48650 Дзвиняч

Перша писемна згадка про село датується 1517 роком, згадується також у 1566, 1612, 1636 та 1656 роках (називалось також Звиняче і Дзвиняче). 1791 року тут проживало 1641 мешканців, 1880 року - 1347 (переважно - українців), 1900 року - 1859, 1910 року — 1730, 1921 року - 1641, у тому числі 1340 українців і 290 поляків, 1931 року - 1730, нині - понад тисяча осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року - до Чортківського.

У 1791 році згадується мурований костел у Дзвинячі, фундований Антонієм Х(о/а)нановським та споруджений, вочевидь, раніше, який того ж, 1791 року перетворили на церкву. За іншою інформацією, цей костел віддали греко-католикам місцеві власники (Вартановичі), оскільки католиків візантійського обряду у селі було набагато більше, ніж латинського. У будь-якому випадку, цей храм вже не належав римо-католикам, принаймні, від 1861 року. Нині він є церквою Успіння Пресвятої Богородиці Православної Церкви України.

77141 Дитятин

Першу письмову згадку про Дитятин містить грамота короля Владислава ІІ Ягайла від 10 березня 1424 року, якою село перейшло у довічне володіння львівських архієпископів. 1430 року Дитятин отримав магдебурзьке право; принаймні, у 1594-1615рр. згадувався як місто, але у другій половині XVIIст. втратив цей статус. На початку 80-х років ХІХст. мав 673 мешканців (475 греко- і 105 римо-католиків), 1939 року - 1210 (переважну більшість становили українці), а нині - лише півтисячі. Під час польсько-більшовицької війни 16 вересня 1920 року поблизу відбулася битва, звана «Польськими Термопілами». Село належало до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії св. Марії Магдалини в Кукільниках, а на початку ХХ століття увійшли до новоствореної експозитури у Бокові, яка пізніше стала самостійною парафією св. Анни. Тоді у Дитятині було понад дві з половиною сотні вірян.

08514 Дідівщина

Достовірна інформація про поселення, яке також називалось, Дідове, походить із 70-х років XVI століття. 10 вересня 1596 року отримало магдебурзьке право. У козацькій державі було сотенним містечком Білоцерківського полку. У Російській імперії стало центром волості Сквирського повіту. Проживає у селі вісім сотень мешканців.

Місцевий мурований костел було споруджено 1818 року коштом родини Хоєцьких, у власності яких Дідівщина перебувала із 1810 року. У 1820 році храм освятив о.-канонік Годлєвський. У другій половині XIX століття місцева парафія нараховувала близько тисячі вірян та мала дві філіальні каплиці в Лучині і Корнині (теперішня Житомирщина).

47708 Довжанка

Перша письмова згадка про Довжанку, яка тоді називалась Довга Долина, датується 1464 роком, згадується також 1473 року та 29 березня 1501 року. У 80-х роках ХVIIIст. мала назву Долчанка, а пізніше - Должанка. 1880 року тут проживало 1284 мешканців, у тому числі 900 греко- і 347 римо-католиків, 1890 року - 1659, 1931 року - 1912, нині у селі мешкає понад тисяча осіб.

Римо-католики Довжанки спочатку належали до парафії Матері Божої Неустанної Допомоги у Тернополі, яка послуговувалась колишнім домініканським костелом св. Вікентія Ферарського, хоча метричні записи 1784-1874рр. свідчать, що частина вірян села спочатку належала також до парафії Воздвиження Святого Хреста у Козлові. Коли їх чисельність перевищила п'ять з половиною сотень вірних, вони 1903 року завдяки зусиллям призначеного 1902 року тернопільського настоятеля о. Болеслава Твардовського (майбутнього архієпископа Львівського) збудували філіальну муровану каплицю, яку цього ж року було освячено теж під титулом Матері Божої Неустанної Допомоги.

81470 Дубляни

Дубляни вперше згадуються у джерелах 1425 роком, а пізніше - у 1439 та 1441 роках. У 1940-1941 та 1944-1959 роках навіть були районним ценром. Статус селища міського типу - з 1957 року. Населення - понад 1700 мешканців.

Відомо, що у 1481 та 1498 роках у Дублянах вже проживали священики, тож парафія тут постала ще раніше. Дерев’яний костел знищили татари у 1624р., а 1637 року було освячено новий мурований храм під титулом св. Миколая, збудований завдяки підтримці Миколи Даниловича та інших. Наступний костел збудували у 1737р. на кошти пароха о. Амвросія Гонтковського, його освятив єпископ Вацлав Сераковський у 1743 році під титулом Матері Божої Скорботної, св. Станіслава і св. Миколая єп. Цей храм мав шість дерев’яних вівтарів та 16 образів, окрім вівтарних. Станом на 1794р. зусиллями пароха о. Теодора Збежховського замінено або оновлено головний та бічні вівтарі - Матері Божої Скорботної і св. Йоана Непомуки, а також перенесено майно із закритого австрійською владою костелу у Винниках. У 1837р. храм мав лише три вівтарі (фундації о. Збежховського), а 1863 року було відновлено головний вівтар святині.

Дубники-Калинівка

Дубники відомі у документах, принаймні, від 1566 року. У селі проживала велика кількість етнічних німців, а навколо поселення у міжвоєнний період заснували багато польських колоній-хуторів, у тому числі і Калинівку. Після ІІ світової війни на території села та його хуторів було створено військовий полігон, у звʼязку з чим село ліквідували. Фактично, Калинівка містилась на північ від Дубників, південніше Охнівки та на схід від Білина.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Йоахима i св. Анни у Володимирі. У 1929-1930 роках завдяки зусиллям настоятеля о. Броніслава Галицького коштом вірян на хуторі-колонії Калинівка села Дубники збудували костел у так званому 'пруському' стилі (з дерева та цегли). 7 липня 1930 року новоспоруджений храм під титулом Божої Матері Ченстоховської урочисто освятив єпископ Луцький Адольф Шельонжек.

81452 Дубрівка

Вперше Дубрівка у документах згадується у 80-х роках XVI століття (ймовірно, у стосунку до місцевої каплиці). 1880 року тут проживало 656 мешканців, нині село має понад сім сотень осіб. У 1989р. вживану у радянські часи назву Дібрівка замінили на Дубрівку.

В останні десятиліття XVIст. у Дубрівці збудували каплицю біля цілющого джерела (ймовірно, це сталось у 80-х роках, коли вперше письмово згадується село). 1642 року святиню описують як муровану значних розмірів із трьома вівтарями (правда, на той час головний вівтар, фундований Валентином Дудкевичем, вже перенесли до парафіяльного костелу Усікновення св. Йоана Хрестителя в Самборі після того, як оснащення останнього знищила пожежа 1637 року). Оздоблені бічні вівтарі тоді вже вважались старими. У 1648р. після відступу козаків від Самбора до парафіяльного храму перенесли також чудотворний образ св. Варвари, якому приписали порятунок міста від козаків.

48605 Дуплиська

Вперше в документах Дуплиська згадуються 1578 року, є також згадки у 1629 і 1665 роках (тоді в селі залишилось лише дві сім'ї). 1789 року тут проживало 68 сімей, 1820 року - 81, 1837 року - 88, 1880 року - 857 мешканців (переважна більшість була українцями), 1921 року - 751, 1931 року - 783, нині - майже три сотні осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Нечисленні католики латинського обряду Дуплиськ спочатку належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. У другій половині XIX століття їх було лише від семи десятків до сотні вірян, до 1891 року своєї святині вони не мали.

81263 Дусанів

Перша письмова згадка про Дусанів датується 1370 роком. 1844 року в родині місцевих власників Чайковських народився Станіслав - майбутній відомий громадсько-політичний діяч австрійських часів та прихильник українсько-польського порозуміння. 1880 року у селі проживало 954 мешканців, у тому числі 838 греко- і 103 римо-католиків, 1921 року - 1268, нині - майже сім сотень осіб. Село входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Нечисленні католики латинського обряду Дусанова належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Фірлеєві (від 1946 року - Липівка). У 1640 році Станіслав Ковальський із Дусанова пожертвував на утримання фірлеївського вікарія значні кошти, після вичерпання яких настоятелям в якості вікаріїв допомагали кармеліти, що служили у Дусанові. Отже там вже тоді мала бути якась каплиця.

48271 Жабинці

В документах Жабинці вперше згадуються 1443 року як Старий Ярослав. У 1504р. його знищила орда, але вцілілі мешканці відновили поселення під назвою Новий Ярослав, який пізніше став просто Ярославом. Лише від 1592 року село почало називатись Жабинці. Його власники сприяли переселенню сюди польських селян. 1890 року тут проживало 612 осіб, у тому числі 539 українців і 130 поляків, нині - понад півтисячі. У повоєнний час поляки виїхали до Польщі, а в Жабинцях оселились українці з Польщі. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях. Коли їх чисельність перевищила сотню осіб, у Жабинцях 1862 року коштом власника села Леонарда Городиського завершили, в основному, спорудження філіального мурованого костелу та того ж року освятили його.