09052 Антонів

У давньоукраїнські часи тут було місто Розволожжя, яке після руйнування татаро-монголами стало селом із такою ж назвою, проте як Антонів вперше згадується 1471 року. Було містечком, але з 1793 року, після переходу Правобережжя до складу Російської імперії знову стало селом. 1880 року в Антонові проживало 2115 мешканців, з яких лише 32 були католиками, нині - понад вісім сотень осіб. Село входило до Сквирського району, а від 2020 року - до Білоцерківського.

Нечисленні католики латинського обряду Антонова належали до парафії св. Архангела Михаїла у Володарці. Наприкінці 1800 - на початку 1810 років родина Підгорських, яка від 1771 року аж до 1917 року володіла селом, збудувала на місцевому цвинтарі муровану каплицю-усипальницю.

48544 Антонів

У польських джерелах заснування села Антонів датують початком XIX століття і пов'язують із його власником Антоном Лянцкоронським, тоді як в українських вважають, що село вперше згадується наприкінці XVIII століття. У другій половині XIXст. тут проживало близько півтисячі мешканців, з них дві сотні (переважно переселенці-мазури із Польщі) були римо-католиками. Наступного століття до ІІсв. війни чисельність селян становила сім-вісім сотень, а нині - лише трохи більше трьох сотень.

Місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятої Трійці у розташованому поряд містечку Товсте. Відомо, що станом на 1936 рік, коли їх кількість зросла до 240 вірних, схематизм Львівської архідієцезії подає каплицю в Антонові як таку, що ще знаходиться в процесі будівництва. Ймовірно, що до ІІ світової війни її не встигли впорядкувати, оснастити та освятити.

47516 Баранівка

Баранівка вперше письмово згадується 1441 року у книгах галицького суду, є також згадка у документах 1469 року. У 80-х роках ХІХ століття нараховувала понад 380 селян, з них приблизно по 175 римо- та греко-католиків, нині ж у селі проживає понад дві сотні мешканців. Належало до Береженського району, а від 19 липня 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду Баранівки спочатку належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Бережанах. У 1908-1909 роках у селі коштом вірян та, ймовірно, місцевих власників Потоцьких було споруджено філіальну муровану каплицю, яку освятили 1910 року. Поруч із храмом постала також мурована дзвіниця.

47743 Баворів

Село у документах вперше згадується 1411 роком, є згадки також у 1439 і 1447 роках. Від 1519 року вважалось приватним містом, що було підтверджено також 1543 року, проте з розвитком Тернополя як економічного і оборонного центру занепало і знову стало селом. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 1253 мешканців, у тому числі 818 греко- і 378 римо-католиків, нині - понад шість сотень осіб.

Католицьке кладовище у Баворові місцевої парафії св. Вацлава є одним із найстаріших на Тернопільщині і постало не пізніше 1805 року. Там, зокрема, серед збережених могил початку ХІХ століття є також пам'ятник баворівському настоятелю о. Антонію Соєцькому, який помер 1815 року, проте цвинтарна каплиця була збудована, ймовірно, десь на початку другої половини цього століття.

48605 Бедриківці

Вперше село у документах згадується 1438 року під назвою Бедрихівці. У 1453 році отримало маґдебурзьке право, проте 1649 року вважалось селом, згадується також 1469 року. 1880 року тут проживало 1215 мешканців (переважно - українців), 1921 року - 1564, 1931 року - 1740, нині - приблизно півтори тисячі осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Католики латинського обряду Бедриківців, чисельність яких в середині XIX століття становила близько шести десятків вірян, належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. Принаймні, від 1861 року в схематизмах Львівської архідієцезії згадується сільська цвинтарна каплиця, яка, за непідтвердженою інформацією, могла бути збудована ще 1827 року як усипальниця місцевих власників Бруніцьких.

45765 Берестечко

Берестечко виникло як передмістя відомого у джерелах з 1 червня 1097 року Перемиля, згодом стало самостійним поселенням і вперше згадується як село Берестки 1 червня 1445 року. 7 липня 1547 року Берестечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1559 року. У 1629 році мало 2300 мешканців, 1854 року - 3960, 1880 року - 2853, 1939 року - 6800, нині - понад 1600 осіб. Від 1940 року - місто. Належало до Горохівського району, а від 2020 року входить до Луцького.

Після заснування міста у Берестечку постали також костел і парафія, проте вже у першій половині 80-х років XVIст. місцевий власник Олександр Проньський передав їх кальвіністам-аріанам. Наступний власник Владислав Лєщинський теж був завзятим кальвіністом. Його син Андрій став католиком і намагався створити у Берестечку бернардинський осередок, навіть збудував у місті дерев'яні каплицю св. Андрія та тимчасову резиденцію ченців при ній, в якій оселив одного бернардина (свого капелана), але реалізувати повністю цей задум йому не вдалось.

80700 Білий Камінь

Перша письмова згадка про Білий Камінь датується 1493 роком. У 1614 році Білий Камінь відмежували від двох більших сіл — Ушні та Черемошні. У 1682 році йому надали магдебурзьке право. 1785 року містечко налічувало 1493 мешканців (935 християн), 1880 року - 3144 (1090 греко- і 420 римо-католиків), Після Ісв. війни Білий Камінь втратив статус міста та у документах того часу вже значиться селом, в якому 1921 року проживало лише 1515 осіб, нині ж - менше восьми сотень мешканців.

Мурований костел у Білому Камені споруджено коштом його власників родини Вишневецьких 1613 року, а парафія тут постала 1615 року (правда, є непідтвержена інформація, що її було утворено набагато раніше, ймовірно, на основі первісного дерев'яного храму). Ця ж родина 1642 року профінансувала також заснування препозитури, проте у 1648-1657 роках, а також у 1667, 1672, 1675 роках святиня зазнала значних руйнувань спочатку від козаків, а потім - від татарів і турків.

77161 Блюдники

Вперше письмово Блюдники згадуються 1412 року як містечко, в якому проживала шляхта. Наступні згадки - у 1413, 1415, 1435, 1438, 1447 і 1478 роках. Від 1623 року були власністю францисканського монастиря Святого Хреста у Галичі (ймовірно, аж до його ліквідації австрійською владою). 1880 року тут проживало 1049 жителів, у тому числі 913 греко- і 33 римо-католиків, 1939 року - 1630, з них 1490 українців-греко-католиків, 60 поляків і 40 українців-римо-католиків, нині ж - понад 700 осіб. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Войнилові. Власники Блюдників в парку поблизу свого палацу збудували приватну муровану каплицю, яка містила скульптуру св. Онуфрія. Ця святиня вперше згадується у схематизмі Львівської архідієцезії у 1876 році, хоча споруджена була значно раніше, можливо навіть наприкінці XVIII століття.

48472 Бобулинці

Можливо, Бобулинці вперше письмово згадуються 31 серпня 1375 року як Бібіл, наступна згадка - 14 серпня 1421 року у фундаційному документі парафії у Петликівцях, 1650 року відомі як Бобоул. 1880 року тут проживало 1266 мешканців, з яких 692 були греко- і 559 римо-католиками, 1915 року - 712, 1931 року - 1819, 1939 року (після приєднання польських колоній Михайполе і Юзефівка) - 1960, у тому числі 975 поляків і 960 українців, нині - 560 осіб. Село входило до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Старих Петликівцях. Їх чисельність із середини ХІХ століття до 1892 року, коли у Бобулинцях постав філіальний мурований костел, зросла від півтисячі до восьми сотень вірних.

48032 Боків

Вперше у документах Боків згадується 1440 року, є також згадки у 1445 і 1455 роках (збереглась латинська грамота розмежування маєтків львівського архієпископа і Андрія Свистельницького у Бокові від 22 жовтня 1455р.). 1880 року серед 812 мешканців Бокова 702 були греко- і 73 римо-католиками, 1939 року тут проживало 1540 осіб, нині ж - близько чотири з половиною сотні. Село входило до Підгаєцького району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Марії Магдалини у розташованих досить далеко від них Кукільниках (Івано-Франківщина). 1902 року, коли їх чисельність перевищила півтори сотні, родина місцевих власників Пельтців розпочала будівництво філіального мурованого костелу.