80652 Суховоля

Перша згадка у документах про Суховолю датується 1511 роком, згадується також у 1578 році. 1880 року тут проживало 1317 мешканців, у тому числі 36 німців і 24 поляків (переважна більшість була українцями, які також становили більшість римо-католиків). Нині у селі мешкає близько 1200 осіб. Входило до Бродівського району, а від 2020 року є частиною Золочівського.

Католики латинського обряду Суховолі належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Бродах. Їх чисельність в середині ХІХ століття не перевищувала двох сотень, проте на початку ХХ століття вже досягла шести сотень вірян, що спонукало їх не тільки до будівництво власної святині, але й до створення у селі парафії.

80214 Сушно

Село Сушно, яке в радянські часи до 1989 року називалось Сушне, відоме у документах, принаймні, з XVI століття. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало понад 1600 мешканців, з них майже 1300 українців, понад 300 поляків та майже 100 німців, а наприкінці міжвоєнного періоду - 1800 селян (у тому числі лише 400 поляків i 120 німців). Нині ж чисельність населення складає півтисячі осіб. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року - до Червоноградського.

Католики латинського обряду Сушна спочатку належали до парафії у Станині, а від 1775-1776 років - до перенесеної зі Станина парафії Непорочного Зачаттю Пресвятої Діви Марії у Радехові. У 1904 році, коли їх кількість перевищила три сотні, коштом місцевих власників Баворовських у селі було збудовано та освячено філіальну неоготичну муровану каплицю.

82391 Східниця,
вул. Золота Баня, 41Б

У давньоруські часи тут існувало поселення Золота Баня. Після його руйнування татаро-монголами уцілілі мешканці поселились у долині річки. Так постала Східниця. Проте у документах вона вперше згадується у XIV столітті. У ІІ половини XIX століття розпочалась промислова розробка нафтових родовищ, а пізніше також і супутнього нафтового газу. 1940 року Східниця отримала статус селища міського типу, а у 50-х роках відкрили великі поклади мінеральної води «Нафтуся», що зробило поселення визначним курортом. Нині тут проживає понад 2200 мешканців.

Є невиразна інформація щодо існування костелу вже після входження Галичини до складу Польщі. На нинішній Замковій горі тоді було збудовано укріплення, а на місці дерев'яної православної церкви - костел св. Агати (ймовірно, теж дерев'яний). В середині XVII століття святиню зруйнували козаки, проте пізніше її відбудували. У ІІ половини XIX століття населення Східниці збільшилось за рахунок інженерно-технічних працівників, що обслуговували нафтовидобуток та були, переважно, католиками. Ймовірно, що тоді старий храм вже не існував, або перестав задовільняти потреби вірних.

35351 Тайкури

Перша згадка про Тайкури датується 1528 роком. 3 квітня 1614 року поселення отримало магдебурзьке право. У радянські часи містечко Тайкури стало невеликим селом з півтисячним населенням.

Бароковий костел, який у містечку постав 1710 року коштом його чергового власника Лаврентія Пепловського, мав бути родинною усипальницею (до речі, його син Ян Павло у 1731р. також фундував у Тайкурах греко-католицьку Свято-Покровську церкву, яку із входженням Волині в Російську імперію зробили православною). Храм св. Лаврентія консекрував 1727 року єпископ Стефан Рупневський. Правда, за іншою інформацією первинний костел у Тайкурах збудували ще у другому десятилітті XVII століття, і після завданих військовими діями у другій половині цього століття руйнувань його було відновлено саме 1710 року.

82055 Тарнавка,
хутір Звягель

Колишнє село Звягель, яке у радянські часи як хутір приєднали до відомої із 1785 року Тарнавки, згадується документально 1443 року як Свелівці, 1553 року як Зухлівці, у XVIIст. - як Звяхлівці. У 1880 році в Тарнавці проживало 552 осіб (540 українців і 12 поляків), а Звягель мав 1890 року 366 мешканців (358 українців і 8 поляків), 1921 року - 396, 1931 року - 414, 1952 року - 48 (хутір). У 2018 році населення всієї Тарнавки разом із хутором Звягель становило 320 осіб.

Католики латинського обряду Тарнавки та Звягеля спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Борщові, а в середині ХІХст. перейшли до новозаснованої експозитури в Озерянах, яка пізніше стала парафією св. Анни. Тоді Тарнавка нараховувала понад сотню вірян, а Звягель - менше півсотні.

78596 Татарів

Перша письмова згадка про село датується 1671 роком. 1931 року Татарів вилучено із Микуличина, наприкінці міжвоєнного періоду тут проживало 1190 мешканців (630 українців, 300 євреї, 250 поляків і 10 німців). 1946 року назву Татарів замінили на Кремінці (за прізвищем лейтенанта, який загинув тут у 1944 році), але 1992 року стару назву відновили. Належав до Яремчого, але від 2020 року входить до Надвірнянського району, населення - понад півтори тисячі осіб.

Римо-католики поселення належали до капеланії у Делятині, що від 1890 року стала самостійною парафією св. Франциска. На початку ХХ століття з ініціативи Регіни Миколаші, дружини відомого львівського художника і фотографа Генрика, та о.-емерита Владислава Йогана, професора Львівського університету, у Татарові було створено комітет будівництва каплиці, спорудження якої розпочали весною 1911 року на земельній ділянці, подарованій тернопільським адвокатом і нотаріусом Станіславом Погорецьким.

47622 Таурів

Перша писемна згадка про Таурів (Таворів, Таборів) датується 1465 роком, згадується також у 1467-1474 роках. Принаймні, з другої половини XVI століття аж до ХХст. село належало львівським архієпископам, які віддавали його в оренду (зокрема, 22 травня 1570р. - аєп. Станіслав Сломовський, а 22 березня 1599 року - аєп. Ян Соліковський). 1880 року тут проживало 2158 мешканців, у тому числі 1327 поляків і 813 українців, 1921 року - 2041 поляків і 548 українців, 1939 року - 2940 жителів, нині - майже тисяча осіб. Село входило до Козовського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду Таурова належали до парафії Воздвиження Святого Хреста в Козлові. Ще наприкінці ХІХ століття у селі добивались спорудження власної святині. Навіть 1890 року Львівська курія передала на це частину коштів, проте їх використали на будівництво каплиці у Городищі.

48270 Теклівка

Вважається, що Теклівка виникла на початку ХІХ століття як присілок села Котівка і вперше документально згадується 1856 року, але, за іншими даними, вона відома у джерелах з 1443 року, хоча і називалась тоді Барабашівко (ймовірно, що це село просто занепало). Більше того, навіть у 1940-1958рр. вважалось лише хутором. Нині тут проживає менше двох з половиною сотень мешканців. Село входило до Гусятинського району, а від 19 липня 2020 року - до Чортківського.

Римо-католики Теклівки належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях. І у 1888-1890 роках, нараховуючи разом із католиками латинського обряду сусідньої Котівки близько двох з половиною сотень осіб, збудували філіальну муровану каплицю. Відбулось це завдяки зусиллям тодішнього копичинського настоятеля о. Миколая Бялковського та пожертвам мешканців цих двох сіл.

31032 Терешки

Село Терешки вперше згадується у документах 1583 року, коли його знищили татари. Відоме тим, що 1788 року його відвідав король Станіслав Понятовський. У 1886р. тут проживало 781 мешканців, 1897 року - 860, 1906 року - 971, нині - менше чотирьох сотен осіб. До 2020 року село входило до Красилівського району

Невелику дерев'яну (з дубових дощок) каплицю в Терешках поруч із своїм домом, розбудованим пізніше на палац, спорудив місцевий власник Михаїл Грохольський в період між 1753 та 1759 роками, тоді ж і було її освячено під титулом св. Архангела Михаїла. Вже через десяток-другий років (за різною інформацією, у 60-х чи 80-х роках) Терешки було визнано філією парафії Пресвятої Трійці у Базалії з окремим душпастирем-філіалістом.

81061 Терновиця

Поселення відоме з 1447 року під назвою Дукля. Після того, як 1514 року перейшло у власність Йогана Гербурта де Брухналя, отримало назву Брухналь. У 1940 році перейменоване на Терновицю. Населення - майже вісім сотень осіб.

Римо-католики Брухналя належали до парафії Пресвятої Трійці у Родатичах, а 1492 року у Брухналі вперше згадується душпастир (о. Мартин), котрий проживає тут постійно. У 1574-1592 роках костел належав кальвіністам. Храм, ймовірно, був дерев'яним, відомо, що святиня згоріла 1674 року через необережність священнослужителя.