32333 Чорнокозинці

Чорнокозинці вважаються заснованими 1367 року, із середини XVст. до кінця XVIIIст. належали Кам'янець-подільському катедральному капітулу та були резиденцією місцевих єпископів. 1519 року отримали статус міста, якому 1578 надали магдебурзьке право. Нині є селом із населенням понад чотири сотні мешканців.

Чорнокозинський замок, побудований наприкінці XIV - на початку XV століть, використовувався в якості резиденції кам'янець-подільськими єпископами. І, принаймні, двоє з них у Чорнокозинцях завершили своє земне життя - Миколай Лабунський (1467 року у замку) та Миколай Дембовський (1757 року у літньому палаці, який у 1716-1721 роках біля підніжжя замкової гори збудував єпископ Стефан Рупневський).

81067 Чорнокунці

Невеличке село Чорнокунці вважається заснованим 1470 року, є також документальна згадка у 1578 році. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало 135 мешканців, з яких 73 були римо- і 53 греко-католиками, нині ж у Чорнокунцях - не більше двох-трьох десятків селян.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією у Мужиловичах. 1912 року, коли їх чисельність становила сім десятків осіб, у Чорнокунцях було споруджено філіальну муровану каплицю, яку освятили під титулом Матері Божої Цариці Польщі.

59024 Чудей,
вул. Карпатська, 207

Вперше Чудей датується 18 червня 1646 року, згадується село також у 1658р. та 15 серпня 1707 року. В 1793р. на окраїні збудували фабрику з виробництва скла, яка проіснувала до 1890 року, у 1880р. запрацювала цегельна фабрика. 1900 року у Чудині проживало 2594 мешканців, у тому числі 806 німців і 17 поляків, 1944 року - 1624, нині - понад 5200 осіб. У радянські часи село від 1946 року називалось Межиріччям. Входило до Сторожинецького району, а від 2020р. - до Чернівецького.

Католики латинського обряду Чудина, чисельність яких в середині ХІХ століття становила три сотні вірних (у самому селі та на його окраїні, де містилась скляна фабрика), належали до парафії Семи Скорбот Пресвятої Діви Марії у Старій Красношорі. Саме тоді у селі і було збудовано костел.

13200 Чуднів

Вперше поселення документально згадується 1416 року, пізніше - у 1471 та 1507 роках. 1880 року у містечку, яким Чуднів був, принаймні, від середини XVIIIст., проживало 3685 мешканців, у тому числі 280 римо-католиків, 1900 року - 10472, 1939 року - 5407, нині - понад 5300 осіб. Статус міста отримав у 2012 році. Був райцентром, а від 2020 року увійшов до Житомирського району.

Парафія (і перший дерев'яний костел) постали у Чуднові коштом купців та інших вірян ще у середині XV століття, отримавши в дотації село Сербинівка, проте були знищені разом із поселенням татарами 1482 року. Наприкінці цього століття Чуднів відбудували, а храм вже поставили в іншому місці.

44000 Шацьк

Поселення Сачко (Щачко, Шачко, Шечко) вперше згадується у документах у 1407 та 1410 роках, а 1595 року - як містечко (згодом знову стало селом). Наприкінці ХІХст. у ньому проживало близько 2700 мешканців, 1906 року - 2886, 1921 року - 1752, 1935 року - 3352, нині - понад 5200 осіб. Від 17 січня 1940 року Шацьк був райцентром, 13 квітня 1957 року став селищем (міського типу), а від 2020 року входить до Ковельського району.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Пресвятої Трійці у Любомлі. 1921 року їх було лише чотири десятки, проте під кінець 20-х років ХХст. чисельність римо-католиків у містечку, яким тоді Шацьк знову вважався, зросла, тому 1927 року вони вирішили збудувати власний невеликий храм та заснували з цією метою комітет спорудження святині на чолі із інженером Людвіком Бейцем, який міг бути автором її проекту.

77556 Шевченкове

Вперше у документі село Велдіж (Велдіч), як до 7 червня 1946 року називалось Шевченкове, згадується 1469 року. Наступні письмові згадки датуються 1515 і 1578 роками. 1857 року в селі проживало 1766 осіб, 1921 року - 1469 українців, 456 поляків та близько 250 інших національностей, а 1939 року Велдіж нараховував 2910 мешканців, у тому числі 1890 українців (греко-католиків), 600 поляків та 50 українців (римо-католиків). Нині тут проживає понад 2100 селян. Шевченкове входило до Долинського району, а від 2020 року - до Калуського.

Римо-католики села спочатку належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Долині. 1846 року у Велдіжі коштом Релігійного фонду постала капеланія, до якої увійшло 18 сусідніх сіл, проте богослужіння відбувались у місцевій греко-католицькій церкві. Лише у 1852-1857 роках було споруджено дерев'яний костел, який 27 червня 1858 року освятив під титулом св. Йосифа долинський декан та настоятель о. Конрад Шмутс. А 27 липня 1868 року цей храм консекрував архієпископ Львівський Франциск Вежхлейський.

45540 Шельвів

Перша документальна згадка про Шельвів датується 1577 роком. Нині у селі проживає понад півтисячі мешканців. Входило до Локачинського району, а від 2020 року є частиною Володимирського.

Черговий власник Шельвова Михайло Гуровський 14 серпня 1764 року пожертвував кошти на встановлення латинської вівтарії у місцевій греко-католицькій церкві, душпастирі якої зобов'язувались проводити святкові богослужіння для римо-католиків, а наступного, 1765 року збудував при своєму палаці муровану каплицю св. Архангела Михаїла. 26 серпня цього ж року її за згодою єпископа Антонія Волловича афілювали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Конюхах, 4 вересня храм освятив настоятель о. Андрій Камоцький.

78623 Шешори

Перша документальна згадка про поселення Шешори датується 1427 роком, наступна - 1445 роком. 1880 року село мало 1496 мешканців (1315 українців, 155 поляків і 26 німців), з яких 1315 були - греко- і 154 - римо-католиками. 1921 року тут проживало 1807 осіб, у тому числі 1391 українців і 397 поляків, нині ж село нараховує менше двох тисяч мешканців.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Матері Божої Святого Розарію в Косові, але 1778 року вони увійшли до парафії Пресвятої Трійці у Пістині. Відомо, що в Шешорах 1857 року було лише 162 вірних, а 1936 року - вже три сотні.

47521 Шибалин

Шибалин вперше письмово згадується 1475 року. У 90-х роках ХІХ століття тут проживало понад півтори тисячі мешканців, з них лише 15 поляків, хоча римо-католиків було близько чотирьох сотень. Нині населення села - понад 1200 осіб. До 19 липня 2020 року входило до Бережанського району, а тепер - до Тернопільського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Бережанах. У 1899-1900 роках у Шибалині було споруджено філіальну каплицю. Під час І світової війни вона зазнала спустошення та була повністю зруйнована австрійсько-угорськими солдатами. Сучасний мурований храм постав вже після війни завдяки зусиллям настоятеля парафії о. Броніслава Лімановського: за чисельності вірних майже шість з половиною сотень осіб земельну ділянку під його будівництво освятили 19 квітня 1925 року, а наріжний камінь заклали та освятили 21 червня цього ж року.

57063 Широколанівка,
вул. Центральна, 98

У 1809 році на місцевості '12 криниць' була утворена колонія німців-переселенців, яка отримала назву Ландау. 1811 року тут проживало 233 мешканців, 1889 року - 1698, 1903 року - 2381, 1918 року - 2403. Під час Ісв. війни перейменували на Святопокровське, проте ця назва не прижилась. У радянські часи село називалось Карл Лібкнехт, було у 1925-1939рр. центром німецького національного району. У березні 1944 року розпочалась депортація німців із цієї та інших німецьких колоній. Приблизно у той же час перейменували на Широколанівку. У 1945-1957рр. - райцентр, до 2020 року входило до Веселинівського району. Нині має понад 1800 осіб.

Поселенці були римо-католиками та спочатку належали до парафії св. Северина у Северинівці на Одещині, проте 1811 року в Ландау постала своя парафія. Першим душпастирем тут був о.-єзуїт Антон Янн, який жив у приватному помешканні і проводив богослужіння в одному із казенних будинків.