7761? Брошнів-Осада

Із 80-х років XIX століття поблизу відомого із XVI століття Брошнева поставали деревообробні та інші підприємства. На них працювали спеціалістами переселенці, яких тут називали осадниками, а утворене селище отримало назву Брошнів-Осада. 1939 року в ньому проживало 1980 мешканців, у тому числі 1380 поляків, 300 українців і 60 німців, нині ж - понад 5500 осіб. Від 1940 року є селищем міського типу, входило до Рожнятинського району, а від 2020 року належить Калуському.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Матері Божої Скорботної у Рожнятові. Від 1901 року вони послуговувались новозбудованою філіальною дерев'яною каплицею св. Цецилії у розташованих поряд Креховичах.

12605 Брусилів

Перша літописна згадка про Вздвижень (Здвижень-город, Здвиженськ) на річці Здвиж датується 1097 роком, наступна - у 1151 році. У XIVст. Здвижень згадується як град з укріпленим детинцем, а назва Брусилів вперше у документах зустрічається у 1543 році. У 1585 році поселення отримало магдебурзьке право. У козацькі часи Брусилів був сотенним містечком, у 1797 році став волостним центром. У радянські часи до 1962 року був районним центром. У 1979р. Брусилів здобув статус селища міського типу, а 1990 року знову став центром району. Проживає тут близько п'яти тисяч мешканців.

Муровані костел та капуцинський монастир при ньому збудовано коштом власника Брусилова Фелікса Чацького у 80-х роках XVIII століття. Він також придбав для храму два тіла святих мучеників Феодора та Ілюміната, з яких перше з каплею мученицької крові урочисто доставили до Брусилова 22 червня 1789 року. Помер Фелікс Чацький 2 червня 1790 року і був похований в склепі костелу. На той час вже існувала парафія, до якої, окрім самого Брусилова, входило ще 27 сусідніх сіл (близько півтори тисячі вірян).

47501 Бережани,
вул. Хатки

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

У Хатках, які спочатку були селом, а потім стали передмістям Бережан, проживали окрім українців також заможні польські родини та поляки-працівники залізниці, які, переважно, були римо-католиками. І належали вони до парафії у Бережанах. А парафіяльні записи щодо місцевих вірян існували, принаймні, від 1777 року.

44440 Буцинь

Село Буцинь (Буцень) відоме у джерелах, принаймні, від 1726 року. Наприкінці ХІХ століття тут проживало 1300 селян. У радянські часи до 2017 року називалось Буцин. Нині його населення становить майже 1200 мешканців. Належало до Старовижівського району, а від 2020 року - до Ковельського.

Саме 1726 роком датується постання у Буцині парафії, а останній дерев'яний костел було споруджено 1733 року коштом Юзефи Яблонівської (дівоче прізвище - Мицельська). 1810 року його замінила мурована святиня, збудована завдяки пожертвам місцевих власників Заславських, Яблонівських і Пшесмицьких (за не підтвердженою інформацією, було обмуровано старий дерев'яний храм).

47623 Будилів

Будилів вперше у документах згадується у другій половинині XIVст., є також багатократні письмові згадка у 1450-1470 роках. 1880 року тут проживало 1290 мешканців, у тому числі 633 греко- і 609 римо-католиків, 1900 року - 1850, з них 931 римо- і 854 греко-католиків, 1939 року - 2320, у тому числі 1310 римо- і 980 греко-католиків (1919 року частину земель поділили на ділянки, оселивши на них польських колоністів), нині село має майже вісім сотень мешканців. Входило до Козівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Козлові. У 1850 році о. Яків Кершка, призначений за вказівкою архієпископа Лукаша Баранецького експонованим кооператором у Будилові, розпочав збір коштів серед землевласників і вірян парафії на будівництво у селі святині. Місцеві власники Дідушицькі пожертвували земельну ділянку під храм та парафіяльні будівлі, а також частину будматеріалів (іншу частину дав архієпископ Баранецький).

28002 Хмельницький,
вул. Примакова

Перша згадка про Плоскирів чи Плоскировець, як тоді називався Хмельницький, датується першою половиною XV століття. Задяки замковим укріпленням Плоскирів у 60-80-х pоках XVI століття став міським поселенням, яке 1566 року отримало магдебурзьке право. Плоскирівське староство, як і все Поділля, виявилося повністю спустошеним турецьким пануванням 1672-1699 років, тому сюди пересилили селян із польської Мазовії і мазурського Поозер'я, а також Жешувського, Люблінського, Калецького, Краківського воєводств, нащадки яких склали основу католицького населення. Кількість костелів в краї неухильно збільшувалась: у XIVст. їх було 2, в XVст. - 6, в XVIст. - 7, у XVII - 14, а в XVIIIст. - вже 46. 1795 року Плоскирів став одним з повітових центрів Подільської губернії Російської імперії та був перейменований у Проскурів, 1923 року став окружним центром, а 1941 року - центром області. У 1954 році місто отримало назву Хмельницький. Його населення - майже 274 тисячі мешканців.

За переказами, значна частина польських переселенців одержали землю на захід від Плоскирова на колишніх гречаних ланах, від чого їхнє поселення отримало назву Гречани. Вони і збудували на місці старого замку-фортеці невеличкий дерев'яний костел.

48240 Хоростків

Хоростків вперше письмово згадується 1423 (чи навіть 1340) року. У 1578р. отримав обмежене магдебурзьке право, а 1622 року вперше подається як містечко. На початку 80-х років ХІХст. мав 4900 мешканців, 1921 року - 6787, у тому числі 2591 українців і 2209 поляків, 1931 року - 6924. Від 1934 року є містом. Населення нині - понад 6600 мешканців. Входив до Гусятинського району, а від 2020 року - в Чортківському.

Парафія і костел (можливо, під титулом св. Йосифа Каласанського) у Хоросткові існували у I половині XVIIIст., проте 1748 року парафію ліквідував архієпископ Миколай Вижицький, приєднавши хоростківських вірян до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях.

У 1850 році в Хоросткові австрійська влада збудувала мурований костел, про який відомо лише те, що був під титулом св. Архангела Михаїла (принаймні, таке присвячення подає схематизм Львівської архідієцезії, складений на початок 1857 року). І вже 1851 року у містечку заснували парафіяльну експозитуру, яка охопила майже десяток навколишніх сіл та аж до 1886 року обслуговувалась експозитом (потім - настоятелем) о. Мареком Єзеніцьким. 1855 року стала капеланією.

07270 Чорнобиль

Уперше Чорнобиль згадується в літописі 1193 року. Протягом століть був повітовим центром та аж до 1917 року приватновласницьким містечком. 1923 року став центром району і селищем міського типу, проте 1941 року отримав статус міста. Після аварії на АЕС став адміністративним центром зони відчуження та зони обов'язкового відселення. Нині має статус вахтового селища з населенням менше трьох тисяч осіб вахтового персоналу та близько сотні «самопереселенців». Належить до Вишгородського району.

Перший римсько-католицький храм у Чорнобилі датують 1626 роком, коли його разом із монастирем для оо.-домініканців фундували місцеві власники Сапєги. Проте цю святиню знищили 1649 року козаки. Наприкінці 70-х - на початку 80-х років у Чорнобилі заснували парафію (під опікою тих же домініканців), то ж, очевидно, костел теж було відновлено. Принаймні, у 1682-1683 роках преором місцевого монастиря був о. Яцек Тжаска. В середині XVIIІ століття чорнобильські домініканці обслуговували три містечка і два десятки сіл.

48524 Великі Чорнокінці

Перша документальна згадка про Чорнокінці - 17 липня 1413 року, згадуються також 28 лютого 1452 року. У 1880 році у Великих Чорнокінцях разом із Малими та двома присілками проживало 3276 мешканців, у тому числі 2553 греко- і 600 римо-католиків. У Великих Чорнокінцях: 1900 року - 2971 мешканець, 1910 року - 3075, 1921 року - 2875, 1931 року - 2924 (переважна більшість українців), нині - майже тисяча осіб. У 1965 році Великі і Малі Чорнокінці об'єднали в одне село, а 1988 року - знову розділили на два.

Католики латинського обряду Чорнокінців, як Великих, так і Малих, спочатку належали до парафії Благовіщення Пресвятої Діви Марії у Сидорові та користувались греко-католицькою дерев'яною церквою у Великих Чорнокінцях. Їх чисельність від середини ХІХ століття до 1878 року, коли у Великих Чорнокінцях збудували коштом місцевих власників Еразма і Матильди Волянських філіальний мурований храм та освятили його, зросла від півтисячі до шести сотень вірних.

81641 Черниця

Село Черниця вже існувало, принаймні, у 70-х роках XVI століття. Наприкінці цього та на початку наступного століть тут постав оборонний замок, який проіснував до середини ХVІІІ століття (пізніше його перебудовали на панський маєток). У 80-х роках ХІХ століття село мало вісім сотень мешканців, переважна більшість яких була українцями. Нині у Черниці, яка входила до Миколаївського району, а від 2020 року - до Стрийського, проживає майже тисяча селян.

Спочатку римо-католики села належали до кармелітської парафії Пресвятої Трійці у Роздолі, але 1907 року увійшли до новоствореної парафіяльної експозитури у Держеві, яка 1923 року стала самостійною парафією бл. Яна з Дуклі. Чисельність католиків латинського обряду у Черниці була незначною (від сотні до двох сотень), проте у 1911-1912 роках вони спромоглись збудувати у селі філіальний мурований костел.