43016 Луцьк,
вул. Сенаторки Левчанівської, 4

Вперше Луцьк згадується у літописі 1085 роком, пізніше - у 1150, 1155, 1255, 1259, 1321 і 1325 роках. 1432 року отримав магдебурзьке право, підтверджене 28 липня 1497 року. З 1569 року після Люблінської унії був столицею воєводства. Від 1795 року, коли Волинь увійшла до складу Російської імперії, - осередком повіту, а з 1921р. - Волинського воєводства у складі Польщі. Восени 1939 року став обласним центром. 1858 року у Луцьку проживало 6362 мешканців, 1897 року - 15604, 1939 року - 38600, нині - понад 220 тисяча осіб.

Тринітаріїв спровадив до Луцька бездітний Павло Майковський, пожертвувавши їм п'ять сіл біля міста та дуже значну суму грошей. Оселились вони 15 червня 1718 року при переданій їм греко-католицькими владиками занепалій церкві св. Михаїла, яка колись була православною.

43016 Луцьк,
Караїмська, 16

Вперше Луцьк згадується у літописі 1085 роком, пізніше - у 1150, 1155, 1255, 1259, 1321 і 1325 роках. 1432 року отримав магдебурзьке право, підтверджене 28 липня 1497 року. З 1569 року після Люблінської унії був столицею воєводства. Від 1795 року, коли Волинь увійшла до складу Російської імперії, - осередком повіту, а з 1921р. - Волинського воєводства у складі Польщі. Восени 1939 року став обласним центром. 1858 року у Луцьку проживало 6362 мешканців, 1897 року - 15604, 1939 року - 38600, нині - понад 220 тисяча осіб.

Конвент кармелітів взутих ('trzewiczkowych') в Луцьку фундував 12 грудня 1739 року Константин Антоній Базальський (пожертва записана в луцьких міських книгах 26 січня 1740 року). Завдяки йому у місті збудували дерев'яні монастир і костел св. Іллі, проте вони згоріли, ймовірно, наприкінці 50-х - на початку 60-х років.

77455 Лисець

Селище міського типу Лисець письмово відоме із XV століття. Правда, пізніше називалось Мочар, і під такою назвою згадується 1628 року як місто, але вже 1652 року повернулась стара назва. У 70-х роках цього століття тут оселились вірмени, які втікали із окупованого Туреччиною Поділля. 1880 року Лисець нараховував майже 2400 мешканців, переважно - греко-католиків. Від 1940 року до початку 60-х років був центром району. Нині тут проживає майже три тисячі осіб. Належав до Тисменицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Парафія у Лисці постала 1669 року, а костел (дерев'яний) мав бути спорудженим значно раніше. У другій половині XVIIIст. цей храм вже замінив новий дерев'яний костел з титулом Різдва Пресвятої Діви Марії, але згорів 1785 року. 14 квітня цього ж року парафію було передано католикам-вірменам взамін на їх храм в Обертині, а римо-католики стали послуговуватись дерев'яною вірменською святинею, спорудженою після того, як 1779 року згоріла попередня. Коли 16 липня 1830 року згорів і цей храм, його замінили мурованим Успіння Пресвятої Діви Марії, спорудженим у 1834-1853 роках.

35220 Лисин

Вперше Лисин у документах згадується 1512 роком, проте оборонне городище тут з'явилось значно раніше. У першій половині ХVIІст. був одним із осередків розвитку аріанства, мав аріанський храм (на місці колишнього городища), який пізніше замінив костел. Лисин належав до Демидівського району, а тепер входить до Дубенського. Населення - близько двох сотень мешканців.

Після заборони аріанства у другій половині ХVIІст. на місці аріанської святині постала католицька дерев'яна каплиця, яку 1724 року замінив дерев'яний костел, збудований коштом родини Древньовських. Є інформація, що 1761 року Святіший Отець Климентій ХІІІ встановив для місцевого храму відпуст 6 серпня. У 1777 році тут була заснована самостійна парафія, яка охопила також сусідні села та налічувала до тисячі вірян.

8610? Макіївка

Наприкінці XVIIст. вперше згадуються поселення на теренах Макіївки - запорізький зимівник Ясинівка та поселення запорожця Макея, за іменем якого місто пізніше назвали. У середині XIXст. в Макіївській слободі розпочався вуглевидобуток, а 1892 року поблизу металургійного заводу «Уніон» виникло робоче селище Дмитрієвськ, яке стало торговельно-промисловим і культурним центром для навколишніх селищ і слободи Макіївка. У 1917-1920рр. селище Дмитрієвськ та прилеглу до нього Макіївку об'єднали у місто Дмитрієвськ, яке 1931 року перейменували на Макіївку. Від 1941 року - місто обласного підпорядкування. Населення - 340 тисяч мешканців.

Для технічних спеціалістів-католиків (переважно, французів та бельгійців), які працювали на металургійному заводі у Макіївці, спочатку облаштували молитовну кімнату. У 1907 року місцеву парафію (вікаріат) став обслуговувати француз о.-ассумпціоніст Ежен Неве - майбутній єпископ Цитруський та Апостольский адміністратор Москви. Завдяки його зусиллям та коштам Російсько-Донецького товариства у 1908 році тут було споруджено мурований костел св. Йосифа, освячення якого відбулось 1915 року.

44528 Малі Голоби

Окрему частину села Малі Голоби заснували на початку XIX століття переселенці із Польщі, до яких у 20-х роках ХХ століття приєднались інші польські колоністи. Станом на 1939 рік їх загальна чисельність сягнула трьох сотень, проте внаслідок трагічних подій 1943-1944 років у селі залишились лише українці. Сьогодні тут проживає трохи менше трьох сотень мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Михаїла у Камені-Каширському. У 1926-1930 роках їх коштом та за ініціативою настоятеля парафії о. Станіслава Вороновича в Малих Голобах було споруджено філіальний дерев'яний костел, який 8 вересня 1930 року під час генеральної візитації волинських парафій консекрував єпископ-ординарій Луцький Адольф Шельонжек. А 20 березня 1935 року його декретом тут було засновано самостійну парафію, до якої увійшла частина сіл із материнської парафії. Наприкінці 30-х років вона налічувала понад сім сотень вірних.

77181 Маріямпіль

Маріямпіль (у 1946-2004рр. називався Маринополем) відомий, принаймні, від 1378 року як Вовчків (Вовче), який у 1638р. отримав магдебурзьке право, а пізніше згадується також під назвою Божий Видок. 1676 року містечко зруйнували турки і татари. У 1691 році тут було засноване місто Маріямпіль, а його передмістя Вовчків заселили колоністами-мазурами. В австрійські часи Маріямпіль був центром циркулу, 1785 року мав 1332 мешканців, 1898 року - 4135, у тому числі 2020 римо- і 1265 греко-католиків, нині у селі проживає близько тисячі осіб. Після ІІсв. війни поляків вивезли до Польщі, а звідти привезли українців. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Перший (ймовірно, дерев'яний) костел у Вовчкові згадується у 1593, 1600 і 1615 роках, був знищений турецько-татарськими нападами у 1618-1621 роках. Черговий дерев'яний храм збудували власники Вовчкова-Божого Видока Яблоновські 1662 року, оселивши при ньому францисканців, а наступний під титулом Пресвятої Трійці - 1703 року (на новому місці у підніжжі замкової гори). Його вівтар містив образ Матері Божої з Дитятком, який 1737 року був визнаний чудотворним.

77181 Маріямпіль

Маріямпіль (у 1946-2004рр. називався Маринополем) відомий, принаймні, від 1378 року як Вовчків (Вовче), який у 1638р. отримав магдебурзьке право, а пізніше згадується також під назвою Божий Видок. 1676 року містечко зруйнували турки і татари. У 1691 році тут було засноване місто Маріямпіль, а його передмістя Вовчків заселили колоністами-мазурами. В австрійські часи Маріямпіль був центром циркулу, 1785 року мав 1332 мешканців, 1898 року - 4135, у тому числі 2020 римо- і 1265 греко-католиків, нині у селі проживає близько тисячі осіб. Після ІІсв. війни поляків вивезли до Польщі, а звідти привезли українців. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Під час І світової війни споруджений у 1736-1738 роках старий костел Пресвятої Трійці парафії у Маріямполі, перенесеної 1726 року із Делієва, зазнав ушкоджень та пізніше перебував у занедбаному стані. На початку 20-х років маріямпільська парафія придбала руїни замку на горі, щоб збудувати з їх використанням новий храм. У 1925 році львівський архітектор Зигмунт Гарлянд виконав відповідний проект нової святині, проте з невідомих причин цей проект відхилили.

8754? Маріуполь,
кут вулиць Торгової
та Італійської

Перше стаціонарне поселення хліборобів на території Маріуполя постало у IX—X століттях і називалося Адамаха. Сучасне поселення в гирлі Кальміусу засновано на початку XVIст. запорізькими козаками як вартовий пост Домаха для захисту зимівників, промислів і шляхів сполучення від нападів кримських татар. Згодом Домаха перетворився на городище, а потім - на фортецю. У 1734 році перебудована й укріплена фортеця Домаха офіційно стала центром Кальміуської паланки (козацького військового округу) Запорізької Січі. У 1778 році поблизу заклали повітове місто Павловськ, яке 1779 року отримало назву Маріанополь чи Маріу-Поль. 1780 року місто остаточно перейменоване в Маріуполь. У 1948-1989 роках називалось Жданов. Населення - понад 440 тисяч мешканців.

Імператорський дозвіл на спорудження римсько-католицького храму у Маріуполі було отримано 15 листопада 1853 року. Його будівництво розпочалось весною 1854 року на куті вулиць Торгової та Італійської на гроші, зібрані серед католиків- італійців (10 000 франків пожертвував також італійський король Віктор-Емануїл). 18 жовтня 1860 року новоспоруджений костел консекрував єпископ В. Ліпський під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії.

77130 Новий Мартинів

Ще з XIIIст. тут існували городище і поселення, проте перша документальна згадка про Мартинів, який значно пізніше став називатись Новим Мартиновим, датується 1402 роком, а 1456 року згадується вже як місто. Наступні письмові згадки - 1461, 1462, 1470 і 1488 роки. 1880 року у селі проживало 1089 мешканців, у тому числі 562 римо- і 432 греко-католиків, 1939 року (разом із присілком Сулова) - 970 мешканців (630 були римо-католиками, у тому числі 340 - українцями-латинниками), нині ж - лише чотири сотні осіб. Село входило до Галицького району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Перший (дерев'яний) костел у Мартинові постав у середині XVст., а парафія вже існувала, принаймні, у 90-х роках цього століття, проте пізніше перейшла до протестантів. Наприкінці XVI століття збудовану ними сакральну споруду було переосвячено як римсько-католицьку, але у 20-х роках XVIIст. татари пограбували цей храм та вбили місцевого душпастиря о. Яна Слабковича.