82162 Летня

Село Летня вважається заснованим 1300 року і згадується вже у другій половині цього століття. Його населення - понад 2600 мешканців.

Римо-католики села, які належали до парафії Пресвятої Трійці у Меденичах, 1930 року отримали дозвіл на спорудження філіальної святині. У 1931 році єпископ Анатолій Новак освятив наріжний камінь під будівництво дерев'яного храму на мурованому фундаменті, яке коштом місцевих парафіян завершили, в основному, 1932 року. Проте оздоблення та оснащення костелу тривало ще два роки. І тільки тоді храм освятили під титулом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

Левачі

Ще навіть на початку ХХ століття Левачі вважались лише слободою, в якій проживало тільки 83 мешканців, 1906 року - 104, 1921 року - 247 (242 поляків, чисельність яких виросла за рахунок прикордонників, і 5 українців). У 1945р. поляки з Левачів виїхали в Польщу, натомість звідти переселили українців. 1989 року село внесли до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, 1989 року його населення становило лише 10 осіб, а 1999 року село ліквідували. Входило до Березнівському району, а від 2020 року могло бути частиною Рівненського.

Католики латинського обряду поселення від 1921 року, коли їх чисельність становила 242 вірних, належали до парафії Пресвятого Серця Ісуса у сусідньому Людвиполі (нині - Соснове). 1927 року у Левачах їхнім коштом, у першу чергу - прикордонників, було збудовано філіальний дерев'яний костел Пресвятої Діви Марії Цариці Польщі, який вже 1928 року став святинею самостійної парафії.

19300 Лисянка

Вперше Лисянка згадується в документах за 1593 рік, проте поселення тут існувало раніше, але було знищене нападниками. 1622 року отримала магдебурзьке право. Від 7 березня 1923 року Лисянка була районним центром. 1965 року отримала статус селища міського типу. Від 2020 року входить до Звенигородського району. Населення - понад 8 тисяч мешканців.

У 1733р. власниця Лисянки Теофілія Яблоновська здійснила фундацію костельно-монастирського комплексу францисканців в ім’я Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (монастир) і св. Йосифа, Обручника (костел). Цю пожертву 1757 року підтвердив черговий місцевий власник Йосиф Яблоновський. Храм та монастир були дерев’яними. Проте 6 червня 1768 року гайдамаки на чолі із Залізняком знищили костел і монастир, а також вбили кількох францисканців.

79491 Львів-Брюховичі

Pod koniec Xw. po upadku państwa Białych Chorwatów wschodnia część tych ziem została dołączona do Rusi Kijowskiej. Niebawem Biali Chorwaci odnowili swoje państwo zmieniając swoją narodowość na Rusinów. W I połowie XIII wieku król Daniel założył Lwów, a w 1272 roku stolica księstwa Halicko-Wołyńskiego została przeniesiona z Chełmu do Lwowa. Po dołączeniu tych ziem w 1349 roku do Polski, Lwów w 1356 roku otrzymał od króla Kazimierza Prawo Magdeburskie. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

Король Владислав ІІІ 21 липня 1444 року дозволив Львову заснувати Брюховичі й розмістити там колоністів - втікачів від татарських набігів, що підтвердив король Олександр Ягеллончик у 1503 році. 1940 року Брюховичі отримали статус селища міського типу, а в 1939-1942 та 1944-1957 роках були центром району. Нині є частиною Львова з населенням понад 6300 мешканців. Раніше мешканці Брюхович належали спочатку до кафедральної парафії, від 1765 року - до парафії Матері Божої Сніжної, а зі середини XIXст. - до парафії у Рясній.

У 1867 році у Брюховичах на земельній ділянці, подарованій війтом поселення Мартином Дюллєю, постала дерев'яна каплиця. Дах будівлі та її окремі елементи були вкриті дерев'яним гонтом. Цього ж, 1867 року Кароліна Іскерська пожертвувала для каплиці образ Матері Божої Святого Скапулярію, який згодом набув неабиякої шани серед вірних.

79491 Львів-Брюховичі

Pod koniec Xw. po upadku państwa Białych Chorwatów wschodnia część tych ziem została dołączona do Rusi Kijowskiej. Niebawem Biali Chorwaci odnowili swoje państwo zmieniając swoją narodowość na Rusinów. W I połowie XIII wieku król Daniel założył Lwów, a w 1272 roku stolica księstwa Halicko-Wołyńskiego została przeniesiona z Chełmu do Lwowa. Po dołączeniu tych ziem w 1349 roku do Polski, Lwów w 1356 roku otrzymał od króla Kazimierza Prawo Magdeburskie. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

Король Владислав ІІІ 21 липня 1444 року дозволив Львову заснувати Брюховичі й розмістити там колоністів - втікачів від татарських набігів, що підтвердив король Олександр Ягеллончик у 1503 році. 1940 року Брюховичі отримали статус селища міського типу, а в 1939-1942 та 1944-1957 роках були центром району. Нині є частиною Львова з населенням понад 6300 мешканців. Раніше мешканці Брюхович належали спочатку до кафедральної парафії, від 1765 року - до парафії Матері Божої Сніжної, а зі середини XIXст. - до парафії у Рясній.

У 1867 році постала перша дерев'яна каплиця, а 1893 року завдяки Товариству власників нерухомості у Брюховичах та, зокрема, одному із його засновників Ігнатію Дрекслеру поблизу залізнодорожної станції збудували, в основному, та у липні освятили ще одну дерев'яну каплицю (так звану 'лісну'), облаштування якої завершили 1899 року. Проект святині виконав декан архітектурного факультету Львівської політехніки Густав Бізанц. Вівтар каплиці містив образ Святої Родини пензля Рейхана (копія картини Бартоломея Мурілло), подарований Робертом Домсою. Перед каплицею встановили металеву скульптуру Матері Божої Непорочної.

79037 Львів,
вул. Мазепи, 46

Pod koniec Xw. po upadku państwa Białych Chorwatów wschodnia część tych ziem została dołączona do Rusi Kijowskiej. Niebawem Biali Chorwaci odnowili swoje państwo zmieniając swoją narodowość na Rusinów. W I połowie XIII wieku król Daniel założył Lwów, a w 1272 roku stolica księstwa Halicko-Wołyńskiego została przeniesiona z Chełmu do Lwowa. Po dołączeniu tych ziem w 1349 roku do Polski, Lwów w 1356 roku otrzymał od króla Kazimierza Prawo Magdeburskie. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

Перша писемна згадка про поселення Збоїще, яке нині є частиною Львова, датується 1353 роком. Місцеві римо-католики до ІІсв. війни належали до парафії у Малехові, розташованої поблизу Львова.

Філіальну дерев'яну каплицю у Збоїщах почали будувати 1932 року коштом парафіян (найбільше пожертвував Ян Венгінський) на земельній ділянці, подарованій Теодором Богосевичем. Освячення наріжного каменя святині та будівельного майданчика відбулось 21 травня 1933 року, а спорудження каплиці завершили цього ж року. 20 жовтня 1935 року архієпископ Болеслав Твардовський освятив її під титулом Матері Божої Неустанної Допомоги. З 1937 року місцевих вірних та каплицю обслуговували оо.-капуцини.

Львів,
ріг сучасних вулиць
Сяйво (колишя Міська) та Широкої

Pod koniec Xw. po upadku państwa Białych Chorwatów wschodnia część tych ziem została dołączona do Rusi Kijowskiej. Niebawem Biali Chorwaci odnowili swoje państwo zmieniając swoją narodowość na Rusinów. W I połowie XIII wieku król Daniel założył Lwów, a w 1272 roku stolica księstwa Halicko-Wołyńskiego została przeniesiona z Chełmu do Lwowa. Po dołączeniu tych ziem w 1349 roku do Polski, Lwów w 1356 roku otrzymał od króla Kazimierza Prawo Magdeburskie. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

Перша письмова згадка про німецьку колонію Льовендорф (Löwendorf - «село левів») датується 1778 роком. 1 квітня 1931 року поселення приєднали до Львова.

Місцеві римо-католики належали до львівської парафії св. Єлизавети. Ще перед Ісв. війною вони намагались отримати земельну ділянку під будівництво своєї святині. Проте лише 1921 року міська рада її виділила. Цього ж року тут постала окрема парафія, що канонічно було підтверджено декретом аж 29.12.1923р., а 24.10.1921р. комітет будівництва храму затвердив його проект, виконаний архітектором Генриком Зарембою.