10003 Житомир,
вул. Трипільська, 13

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

На цвинтарі у передмісті Житомира Кокрин (нині - Охрімова гора) у другій половині XVст. (ймовіно, у 70-х роках) постав дерев'яний костел св. Миколая, який отримав для забезпечення свого функціювавання село Поповичі (Попівку), що тепер є частиною міста. Проте цей храм наприкінці цього ж століття зруйнували татари.

78053 Жуків

Вперше у документах село згадується 1420 року, а у 1423 році - як місто. Проте після нападу татар у 1624 році Жуків знову став селом. Нині у ньому проживає майже дві тисячі мешканців (належало до Тлумацького району, а тепер - до Івано-Франківського).

Парафія (та, відповідно, перший і, очевидно, дерев'яний костел) у селі постали коштом місцевого власника Миколая Слочика 1458 року. Відомо, що храм, знищений татарами наприкінці XVI століття, відбудували заново 1600 року. Проте і ця святині була спалена татарами (разом із містечком) 1624 року. Її замінив черговий дерев'яний костел, який 1705 року вже вважався нефункціонуючим.

45737 Журавники

Вперше село Журавники згадується у документах 1570 року. Його власник Станіслав Друшкевич заснував тут містечко, яке 23 березня 1684 року отримало магдебурзьке право та назву Друшкополь, що пізніше перейшла на Дружкопіль. 1921 року воно нараховувало понад 1100 мешканців, переважна більшість яких була євреями. Їх під час ІІсв. війни знищили німецькі окупанти. В радянські часи колишнє містечко стало частиною Журавників. Нині тут проживає понад вісім сотень осіб. Село входило до Горохівського району, а від 2020 року - до Луцького.

У 1692 року власник містечка запросив сюди францисканців, для яких було споруджено дерев'яні костел та монастир на честь Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та св. Станіслава. Згодом завдяки Войцеху Жищевському дерев'яний храм замінили мурованим, який 1779 року консекрував єпископ Баківський Домінік Карвосецький (францисканець, міністр Руської провінції ордену у 1772-1774рр.). Після добудови цей костел 1789 року містив шість вівтарів.

81780 Журавно

Журавно у документах вперше згадується 1435 роком, з 1538 року вважалось містом, а магдебурзьке право отримало у 1563 році. У 1940-1959 роках було районним центром. З 1957 року є селищем міського типу, в якому нині проживає близько трьох з половиною тисяч мешканців.

У 1488 році у Журавні було засновано парафію та збудовано дерев'яний костел коштом Я. Ходоровського. У XVI столітті тут була невелика мурована святиня, яку 1620 року зруйнували турки. У XVII-XIX століттях третім був дерев'яний храм на мурованому фундаменті.

У 1833-1838 роках у Журавні працював настоятелем майбутній архієпископ о. Лукаш Баранецький. І, нарешті, у 186?-1895 роках спорудили четверту (муровану) святиню, яку освятили 23 грудня 1875 року, а 1895 року консекрували. У 1929-1930 роках храм грунтовно відновили.

77051 Журів

Перша згадка про Журів (Дзюрів, Джурів) датована 29 червням 1394 року, згадується також у 1492 і 1494 роках. 1510 року поселення отримало магдебурзьке право, проте 1771 року втратило міські права, хоча і продовжувало називатись містечком. 1880 року мало 813 мешканців (479 поляків і 334 українців), з яких 349 були греко- і 260 римо-католиками, 1939 року - 1410, у тому числі 830 українців і 480 поляків, нині ж - менше півтисячі осіб. Журів входив до Рогатинського району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Перший (дерев'яний) храм у Журові, що постав десь у проміжку між 1510 роком і серединою цього століття, став відомим завдяки чудесній події 1598 року та користувався значною шаною не тільки католиків, але й православних, хоча навіть 1615 року ще не мав жодного костельного оснащення. Трохи пізніше його знищила пожежа.

47721 Забойки

Перша згадка у документах про село – 1564 рік. Принаймні, від середини ХІХст. більшість населення становили польські переселенці та їх нащадки. 1890 року у Забойках проживало 1423 мешканців (1193 поляків і 230 українців), 1921 року - 1547, у тому числі 1121 поляків і 407 українців, 1931 року - 1587, 1939 року - близько 1800, нині - вісім сотень осіб. 1944 року поляків вивезли до Польщі, а звідти привезли українців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Воздвиження Святого Хреста в Козлові, але відвідували греко-католицьку церкву в Забойках, в якій богослужіння здійснювали козлівські душпастирі. Наприкінці 80-х років ХІХст. вони зіткнулись із труднощами доступу до храму, створеними греко-католицьким парохом, тому в селі створили комітет будівництва власної святині на чолі із настоятелем о. Еразмом Нойбургом.

48023 Завалів

Згадка про Завалів є в літописах Західної Словенії VIII століття, а у вітчизняних земельних реєстрах вперше згадується 1310 року (в інших документах - у 1395 і 1438 роках). Від 1552р. вважається містом, хоча магдебурзьке право отримав лише у 20-х роках XVIIIст., проте вже 1773 року втратив міські права, залишаючись містечком. У 1850р. тут проживало 1285 осіб, 1890 року - 1326, у тому числі 698 українців і 616 поляків, з них 711 були греко- і 217 римо-католиками, 1939 року – 1190, нині ж - менше півтисячі. Село входило до Підгаєцького району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Від 1677 року відомо про існування в Завалові замкової каплиці під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії. Принаймні, від 1765 року Завалів належав до парафії св. Марії Магдалини у Кукільниках (нині - Івано-Франківщина), а потім - до парафії св. Яна Непомуцького у Марковій. Богослужіння в каплиці звершували у західному та східному обрядах латинські капелани та місцеві василіани. У 1766р. каплиця мала три вівтарі - головний з образом Матері Божої Ченстоховської та бічні із іконами Матері Божої. Під час Ісв. війни замок разом із каплицею двічі палили московітські війська, а після ІІсв. війни їх було повністю знищено.

78264 Загайпіль

Перша письмова згадка про село датується 1400 роком, проте воно вважається заснованим на переломі XII - XIII століть. 1890 року Загайпіль мав 941 мешканців (893 українців, 31 німців і 17 поляків), з яких 761 були греко- і 149 - римо-католиками. Нині тут проживає понад вісім сотень селян.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Гвіздці, яка нині присвячена св. Антонію. 1896 року, коли чисельність загайпільських римо-католиків перевищила дві сотні, у селі їх коштом та завдяки фінансовій допомозі Львівської курії було збудовано та освячено філіальну дерев'яну каплицю, в якій гвіздецькі душпастирі звершували богослужіння кожну другу неділю.

77143 Загір'я-Кукільницьке

Першою письмовою згадкою про Загір'я, яке пізніше отримало уточнюючу назву Загір'я-Кукільницьке, як і про Дитятин, могла стати грамота короля Владислава ІІ Ягайла від 10 березня 1424 року, якою село передали у володіння львівських архієпископів. Принаймні, вже 1430 року воно згадується у документі як їхня власність. 1890 року Загір'я Кукільницьке і далі належало львівським архієпископам та нараховувало 780 мешканців (407 поляків і 373 українців), з яких 448 були римо- і 302 греко-католиками, нині ж тут проживає півтисячі осіб. Входило до Галицького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Марії Магдалини в Кукільниках. Хоча їх чисельність була значною, наприклад, перед І світовою війною сягала семи сотень, проте навіть тривалий час після цієї війни Загір'я-Кукільницьке не мало своєї святині (напевно, тому, що знаходиться майже поруч із Кукільниками).

80552 Задвір'я

Перша письмова згадка про Задвір'я датується 1451 роком, згадується у документах також 1485 року. 1890 року у селі проживало 1680 мешканців, у тому числі 1404 українців і 276 поляків, нині - понад 1800 осіб. 17 серпня 1920 року біля Задвір'я відбулась битва між польськими оборонцями Львова та переважаючими силами більшовицької Першої Кінної армії, яка завершилась операційним успіхом поляків. Село входило до Буського району, а від 2020 року є частиною Золочівського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Святого Духа у Глинянах. У 1907-1908 роках при чисельності вірян майже сім сотень (разом із польськими переселенцями колонії Засічна) у Задвір'ї було збудовано філіальний мурований костел за типовим проектом на 400 осіб львівського архітектора Тадеуша Обмінського (одного із трьох проектів, виготовлених ним 1903 року на замовлення архієпископа Йосифа Більчевського для святинь Львівської архідієцезії).