78700 Верховина

Перша писемна згадка про Жаб'є, як до 27 грудня 1962 року називалось нинішнє селище міського типу (від 21 травня 1962р.) Верховина, датується 17 серпня 1424 року. Було чи не найбільшим за площею селом в Австро-Угорщині та (пізніше) Польщі. 1890 року тут проживало понад 6200 мешканців (переважно, українці-гуцули, які були католиками східного обряду). У 1940-1962 роках та від 1966 року Верховина - районний центр, який нині нараховує понад 5000 осіб.

Місцеві римо-католики належали до парафії Матері Божої Святого Розарію в Косові. На початку ХХ століття вони, попри свою нечисленність (лише три десятки вірних), створили комітет будівництва костелу в Жаб'єму, який 1905 року придбав земельну ділянку під майбутній храм. 1909 року завдяки доброчинній фундації Станіслава Скарбека спорудження філіального мурованого костелу за типовим проектом львівського архітектора Тадеуша Обмінського (на 200 осіб) було завершено.

45108 Вишеньки

Вперше Вишеньки згадуються у грамоті князя Любарта Гедиміновича 8 грудня 1322 року. 1906 року тут проживало 239 мешканців, нині ж його населення перевищує три сотні осіб. Село входило до Рожищенського району, а від 2020 року є частиною Луцького.

Перший дерев'яний костел у Вишеньках постав 1639 року та був консекрований єпископом Андрієм Гембіцьким. У 1771 році знищений татарами і шведами храм відбудували коштом місцевого власника Станіслава Манецького (він же відновив 27 травня цього ж року фінансово-майнове забезпечення парафії). Після пожежі, яка зруйнувала костел, його частково відбудували 1847 року (причому, на мурованому саме тоді фундаменті), а завершили його спорудження та оснащення, а також реставрацію вцілілих решток колишньої святині у 1858-1859 роках завдяки єпископу Касперу Боровському та вірянам.

44703 Володимир,
вул. Данила Галицького, 2

Першою згадкою про Володимир вважається 988 рік, проте він існував ще 884 року під назвою Лодомира. У ХІІст. місто стало центром удільного Волинського князівства. У 1324р. отримало магдебурзьке право, яке неодноразово підтверджувалось після чергового руйнування міста. Від 1375 року до перенесення в Луцьк було столицею дієцезії. Від 1795р. - повітовий центр, тоді його перейменували на Володимир-Волинський, щоб відрізнити від російського Владіміра на Клязьмі. 1861 року тут проживало 5905 мешканців, 1897 року - 9883, 1939 року - 26800, нині - 37900 осіб. У 1948р. Володимир отримав статус міста районного підпорядкування, а 1975 року - обласного. Є райцентром. 2021 року повернено назву Володимир.

Домініканці у Володимирі служили вже у другій половині XIVст. при парафіяльному костелі Пресвятої Діви Марії, проте їх монастир постав пізніше (ймовірно, наступного століття, принаймні, вже існував у середині цього століття). 17 липня 1497 року великий князь Литовський Олександр Ягеллончик, майбутній король Польщі, надав домініканському конвенту досить скромну додаткову фундацію. Можливо, що саме з тих часів їхній храм мав титул Пресвятої Трійці.

34300 Володимирець

Перша письмова згадка про Володимирець (в Іпатіївському літописі) датується 1183 роком, а наступна - аж у 1570 році. 4 червня 1667 року поселення отримало королівський привілей на самоврядування за магдебурзьким правом (скасоване 1831 року). 26 лютого 1940 року Володимирцю було присвоєно статус селища міського типу. Було районним центром. Нині тут проживає близько 9300 мешканців.

У 1703 році у Володимирці коштом місцевих власників Яна Кашевського та його дружини Констанції (Четвертинської) постав дерев'яний костел, а у 1705-1706 роках було засновано парафію. Проте храм згорів вже 1723 року. Будівництво нової, мурованої святині завдяки черговому власнику маєтностей Вікентію Красіцькому завершили 1827 року.

77316 Войнилів

Поселення Войнилів (Вонилів) у джерелах відоме з 1385 року, згадується також 4 червня 1437 року та у 1443, 1451 і 1506 роках. 1552 року отримало магдебурзьке право і назву Прокопів, яка протрималась лише трохи більше століття. 1880 року у містечку проживало 2303 мешканців, з яких 1149 були поляками і 1022 українцями, 1939 року - 2850, а нині - майже 2700 осіб. 1934 року Войнилів втратив міські права, у 1940-1941 і 1944-1962 роках був районним центром та став селищем міського типу (від 1960 року), а потім увійшов до Калуського району.

Перший і, швидше за все, дерев'яний костел у Войнилові, який спорудили після заснування міста, був відбудований наприкінці XVI століття після того, як його знищили татари. У цей же період тут також постала парафія, а місцевий настоятель опікувався теж святинею у Калуші, проте формальне заснування парафії (чи її відновлення?) відбулось 1610 року коштом Сенявських.

81139 Вовків

Хоча перша письмова згадка про Вовків датується 1369 роком, проте поселення є значно старшим, про що свідчать не тільки архіологічні дослідження, але й стара назва Вол(ъ/о)ковъ з тих часів, коли волоком долали перешкоди на колись повноводній Зубрі. Принаймні, від початку XVII століття Вовків вважався містечком, а наприкінці цього століття став власністю львівських сестер-бенедиктинок. 1890 року налічував сім сотень мешканців, переважна більшість яких була поляками, нині ж тут проживає ледве три сотні осіб. Село належало до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського.

Перший (дерев'яний) костел під титулом св. Марії Магдалини у Вовкові постав десь у середині XVI століття, а 1563 року тут заснували парафію. Проте під час турецько-татарських нападів було зруйновано і цей храм у 1620-1621 роках, і наступний 1673 року.

Нову дерев'яну святиню збудували 1677 року коштом останнього світського власника Вовкова Станіслава Курдвановського, після смерті якого його сестра і віддала маєтність львівським бенедиктинкам. На честь фундатора костел отримав титул св. Станіслава, а 7 травня 1712 року після належного оснащення був консекрований. Тоді храм мав дерев'яні головний вівтар св. Станіслава та два бічні, а також дерев'яну дзвіницю із чотирма дзвонами.

78412 Волосів

Вперше Волосів згадується 8 квітня 1443 року в книгах галицького суду, є згадки також у 1479, 1483, 1485 і 1486 роках. 1890 року тут проживало 1092 мешканців, у тому числі 968 українців, 60 поляків і 49 німців, нині село має близько 1600 осіб.

Католики латинського обряду Волосова належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній. Впродовж другої половини ХІХ століття їх чисельність зросла від півсотні до понад чотирьох сотень вірян за рахунок заснованої тут наприкінці 90-х років мазурської колонії. На початку наступного століття у селі почали будівництво власної святині.

77552 Вигода

Поселення Вигода вперше згадується в документах 1872 року як присілок села Пациків. 1883 року воно стало центром лісозаготівлі та окремим селом. 1921 року мало 491 мешканців (242 поляків, 111 українців, 89 євреїв і 47 німців). 1940 року отримало статус селища міського типу, в якому нині проживає понад 2200 осіб. Входило до Долинського району, а від 2020 року - до Калуського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Знайдення Святого Хреста у Велдіжі (нині - Шевченкове). За чисельності місцевих вірян близько шести з половиною сотень їх коштом та завдяки зусиллям і фінансовій допомозі настоятеля велдіжської парафії о. Теофіла Гдовського у 1898-1900 роках було збудовано дерев'яний костел за проектом будівничого Йосифа Вештайна та освячено 1900 року під титулом Пресвятого Серця Господа Ісуса.

34531 Вирка

Спочатку Вирка була лише слободою, в якій поселялись селяни, отримуючи певні послаблення податкового характеру та інші вигоди. Зокрема, наприкінці ХІХ століття тут проживало 278 осіб, а 1906 року - вже 529. Статус села поселення отримало 1928 року. Ймовірно, що у міжвоєнний період чисельність мешканців збільшилась за рахунок польських колоністів. Нині тут проживає, за різними даними, 300-400 мешканців.

Дерев'яний костел у Вирці збудували коштом місцевих вірян 1934 року. Тоді ж спорудили парафіяльний дім та заснували парафію. У середині 30-х років її обслуговував адміністратор о. Костянтин Тужанський, якого пізніше замінив о. Ян Шарек, а входило до неї ще десять сіл (понад дев'ять сотень вірних).

48312 Високе

Перша писемна згадка про Товстобаби, як до 1965 року називалось село Високе, датується 1435 роком, згадується також у 1458-1470 та 1475 роках. 1880 року тут проживало 1825 мешканців (1118 поляків і 707 українців), з яких 969 були римо- і 764 греко-католиками, нині населення Високого - майже 1300 осіб. Село тепер входить до Чортківського району, хоча до 2020 року було частиною Монастириського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії св. Яна Непомуцького у Марковій. 1862 року, коли їх чисельність сягнула дев'яти сотень, у Товстобабах з ініціативи марківського настоятеля о. Якова Кершки та завдяки місцевим землевласникам Богдановичам розпочали спорудження філіального мурованого костелу. До його фінансування долучились сільські віряни, які також виконали значну частину будівельних робіт.