48151 Романівка

Перша згадка в документах про Романівку датується 1471 роком, а до того тут було село Сидорівка, яке знищили татари. 1857 року у Романівці проживало 1496 мешканців, 1880 року - понад 1800 (252 римо-католиків), 1899 року - понад 2000 (309 римо-католиків), а 1931 року - 2285, нині ж село нараховує понад сім сотень осіб. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду Романівки до 1925 року належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові-Мазовецькому, яке у радянські часи спочатку називалось Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині - Соборним. У 1908-1912 роках, коли їх кількість майже досягла півтисячі, у Романівці було споруджено філіальну муровану каплицю.

47375 Романове Село

Перша писемна згадка про Романове Село датується 12 жовтня 1444 року, згадується також у документах 1574 і 1649 років. У 1857р. в селі проживало 709 осіб, 1880 року - понад 800 (315 римо-католиків), 1921 року - 1101 мешканців, а нині - майже дев'ять сотень. Романове Село входило до Збаразького району, а від 2020 року - до Тенопільського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові-Мазовецькому (це село у радянські часи спочатку називалось Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині - Соборним), проте 1851 року перейшли до новоутвореної капеланії Різдва св. Йоана Хрестителя у Галущинцях, яка у 1877-1878 роках стала самостійною парафією.

48560 Росохач

Перша документальна згадка про Росохач датується 1564 роком, коли в селі вже була дерев'яна церква. У 1857 році тут проживало 1358 мешканців, 1880 року - 1480 (переважно - українців), 1900 року - 1750, 1910 року - 1933, 1921 року - 1790, 1931 року - 2133, нині - 2018 року - 1674 осіб.

В середині ХІХ століття Росохач нараховував майже дві сотні католиків латинського обряду, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Ягільниці, наприкінці цього століття їх вже було понад 360, а на початку 30-х років наступного століття - 330 вірян, проте увесь цей час своєї святині вони не мали.

09061 Руда

Руда вважається заснованою наприкінці ХV століття. Лише з 1990 року це село, яке було об'єднане із селом Шамраївка, відновлене як окреме поселення. Проживає у ньому понад 1600 мешканців.

У другій половині XIX століття (ймовірно, у сімдесятих роках) коштом поміщиків Підгорських тут було споруджено мурований костел в неоготичному стилі, який схожий на храм св. Ізидора у Безпечній. У радянські часи святиню було закрито.

81770 Руда

У XII-XIV століттях у Руді було укріплене городище. Під назвою Пилипова Руда село згадане в грамоті 29 червня 1394 року, потім - у 1435, 1461 та 1484 роках. 1623 року Руда отримала магдебурзьке право. У 1660 році містечко разом із прилеглими селами стало власністю Івана Виговського, який спочатку був генеральним писарем в гетьмана Богдана Хмельницького, а в 1657-1659 роках - гетьманом України. У другій половині ХІХ століття Руда мала близько восьми сотень мешканців, нині їх тут - трохи більше семи сотень. Входила до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

У 1605 році в Руді збудували дерев'яний костел св. Станіслава коштом місцевого власника Яна Даниловича, завдяки якому 1627 року тут також постала парафія. 1689 року Виговські відремонтували цей храм, а 9 червня 1737 року він згорів від удару блискавки. Наступного року святиню (теж з дерева) відбудував Костянтин Виговський. Костел мав три дерев'яні вівтарі (головний - св. Станіслава), дзвіницю на три дзвони та інше досить значне костельне оснащення. Храм згорів 1780 року, а парафію перенесли до дерев'яного костелу Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева.

80630 Руда-Брідська

Руда Брідська документально відома із 80-х років XVIII століття. У 1880р. тут проживало 828 мешканців (617 поляків, 181 українців і 30 німців), 1921 року - 1174, у тому числі 748 поляків і 376 українців, 1937 року - 1062, нині село має лише сотню осіб. Входило до Бродівського району, а від 2020 року є частиною Золочівського.

Чисельні римо-католики села належали до парафії Пресвятої Трійці у Станіславчику. Вперше у схематизмах Львівської архідієцезії святиня в Руді (Брідській) подається 1865 року, коли село нараховувало 480 вірян. Земельну ділянку під неї та цвинтар виділив місцевий власник Казимир Млодецький, який також подарував для неї деревину. 8 травня 1862 року буський декан і настоятель парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Лопатині о. Людовик Ожехович освятив фундамент храму.

81722 Рудківці

Перша документальна згадка про Руду, яку у радянські часи, щоб відрізнити від іншої Руди, перейменували на Рудківці, датується 1427 роком. 1880 року тут проживало 548 мешканців, у тому числі 517 українців, 19 німців і 12 поляків, нині - близько 460 осіб. Село входило до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Нечисленні католики латинського обряду села належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Берездівцях. За непідтвердженою інформацією, ще у XVII-XVIII століттях у Руді на кладовищі було споруджено каплицю за проектом якогось італійського архітектора, проте у схематизмах Львівської архідієцезії аж до 1911 року немає жодної згадки про неї.

81400 Самбір,
вул. С. Бандери

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Кладовище у Самборі, на якому хоронили як українців, так і поляків, постало ще у XVIII столітті за мурами міста. У схематизмах Перемишльської дієцезії мурована каплиця на цьому цвинтарі згадується, принаймні, від 1855 року як громадська та пристосована для богослужінь.

48251 Самолусківці

Село вперше писемно згадується 1457 року як Сулківці. 1870 року тут проживала тисяча мешканців, 1880 року - 1107, більшість яких була українцями, нині Самолусківці нараховують понад тисячу осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Католики латинського обряду Самолусківців належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Личківцях та були досить чисельними. В середині ХІХ століття їх кількість перевищила 360 вірян, наприкінці цього століття збільшилась ще на сотню, а перед І світовою війною становила 579 осіб, проте власної святині вони не мали.

82021 Саночани

Поселення Саночани у документах відоме, принаймні, від 1406 року. У 1880 році тут проживало 188 українців та 74 поляків, 1921 року - близько 340 мешканців, а нині - лише трохи більше сотні осіб. Село входило до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Архангела Михаїла у розташованих поряд Чижках. У 1916 році завдяки зусиллям чижківського настоятеля о. Стефана Павловського у Саночанах завершили спорудження філіальної мурованої каплиці.