліксу (Щенсному) Чацькому, який народився 1723 року, а його родина стала власником Порицька лише 1694 року. Черговий дерев'яний храм Пресвятої Трійці постав у 40-х роках XVIIст. коштом Андрія Загоровського, який отримав Порицьк як посаг за дружиною Єленою (із Конєцпольських).

77421 Павлівка

Село Павлівка, яке до 1946 року називалось Павелче, відоме у документах із 1582 року. Є згадка також 20 червня 1591 року. У 1870 році тут проживало 1199 мешканців, 1880 року - 1226, 1939 року - 2109, нині село має понад 2200 осіб. До 2020 року входило до Тисменецького району.

Католики латинського обряду Павелчого належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Станіславові (нині - Івано-Франківськ). В середині ХІХ століття їх чисельність не перевищувала трьох десятків вірян, наприкінці цього століття збільшилась удвічі і становила вже шість десятків, перед Ісв. війною досягла дев'яти десятків, після неї зменшилась до семи десятків, а в середині 30-х років ХХ століття знову зросла до дев'яти десятків осіб. І досі вони своєї святині не мали.

78432 Пасічна

В українських джерелах Пасічна вважається заснованою 1560 року, а в польських - у другій половині XV століття. Згадується також у документах в 1612, 1619, 1625 та 1648-1654 роках. 1858 року тут проживало 2218 жителів, 1870 року - 2430, в 1900р. - 3130 (з них поляків - 170), а в 30-х роках - близько 4250 (приблизно 3700 українців і 380 поляків). Нині ж населення Пасічної - понад 17 тисяч осіб.

Місцеві римо-католики, чисельність яких збільшилась після 1860 року з початком видобутку нафти у селі, належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній. Коли ж їх кількість перевищила три з половиною сотні, завдяки зусиллям надвірнянського настоятеля о. Томаша Тжебуня у Пасічній 1912 року було збудовано філіальний дерев'яний костел.

80664 Пеняки

Село вперше згадується у документах 1515 року як Пеняківці, є згадка також у 1532 році, а потім назву змінили на Пеняки. 1880 року тут проживало 1206 осіб, на початку ХХст. - 890, у тому числі 450 українців і 390 поляків, нині - понад півтисячі мешканців. 7 січня 1905 року у селі народився майбутній тайний єпископ Ян Ценський, родина якого володіла Пеняками. Село входило до Бродівського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії св. Йоана Хрестителя у Сасові. Від 60-х років XVIII століття у Пеняках при дворі власників села була збудована іх коштом мурована каплиця. Проте пізніше її на деякий час віддали греко-католикам, оскільки згоріла їхня дерев'яна церква.