81470 Дубляни

Дубляни вперше згадуються у джерелах 1425 роком, а пізніше - у 1439 та 1441 роках. У 1940-1941 та 1944-1959 роках навіть були районним ценром. Статус селища міського типу - з 1957 року. Населення - понад 1700 мешканців.

Відомо, що у 1481 та 1498 роках у Дублянах вже проживали священики, тож парафія тут постала ще раніше. Дерев’яний костел знищили татари у 1624р., а 1637 року було освячено новий мурований храм під титулом св. Миколая, збудований завдяки підтримці Миколи Даниловича та інших. Наступний костел збудували у 1737р. на кошти пароха о. Амвросія Гонтковського, його освятив єпископ Вацлав Сераковський у 1743 році під титулом Матері Божої Скорботної, св. Станіслава і св. Миколая єп. Цей храм мав шість дерев’яних вівтарів та 16 образів, окрім вівтарних. Станом на 1794р. зусиллями пароха о. Теодора Збежховського замінено або оновлено головний та бічні вівтарі - Матері Божої Скорботної і св. Йоана Непомуки, а також перенесено майно із закритого австрійською владою костелу у Винниках. У 1837р. храм мав лише три вівтарі (фундації о. Збежховського), а 1863 року було відновлено головний вівтар святині.

Дубники-Калинівка

Дубники відомі у документах, принаймні, від 1566 року. У селі проживала велика кількість етнічних німців, а навколо поселення у міжвоєнний період заснували багато польських колоній-хуторів, у тому числі і Калинівку. Після ІІ світової війни на території села та його хуторів було створено військовий полігон, у звʼязку з чим село ліквідували. Фактично, Калинівка містилась на північ від Дубників, південніше Охнівки та на схід від Білина.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Йоахима i св. Анни у Володимирі. У 1929-1930 роках завдяки зусиллям настоятеля о. Броніслава Галицького коштом вірян на хуторі-колонії Калинівка села Дубники збудували костел у так званому 'пруському' стилі (з дерева та цегли). 7 липня 1930 року новоспоруджений храм під титулом Божої Матері Ченстоховської урочисто освятив єпископ Луцький Адольф Шельонжек.

77141 Дитятин

Першу письмову згадку про Дитятин містить грамота короля Владислава ІІ Ягайла від 10 березня 1424 року, якою село перейшло у довічне володіння львівських архієпископів. 1430 року Дитятин отримав магдебурзьке право; принаймні, у 1594-1615рр. згадувався як місто, але у другій половині XVIIст. втратив цей статус. На початку 80-х років ХІХст. мав 673 мешканців (475 греко- і 105 римо-католиків), 1939 року - 1210 (переважну більшість становили українці), а нині - лише півтисячі. Під час польсько-більшовицької війни 16 вересня 1920 року поблизу відбулася битва, звана «Польськими Термопілами». Село належало до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії св. Марії Магдалини в Кукільниках, а на початку ХХ століття увійшли до новоствореної експозитури у Бокові, яка пізніше стала самостійною парафією св. Анни. Тоді у Дитятині було понад дві з половиною сотні вірян.

78252 Джурків

Поселення, яке називалося Боярщина, пізніше - Луги, потім - Жюрков і нарешті - Джурків, відоме у документах із 1398 року як Жюрков. У 1939 році село мало 2870 мешканців, з них 2640 українців (1630 греко-католиків і 1010 римо-католиків), 150 поляків та 80 євреїв, нині ж тут проживає понад 1300 селян.

Спочатку католики латинського обряду Джуркова належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Гвіздці, яку обслуговували бернардини. В середині 80-х років XIX століття у селі збудували філіальну дерев'яну каплицю та освятили її 1876 року. У 1901 році Джурків отримав парафіяльну експозитуру, яку 1909 року дозволили піднести до рангу парафії, проте відбулось це лише у 1925 році. У 1932 році парафіяльний храм грунтовно відремонтували.

78354 Джурів

Першу письмову згадку про село містить документ короля Владислава від 29 червня 1394 року, а отже село існувало ще раніше, згадується також 28 квітня 1461 року. 1880 року тут проживало 2151 мешканців, переважну більшість яких становили українці, нині - майже 1700 осіб. Джурів входив до Снятинського району, а від 2020 року є частиною Коломийського.

Католики латинського обряду Джурова, чисельність яких у середині ХІХ століття становила лише трохи більше півсотні, належали до парафії Пресвятої Трійці у Заболотові, а наприкінці цього століття їх кількість перевищила дві сотні вірян.

77011 Фрага

Фрага вважається заснованою 1460 року. У XVI - XIX століттях інколи згадується як містечко. У другій половині XIXст. була вже селом, в якому 1881 року проживало 546 мешканців (перважно українців), 1939 року Фрагу населяло 910 осіб, у тому числі 800 українців і 100 поляків, нині ж її населення - близько шести з половиною сотень мешканців. У 1946-1993 роках село називалось Ягодівкою. Входило до Рогатинського району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Перша фразька невелика святиня, що стояла на горбі (на місці об'явлень Матері Божої), згадується 1593 року. 1682 року місцевий власник Станіслав Яблоновський оселив при цьому (чи черговому) храмі оо.-бернардинів, які збудували поряд дерев'яний монастир, проте лише 7 лютого 1700 року підписав акт надання Фраги бернардинам.

80736 Гологори

Поселення згадується письмово у 1099, 1132 і 1144 роках, а також 1231 року. У 1469р. Гологори отримали магдебурзьке право (статус міста зберегли до 1939 року). У 1779р. гологірські маєтності стали власністю домініканського монастиря у Підкамені. 1857 року тут проживало 2482 мешканців, на початку 80-х років - дві з половиною тисячі, 1921 року - 2447, у тому числі 1419 українців і 522 поляків, 1931 року - 2669, нині - понад шість з половиною сотень осіб. Село входило до Бродівського району, а від 2020 року є частиною Золочівського.

Перший дерев'яний костел (замковий чи парафіяльний) у Гологорах постав разом із парафією 1452 року завдяки фундації від 21 серпня місцевого власника Миколи Гологорського. 1600 року місто мало аж три святині - замкову (колегіату), парафіяльну та невеличку капличку 'in campo exiguam'. Втім, пізніше замковий костел, втративши статус колегіати на користь парафіяльного, подається лише як каплиця.

81500 Городок,
вул. Львівська

Вперше у джерелах давньоруський Городок згадується 1213 роком, хоча заснований був значно раніше, є також згадки у 1219 та 1227 роках. Тоді його внутрішня частина (дитинець), як свідчать археологічні дослідження, була потужною мурованою фортецею, навколо якої розташовувалось передмістя. У 1389 році королівське місто Городок отримало магдебурзьке право. У 1387-1434рр. великий князь литовський і король польський Владислав II Ягайло часто його відвідував та тривалий час тут мешкав, де й помер 1 червня 1434 року. Місто було осередком староства, від 1867 року - повіту, а від 1939 року - району, проте від 2020 року входить до Львівського району. Від 1906 року по ІІ світову війну називалось Городок Ягелонський. Населення - понад 16 тисяч мешканців.

На Львівському передмісті Городка, на теренах парафії Воздвиження Святого Хреста, принаймні, від 1717 року існував дерев'яний костел св. Варвари, який вже 1762 року вважався дуже занедбаним. Остання згадка про нього датується 1818 роком. На його місці не пізніше середини ХІХ століття збудували муровану каплицю св. Варвари. Вона вважалась цвинтарною, бо навколо колишнього храму було кладовище, проте пізніше стали хоронити на новому місці, де постала інша цвинтарна каплиця - св. Розалії.

48210 Гримайлiв

Грима(й)лів згадується у документах у 1464 і 1497 роках, а також 1591 і 1595 року. Був приватним містечком, яке 1720 року отримало магдебурзьке право. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало близько 4000 мешканців, у тому числі 1160 греко- і 556 римо-католиків, 1921 року - 2746, причому українців і поляків було вже майже порівно (по шість сотень), нині ж - менше 1900 осіб. 1956 року Гримайлів став селищем міського типу, а в 1940-1958 роках був райцентром. Належав до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

В одній із веж замку Гримайлова, спорудженому наприкінці XVI - на початку XVII століть, була каплиця Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, яку спочатку обслуговував місцевий душпастир. Потім вона належала до парафії у Скалаті, а пізніше - до парафії у Глібові. Замок нищили нападники, але його відбудовували. Остання реставрація відбулась 1803 року (каплицю перебудували на господарські приміщення, а її вівтар перенесли до костелу у Качанівці). Остаточно руїни замку разом із вежею, в якій була каплиця, розібрали 1840 року.

81123 Гамаліївка

Село Гамаліївка, яке в дорадянські часи називалось Жидатичі, 1405 року отримало магдебурзьке право із традиційним застереженням, що ним будуть користуватись тільки католики. 1508 року Януш із Малечкович подарував село Львівській катедрі. Станом на 1 січня 1939 року серед 1160 мешканців римо-католиків було аж 790 осіб (решта - греко-католики). Нині тут проживає понад сім сотень селян. Село входило до Пустомитівського району, а тепер - до Львівського.

Католики латинського обряду Жидатичів, які належали до парафії св. Варфоломія у Прусах (нині - Ямпіль), у 1880-1881 роках (за чисельності близько трьох сотень вірян) збудували філіальну дерев'яну каплицю та освятили її 1881 року. У 1902 році до неї добудували захристію з окремим входом. А в 1905-1910 роках у селі постала парафіяльна експозитура.