BORKI WIELKI. Dawny kościół p.w. Nawiedzenia Najświętszej Maryi Panny (1889 - 1891). Tarnopolski obw., Tarnopolski r-n

47740 Великі Бірки

Вперше Великі Бірки згадуються письмово 10 березня 1410 року як Борки чи Борек, потім - у 1469 та 1470 роках. 15 червня 1530 року поселення отримало магдебурзьке право, але реалізація якого наступила значно пізніше. Від 1785 року знову вважається селом. 1880 року тут проживало понад 1600 мешканців (римо- та греко-католиків - приблизно порівно), 1921 року - понад 2200 (1183 українців, 1052 поляків). У 1940-1962 роках Великі Бірки були районним центром, потім - входили до Підволочиського району, а від 1966р. - до Тернопільського. Із 1978 року є селищем міського типу, яке нині нараховує понад 3400 мешканців.

Римо-католики села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові-Мазовецькому, яке у радянські часи спочатку називалось Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині - Соборним. 13 лютого 1887 року комітет будівництва святині у Великих Бірках повідомив Львівську курію про намір спорудження мурованого костелу, викликаний тим, що місцевим вірянам заборонили користуватись греко-католицькою церквою. У 1889-1891 роках цей храм, в основному, було збудовано (коштом парафіян та Львівської курії). 2 липня 1891 року його освятив чернелівецький настоятель о. Андрій Панкевич.

BORYSŁAW. Dawna kaplica p.w. Matki Bożej Neustającej Pomocy (1995 - 1998). Lwowski obw., Drohobycki r-n

823?? Борислав,
вул. Володимира Великого

Борислав вперше згадується у документах від 19 березня 1387 року. Завдяки швидкому росту видобутку нафти у ІІ половині ХІХст. Борислав. об'єднали з Тустановичами (з присілкамии Волянка і Попелі), Губичами, Мражницею і Банею Котовською в одне поселення, яке 26.07.1933р. отримало міські права. 1880 року тут проживало 15500 мешканців, у тому числі 28% українців і 10% поляків, 1931 року - 41000 (48% поляків і 23% українців), нині - понад 32 тисячі осіб.

У 1885 році місцеві римо-католики, які належали до парафії cв. Ап. Варфоломія у Дрогобичі, збудували дерев'яну каплицю у Волянці, яку 1902 року замінив мурований костел св. Варвари. Ця святиня стала осередком несистематизованої парафіяльної експозитури, яку формально затвердили лише 1920 року, а 1928 року піднесли до рангу самостійної парафії. В 30-х роках бориславська парафія отримала філіальні костели Христа Царя (Мражниця) та Пресвятої Діви Марії Цариці Польщі (Губичі).

BORYSŁAW - Hubicze. Dawny kościół p.w. Najświętszej Maryi Panny Królowej Polski (1934 - 1936). Lwowski obw., Drohobycki r-n

82300 Борислав,
вул. Дрогобицька

Борислав вперше згадується у документах від 19 березня 1387 року. Завдяки швидкому росту видобутку нафти у ІІ половині ХІХст. Борислав. об'єднали з Тустановичами (з присілкамии Волянка і Попелі), Губичами, Мражницею і Банею Котовською в одне поселення, яке 26.07.1933р. отримало міські права. 1880 року тут проживало 15500 мешканців, у тому числі 28% українців і 10% поляків, 1931 року - 41000 (48% поляків і 23% українців), нині - понад 32 тисячі осіб.

Нечисленні католики латинського обряду у відомих із XVст. Губичах належали до парафії cв. Ап. Варфоломія у Дрогобичі. В середині XIX століття їх кількість становила менше десятка, наприкінці цього століття - перевищила сотню, а в середині 20-х років ХХ століття досягла шести сотень вірних. На той час місцеві римо-католики вже перебували у складі парафіяльної експозитури у Волянці-Бориславі-Тустановичах, яка 1928 року стала самостійною парафією св. Варвари.

BOSYRY. Dawna kaplica bez wezwania (1931). Tarnopolski obw., Czortkowski r-n

48526 Босири

Село Босири постало ще до 1720 року, коли вперше документально згадується. У 80-х роках ХІХст. тут проживало близько півтисячі мешканців, переважна більшість яких була українцями, у першому десятилітті наступного століття - понад вісім сотень, 1921 року - 681, 1931 року - 745, нині - лише приблизно сотня осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Нечисленні католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалі (нині - Скала-Подільська). Їх кількість протягом другої половини ХІХст. збільшилась від чотирьох десятків до семи десятків. У першому десятилітті ХХст. вони перейшли до парафіяльної експозитури у Лосячі, яка 1909 року стала самостійною парафією св. Антонія Падуанського.

BROSZNIÓW-OSADA. Dawny kościół bez wezwania (1937). Iwano-Frankiwski obw., Kałuszski r-n

7761? Брошнів-Осада

Із 80-х років XIX століття поблизу відомого із XVI століття Брошнева поставали деревообробні та інші підприємства. На них працювали спеціалістами переселенці, яких тут називали осадниками, а утворене селище отримало назву Брошнів-Осада. 1939 року в ньому проживало 1980 мешканців, у тому числі 1380 поляків, 300 українців і 60 німців, нині ж - понад 5500 осіб. Від 1940 року є селищем міського типу, входило до Рожнятинського району, а від 2020 року належить Калуському.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Матері Божої Скорботної у Рожнятові. Від 1901 року вони послуговувались новозбудованою філіальною дерев'яною каплицею св. Цецилії у розташованих поряд Креховичах.

BRUSIŁÓW. Dawny kościół p.w. Zesłania Ducha Świętego (178?). Żytomierski obw., Żytomierzski r-n

12605 Брусилів

Перша літописна згадка про Вздвижень (Здвижень-город, Здвиженськ) на річці Здвиж датується 1097 роком, наступна - у 1151 році. У XIVст. Здвижень згадується як град з укріпленим детинцем, а назва Брусилів вперше у документах зустрічається у 1543 році. У 1585 році поселення отримало магдебурзьке право. У козацькі часи Брусилів був сотенним містечком, у 1797 році став волостним центром. У радянські часи до 1962 року був районним центром. У 1979р. Брусилів здобув статус селища міського типу, а 1990 року знову став центром району. Проживає тут близько п'яти тисяч мешканців.

Муровані костел та капуцинський монастир при ньому збудовано коштом власника Брусилова Фелікса Чацького у 80-х роках XVIII століття. Він також придбав для храму два тіла святих мучеників Феодора та Ілюміната, з яких перше з каплею мученицької крові урочисто доставили до Брусилова 22 червня 1789 року. Помер Фелікс Чацький 2 червня 1790 року і був похований в склепі костелу. На той час вже існувала парафія, до якої, окрім самого Брусилова, входило ще 27 сусідніх сіл (близько півтори тисячі вірян).

BRZEŻANY - Chatki. Dawna kaplica bez wezwania (1891). Tarnopolski obw., Tarnopolski r-n

47501 Бережани,
вул. Хатки

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

У Хатках, які спочатку були селом, а потім стали передмістям Бережан, проживали окрім українців також заможні польські родини та поляки-працівники залізниці, які, переважно, були римо-католиками. І належали вони до парафії у Бережанах. А парафіяльні записи щодо місцевих вірян існували, принаймні, від 1777 року.

BUCEŃ. Dawny kościół p.w. Ofiarowania Najświętszej Maryi Panny (1810). Wołyński obw., Kowelski r-n

44440 Буцинь

Село Буцинь (Буцень) відоме у джерелах, принаймні, від 1726 року. Наприкінці ХІХ століття тут проживало 1300 селян. У радянські часи до 2017 року називалось Буцин. Нині його населення становить майже 1200 мешканців. Належало до Старовижівського району, а від 2020 року - до Ковельського.

Саме 1726 роком датується постання у Буцині парафії, а останній дерев'яний костел було споруджено 1733 року коштом Юзефи Яблонівської (дівоче прізвище - Мицельська). 1810 року його замінила мурована святиня, збудована завдяки пожертвам місцевих власників Заславських, Яблонівських і Пшесмицьких (за не підтвердженою інформацією, було обмуровано старий дерев'яний храм).

BUDYŁÓW. Dawny kościół p.w. Matki Bożej Szkaplerznej / Najczystszego Serca Najświętszej Maryi Panny (1852). Tarnopolski obw., Tarnopolski r-n

47623 Будилів

Будилів вперше у документах згадується у другій половинині XIVст., є також багатократні письмові згадка у 1450-1470 роках. 1880 року тут проживало 1290 мешканців, у тому числі 633 греко- і 609 римо-католиків, 1900 року - 1850, з них 931 римо- і 854 греко-католиків, 1939 року - 2320, у тому числі 1310 римо- і 980 греко-католиків (1919 року частину земель поділили на ділянки, оселивши на них польських колоністів), нині село має майже вісім сотень мешканців. Входило до Козівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Козлові. У 1850 році о. Яків Кершка, призначений за вказівкою архієпископа Лукаша Баранецького експонованим кооператором у Будилові, розпочав збір коштів серед землевласників і вірян парафії на будівництво у селі святині. Місцеві власники Дідушицькі пожертвували земельну ділянку під храм та парафіяльні будівлі, а також частину будматеріалів (іншу частину дав архієпископ Баранецький).

CHMIELNICKI (Płoskirów). Dawny kościół p.w. św. Anny (1801 - 1804). Chmielnicki obw., Chmielnicki r-n

28002 Хмельницький,
вул. Примакова

Перша згадка про Плоскирів чи Плоскировець, як тоді називався Хмельницький, датується першою половиною XV століття. Задяки замковим укріпленням Плоскирів у 60-80-х pоках XVI століття став міським поселенням, яке 1566 року отримало магдебурзьке право. Плоскирівське староство, як і все Поділля, виявилося повністю спустошеним турецьким пануванням 1672-1699 років, тому сюди пересилили селян із польської Мазовії і мазурського Поозер'я, а також Жешувського, Люблінського, Калецького, Краківського воєводств, нащадки яких склали основу католицького населення. Кількість костелів в краї неухильно збільшувалась: у XIVст. їх було 2, в XVст. - 6, в XVIст. - 7, у XVII - 14, а в XVIIIст. - вже 46. 1795 року Плоскирів став одним з повітових центрів Подільської губернії Російської імперії та був перейменований у Проскурів, 1923 року став окружним центром, а 1941 року - центром області. У 1954 році місто отримало назву Хмельницький. Його населення - майже 274 тисячі мешканців.

За переказами, значна частина польських переселенців одержали землю на захід від Плоскирова на колишніх гречаних ланах, від чого їхнє поселення отримало назву Гречани. Вони і збудували на місці старого замку-фортеці невеличкий дерев'яний костел.

Filmy


Przynależność i stan