80736 Гологори

Поселення згадується письмово у 1099, 1132 і 1144 роках, а також 1231 року. У 1469р. Гологори отримали магдебурзьке право (статус міста зберегли до 1939 року). У 1779р. гологірські маєтності стали власністю домініканського монастиря у Підкамені. 1857 року тут проживало 2482 мешканців, на початку 80-х років - дві з половиною тисячі, 1921 року - 2447, у тому числі 1419 українців і 522 поляків, 1931 року - 2669, нині - понад шість з половиною сотень осіб. Село входило до Бродівського району, а від 2020 року є частиною Золочівського.

Перший дерев'яний костел (замковий чи парафіяльний) у Гологорах постав разом із парафією 1452 року завдяки фундації від 21 серпня місцевого власника Миколи Гологорського. 1600 року місто мало аж три святині - замкову (колегіату), парафіяльну та невеличку капличку 'in campo exiguam'. Втім, пізніше замковий костел, втративши статус колегіати на користь парафіяльного, подається лише як каплиця.

81500 Городок,
вул. Львівська

Вперше у джерелах давньоруський Городок згадується 1213 роком, хоча заснований був значно раніше, є також згадки у 1219 та 1227 роках. Тоді його внутрішня частина (дитинець), як свідчать археологічні дослідження, була потужною мурованою фортецею, навколо якої розташовувалось передмістя. У 1389 році королівське місто Городок отримало магдебурзьке право. У 1387-1434рр. великий князь литовський і король польський Владислав II Ягайло часто його відвідував та тривалий час тут мешкав, де й помер 1 червня 1434 року. Місто було осередком староства, від 1867 року - повіту, а від 1939 року - району, проте від 2020 року входить до Львівського району. Від 1906 року по ІІ світову війну називалось Городок Ягелонський. Населення - понад 16 тисяч мешканців.

На Львівському передмісті Городка, на теренах парафії Воздвиження Святого Хреста, принаймні, від 1717 року існував дерев'яний костел св. Варвари, який вже 1762 року вважався дуже занедбаним. Остання згадка про нього датується 1818 роком. На його місці не пізніше середини ХІХ століття збудували муровану каплицю св. Варвари. Вона вважалась цвинтарною, бо навколо колишнього храму було кладовище, проте пізніше стали хоронити на новому місці, де постала інша цвинтарна каплиця - св. Розалії.

32000 Городок

Роком першої писемної згадки про Городок вважається 1362, згадується також у 1392 і 1456 роках як Бедрихів Городок та Новодвір. У першій половині XVIст. став волосним центром. Турецька окупація 1672-1699рр. зменшила його населення, тому був заселений мазурами з-за Вісли і Сяну. Лише 1786 року Городок отримав міські права. У 1795р. став повітовим центром. Статус міста отримав 1957 року (перед тим був селищем міського типу). На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 7500 мешканців, 1893 року - 7459, 1905 року - 8120, нині - понад 15 тисяч осіб. Був райцентром, а від 2020 року входить до Хмельницького району.

Споруджений 1496 року у Городку-Новодворі на правому березі річки Смотрич в якості парафіяльного дерев'яний костел св. Анни в середині наступного століття було знищено. Новий і вже мурований парафіяльний храм під титулом Благовіщення Пресвятої Діви Марії збудував співвласник Городка Миколай Гербурт у своїй частині містечка на лівому березі Смотрича у 80-х роках XVI століття. Цей костел отримав усе фінансово-матеріальне забезпечення попередньої святині (у вигляді земельних наділів і в грошовому - десятин), а 1598 року фундатор суттєво його збільшив.

32000 Городок

Роком першої писемної згадки про Городок вважається 1362, згадується також у 1392 і 1456 роках як Бедрихів Городок та Новодвір. У першій половині XVIст. став волосним центром. Турецька окупація 1672-1699рр. зменшила його населення, тому був заселений мазурами з-за Вісли і Сяну. Лише 1786 року Городок отримав міські права. У 1795р. став повітовим центром. Статус міста отримав 1957 року (перед тим був селищем міського типу). На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 7500 мешканців, 1893 року - 7459, 1905 року - 8120, нині - понад 15 тисяч осіб. Був райцентром, а від 2020 року входить до Хмельницького району.

У 1496 році біля фортеці на правому березі річки Смотрич коштом місцевих власників Михайла та Андрія Новодворських збудували в якості парафіяльного дерев'яний костел св. Анни, проте в середині XVI століття він був знищений великою міською пожежею під час нападу татар.

48210 Гримайлiв

Грима(й)лів згадується у документах у 1464 і 1497 роках, а також 1591 і 1595 року. Був приватним містечком, яке 1720 року отримало магдебурзьке право. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало близько 4000 мешканців, у тому числі 1160 греко- і 556 римо-католиків, 1921 року - 2746, причому українців і поляків було вже майже порівно (по шість сотень), нині ж - менше 1900 осіб. 1956 року Гримайлів став селищем міського типу, а в 1940-1958 роках був райцентром. Належав до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

В одній із веж замку Гримайлова, спорудженому наприкінці XVI - на початку XVII століть, була каплиця Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, яку спочатку обслуговував місцевий душпастир. Потім вона належала до парафії у Скалаті, а пізніше - до парафії у Глібові. Замок нищили нападники, але його відбудовували. Остання реставрація відбулась 1803 року (каплицю перебудували на господарські приміщення, а її вівтар перенесли до костелу у Качанівці). Остаточно руїни замку разом із вежею, в якій була каплиця, розібрали 1840 року.

81123 Гамаліївка

Село Гамаліївка, яке в дорадянські часи називалось Жидатичі, 1405 року отримало магдебурзьке право із традиційним застереженням, що ним будуть користуватись тільки католики. 1508 року Януш із Малечкович подарував село Львівській катедрі. Станом на 1 січня 1939 року серед 1160 мешканців римо-католиків було аж 790 осіб (решта - греко-католики). Нині тут проживає понад сім сотень селян. Село входило до Пустомитівського району, а тепер - до Львівського.

Католики латинського обряду Жидатичів, які належали до парафії св. Варфоломія у Прусах (нині - Ямпіль), у 1880-1881 роках (за чисельності близько трьох сотень вірян) збудували філіальну дерев'яну каплицю та освятили її 1881 року. У 1902 році до неї добудували захристію з окремим входом. А в 1905-1910 роках у селі постала парафіяльна експозитура.

35454 Глибочок

В урочищі Замчище села виявлено давньоукраїнське городище округлої форми, оточене подвійним валом, та знайдені предмети тих часів, проте Глибочок у документах вперше згадується 1545 роком. 1906 року тут проживало лише 222 мешканців, більшість яких була українцями, нині ж чисельність населення майже не змінилась - 213 осіб. Село входило до Гощанського району, а від 2020 року є частиною Рівненського.

У 1927 році коштом місцевих римо-католиків та прикордонників у Глибочку збудували дерев'яний костел Пресвятої Діви Марії Цариці Польщі, а вже 1928 року тут було засновано парафію, до якої увійшли населені пункти, що раніше належали парафіям Успіння Пресвятої Діви Марії в Острозі та cв. Антонія Падуанського у Межирічах Корецьких (Великих Межирічах).

47703 Великий Глибочок

У 1463р. село вперше письмово згадується як Глибочок Нижній, є також згадки у 1529, 1540, 1543, 1546 і 1547 роках. Хоча називався Великим Глибочком із 1785 року, проте в схематизмах Львівської архідієцезії до Ісв. війни подавався лише як Глибочок. У 1832 року у селі проживало 1162 мешканців, 1880 року - 1767, 1890 року - 2267, у тому числі 1916 українців і 256 поляків, 1931 року - 2335, нині - понад 2400 осіб. У 1940-1962рр. був райцентром.

Римо-католики села належали до парафії Матері Божої Неустанної Допомоги у Тернополі. У середині ХІХ століття їх чисельність становила близько півтори сотні, наприкінці цього століття - майже дві з половиною сотні вірян. Від 1891 року схематизми подають у селі приватну каплицю у палаці місцевої власниці Ванди Мірей (із Жураковських).

81740 Гніздичів

Поселення Гніздичів вперше згадується в документах у 1462 та 1491 роках. У XVII столітті вже вважалось містечком. У 80-х роках ХІХ століття мало близько 1200 мешканців, переважна більшість яких була українцями. Від 11 травня 1957 року Гніздичів є селищем міського типу, в якому нині проживає понад чотири тисячі осіб. Входив до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Кохавина (нині є південною частиною Гніздичева) постала у середині XVII століття на землях містечка Руда. Тут було утворено санктуарій, присвячений Матері Божій, навколо якого і виросло це поселення.

За переказами, 1646 року власниця Руди Анна Воянківська натрапила у місцевому лісі на образ Матері Божої з Дитятком, що висів на дубі. Спочатку його пробували помістити у рудівському костелі св. Станіслава, проте, за легендою, він повертався на старе місце. І вже коштом наступної власниці містечка Терези Виговської 1680 року на цьому місці було збудовано дерев'яну каплицю, до якої урочисто внесли ікону.

81740 Гніздичів

Поселення Гніздичів вперше згадується в документах у 1462 та 1491 роках. У XVII столітті вже вважалось містечком. У 80-х роках ХІХ століття мало близько 1200 мешканців, переважна більшість яких була українцями. Від 11 травня 1957 року Гніздичів є селищем міського типу, в якому нині проживає понад чотири тисячі осіб. Входив до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Кохавина (нині є південною частиною Гніздичева) постала у середині XVII століття на землях містечка Руда. Тут було утворено санктуарій, присвячений Матері Божій, навколо якого і виросло це поселення.

У 1680 році коштом власниці Руди Терези Виговської в рудівському лісі, де раніше було знайдено образ Матері Божої з Дитятком, збудовали для нього дерев'яну каплицю, що стала місцем паломництва численних вірних. Неподалік від неї у 30-х - 40-х роках XVIII століття (за схематизмом Львівської архідієцезії, 1740 року) коштом чергового власника Руди Костянтина Виговського було споруджено дерев'яний костел Успіння Пресвятої Діви Марії.