81215 Коросно

Вперше письмово село згадується 1444 року, є також згадка у у документах 1469, 1512 і 1515 років. На початку 80-х років ХІХ століття у ньому проживало трохи більше тисячі мешканців, нині - приблизно стільки ж. У дорадянські часи називалось Кросценко чи Кросенко, а в радянські та аж до 2021 року - Коросне. Село входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Католики латинського обряду Коросна належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах. У середині ХІХ століття їх було вже дві сотні, а наприкінці - понад півтисячі, проте спорудження своєї святині у селі вони розпочали лише 1908 року, коли їх чисельність перевищила 550 осіб.

48135 Кровинка

Село Кровинка вперше у документах згадується 1443 року як Кравінія, наступні письмові згадки датуються 1564 та 1576 роками. 1921 року серед 1495 мешканців 769 були поляками, 699 - українцями, а через десять років українці становили лише 40 відсотків від загального числа населення, нині ж тут проживає менше 1400 селян. Кровинка входила до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла в Теребовлі. 1899 року у Кровинці завдяки зусиллям теребовельського настоятеля о. Станіслава Коженьовського було споруджено філіальну муровану каплицю. Власне, на каплицю перебудували зерносховище на фермі місцевих власників Баворовських, які взамін отримали костельну земельну ділянку у Плебанівці. 1907 року храм було освячено.

12216 Кримок

Кримок (Кримська Рудня) відомий з 30-х років XVII століття. Його населяли переважно поляки. 1905 року тут проживало 1005 мешканців, а в 1925 році, коли у селі була навіть польська школа, воно мало 1375 осіб, сьогодні їх лише трохи більше чотирьох сотень. Кримок входив до Радомишльського району, а від 2020 року є частиною Житомирського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви у Макарові. Вже в останній третині XVIII століття у Кримку була каплиця, яка згадується у 1771 і 1796 роках як приватна єпископська, а також римсько-католицький цвинтар, де хоронили вірян кримоцьких та із сусідніх сіл.

80465 Кукезів

Вперше Кукезів (Кукизів) згадується у писемних джерелах 1438 року, а 1538 року король Сигізмунд I Старий надав йому міські права. У 1699 році Кукезів отримав магдебурзьке право. У міжвоєнний період у містечку проживало понад сім сотень мешканців, більшість яких становили українці. Нині у селі - менше трьох сотень осіб, і належить воно до Львівського району (раніше - до Кам'янко-Бузького).

Парафія у Кукезові постала у другій половині XVI століття та мала скромний дерев'яний костел, який 1668 року замінив інший дерев'яний храм (св. Станіслава), споруджений коштом Миколи Гедзинського, але був знищений татарами. 1733 року з фундації власника містечка королевича Якова Собеського збудували, ймовірно, за проектом його придворного архітектора Антоніо Кастеллі черговий дерев'яний костел (вже під титулом св. Якова). Храм мав головний вівтар Христа Розіп'ятого та бічні - св. Анни і св. Якова, а на прикостельному кладовищі - дерев'яну дзвіницю. Проте 9 травня 1816 року ця святиня згоріла.

32060 Купин

Поселення Купин відоме, принаймні, з 1407 року, згадується у докуметах також 1493 року. Потім вважалось містечком. У 1923-1931 роках було районним центром. Населяє його нині близько семи сотень мешканців.

У 1747 році коштом власника Купина Олександра Стадницького розпочалось спорудження мурованого монастирського костелу для кармелітів. 6 серпня 1747 року наріжний камінь храму освятив єпископ Микола Дембовський, а консекрував новоспоруджений та оснащений костел 20 липня 1819 року єпископ Францішек Мацкевич (збудовано було також і монастир). Святиня мала шість вівтарів. Після польського повстання храм царська влада 1832 року передала православним, які використовували його як Троїцьку церкву. 1872 року її частково перебудували державним коштом. Наприкінці XIX століття було розібрано монастир. У 1906 році католики Купина звернулись у Петербург із проханням про повернення костелу, проте їм відмовили.

334161 Кураш

Документально село Кураш відоме від початку XVI століття, проте на думку польських істориків ІІ половини XIXст. виникло ще у Х столітті як поселення дулібів та печерний осередок ченців-коліотів, про що свідчать місцеве городище та архелогічні дослідження. 1859 року тут проживало 311 мешканців, з яких лише 5 були римо-католиками, 1906 року - 521, 1921 року - 629 (майже всі - українці), нині ж - дві з половиною сотні осіб. Село входило до Дубровицького району, а від 2020 року є частиною Сарненського.

Вельми нечисленні католики латинського обряду села належали до парафії св. Архангела Рафаїла у Бережниці. У 1815 році місцевий власник Ігнатій Кашовський збудував в Кураші поруч із в'їзною брамою до своєї садиби муровану каплицю-ротонду, яка не тільки служила сімейною усипальницею, але й сільською святинею, де звершувались богослужіння.

34561 Кузьмівка

У 1629 році князь Альбрехт Радзивіл заснував містечко Казимирів, назвавши його на честь покровителя королевича Речі Посполитої св. Казимира. Після спустошення 1665 року татарами містечко перетворилось на село, яке пізніше згадується у документах як Казимирівка. Весною 1943 року було було спалене німецькими військами. У 1946р. перейменоване на Кузьмівку. Проживає тут понад 600 мешканців.

Перший дерев’яний костел у Казимирівці збудували в 1629 році коштом власника поселення Альбрехта Радзивіла, проте 1665 року його спалили татари. У 1670 році за гроші парафіян та завдяки зусиллям декана колегіати Пресвятої Трійці в Олиці о. Фелікса Баховського було споруджено муровану каплицю. У її вівтарі знаходилась копія ікони Богородиці, привезеної з Палестини князем Радзивілом, оригінал якої містився в олицькій колегіаті. Цей образ невдовзі став предметом культу волинських вірян, щоб його вшанувати в Казимирівку приходили тисячі паломників, яких вже не вміщала каплиця. Тож завдяки зусиллям кустоша олицької колегіати о. Яна Білецького у 1779 році її перебудували на костел.

82162 Летня

Село Летня вважається заснованим 1300 року і згадується вже у другій половині цього століття. Його населення - понад 2600 мешканців.

Римо-католики села, які належали до парафії Пресвятої Трійці у Меденичах, 1930 року отримали дозвіл на спорудження філіальної святині. У 1931 році єпископ Анатолій Новак освятив наріжний камінь під будівництво дерев'яного храму на мурованому фундаменті, яке коштом місцевих парафіян завершили, в основному, 1932 року. Проте оздоблення та оснащення костелу тривало ще два роки. І тільки тоді храм освятили під титулом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

Левачі

Ще навіть на початку ХХ століття Левачі вважались лише слободою, в якій проживало тільки 83 мешканців, 1906 року - 104, 1921 року - 247 (242 поляків, чисельність яких виросла за рахунок прикордонників, і 5 українців). У 1945р. поляки з Левачів виїхали в Польщу, натомість звідти переселили українців. 1989 року село внесли до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, 1989 року його населення становило лише 10 осіб, а 1999 року село ліквідували. Входило до Березнівському району, а від 2020 року могло бути частиною Рівненського.

Католики латинського обряду поселення від 1921 року, коли їх чисельність становила 242 вірних, належали до парафії Пресвятого Серця Ісуса у сусідньому Людвиполі (нині - Соснове). 1927 року у Левачах їхнім коштом, у першу чергу - прикордонників, було збудовано філіальний дерев'яний костел Пресвятої Діви Марії Цариці Польщі, який вже 1928 року став святинею самостійної парафії.

19300 Лисянка

Вперше Лисянка згадується в документах за 1593 рік, проте поселення тут існувало раніше, але було знищене нападниками. 1622 року отримала магдебурзьке право. Від 7 березня 1923 року Лисянка була районним центром. 1965 року отримала статус селища міського типу. Від 2020 року входить до Звенигородського району. Населення - понад 8 тисяч мешканців.

У 1733р. власниця Лисянки Теофілія Яблоновська здійснила фундацію костельно-монастирського комплексу францисканців в ім’я Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (монастир) і св. Йосифа, Обручника (костел). Цю пожертву 1757 року підтвердив черговий місцевий власник Йосиф Яблоновський. Храм та монастир були дерев’яними. Проте 6 червня 1768 року гайдамаки на чолі із Залізняком знищили костел і монастир, а також вбили кількох францисканців.