35323 Нова Українка

Поселення (осади) Креховецька, як і сусідні Боянівка, Халлєрово та Язловецька), виникли на початку 20-х років ХХ століття на землях, які царська влада використовувала як військовий полігон. Польська влада заселила їх колишніми військовими, що брали участь у війні із більшовиками. Причому, стосунки із українцями в навколишніх селах у них складались по-різному - від конфронтації до добросусідства та взаємодопомоги. На початку 40-х років переважну більшість осадників радянська влада вивезла до Сибіру. Після війни від поселення майже нічого не залишилось. На початку 50-х років сюди переселили людей з хуторів та деяких сіл на правому березі Горині, а нове поселення отримало стару назву - Осада Креховецька, яку 1960 року змінили на Нову Українку.

Від початку заснування поселення римо-католики Осади Креховецької належали до парафії Пресвятої Діви Марії Язловецької у Гориньграді та користувались місцевою цвинтарною каплицею. З ініціативи молодого та енергійного священника о. Яна Конколя, родом із Халлєрова, у жовтні 1935 року вони та віряни трьох інших осад своїм коштом в урочищі під назвою Карловщизна (на сході Осади Креховецької) розпочали будівництво мурованого костелу за проектом львівського архітектора Лаврентія Дайчака. Обране для майбутньої парафіяльної святині місце було оптимальним, бо до Гориньграду від усіх осад було надто далеко.

32600 Нова Ушиця

Нинішнє селище (міського типу) Нова Ушиця, яке до 1829 року називалось Літнівці, вперше згадується 1439 року, є згадки також у 1565, 1569 і 1578 роках. У 1702-1703рр. Літнівці отримали магдебурзьке право, 1829 року - нову назву і згодом статус повітового центру. 1820 року у містечку проживало 338 мешканців, 1870 року - 4502, 1893 року - 5070, 1899 року - 6541, 1905 року - 6970, нині - понад 3800 осіб. 1924 року Нова Ущиця стала селищем міського типу. Була райцентром, а від 2020 року стала частиною Кам'янець-Подільського району.

Католики латинського обряду містечка спочатку належали до парафії у Вербовці, проте 1818 року перейшли до новозаснованої парафії у Струзі. У 1859-1861 роках у Новій Ушиці коштом місцевих вірян було споруджено та освячено під титулом Преображення Господнього неоготичний мурований костел. Храм також отримав муровану дзвіницю на три дзвони.

26001 Новомиргород

Златопіль, який 1959 року став частиною Новомиргорода, відомий не пізніше, ніж із середини XVI століття як Гуляйпіль (не плутати з Гуляйполем Запорізької області). У 1787р. отримав сучасну назву, а 7 березня 1923 року став районним центром. Цей статус 1959 року перейшов до заснованого у 70-ті роки XVIII століття Новомиргорода після приєднання до нього Златополя, в якому на той час проживало понад 4200 мешканців. Нині Новомиргород налічує майже 11 тисяч осіб та від 2020 року належить до Новоукраїнського району.

У 1791 року коштом Анни Стааль, дружини управляючого частиною володінь князя Потьомкіна, було збудовано дерев'яну каплицю для потреб урядовців та військових, в якій до 1795 року служили францисканці (потім її передали під опіку парафії у Смілій). У 1807 році на місці цієї каплиці закладено наріжний камінь майбутнього мурованого костелу. 1817 року новозбудований за кошти Франциска Залеського храм було освячено під титулом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії о. Маурицієм Дзеконським.

48414 Новоставці

Перша писемна згадка про село знайдена у дарчому акті великого князя литовського Вітовта від 30 липня 1420 року. Нині Новоставці, чисельність населення яких перевищує вісім сотень, належать до Чортківського району, а раніше входили до Бучацького.

У другій половині ХІХ століття кількість римо-католиків у Новоставцях становила від півтори сотні до 180 вірян (менше чверті усіх мешканців села) та належали вони до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі. 1882 року завдяки настоятелю о. Станіславу Громницькому у селі збудували та освятили філіальний мурований костел св. Яна Кентського.

82122 Новошичі

Новошичі вважаються заснованими 1300 року. За переказами, село на березі річки Бистриці називалось Сичі, проте його часто заливала річка, тому воно 'переїхало' вище на пагорби та отримало назву Нові Сичі, яка переінакшилась на Новошичі. Проте перша письмова згадка про Новошичі датується лише 1377 роком. Нині у селі проживає понад 1100 мешканців.

У 1880 році кількість римо-католиків У Новошичах становила лише трохи більше сотні, і належали вони до парафії св. Миколая у Дублянах. Хоча у 20-х роках наступного століття їх чисельність суттєво не зросла, проте восени 1925 року вони завершили будівництво власного мурованого костелу за проектом львівського архітектора Владислава Дердацького. 12 січня наступного року храм було освячено під титулом св. Казимира.

78060 Обертин

Уперше Обертин (Подмертин) у джерелах згадується у 1384 та 1416 роках, потім - 1437, 1438, 1440, 1456, 1472, 1490, 1492 року. У 1553 році отримав магдебурзьке право, змінивши назву на Ніголтів, яка вживалась менше століття. 1746 року було підтверджено магдебурзьке право. У 1940-1962 роках Обертин був центром району, потім належав до Тлумацького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського. Нині - селище міського типу з населенням понад 3100 мешканців.

Римо-католики Обертина спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Жукові. У 1757 року місцевий власник Рафаїл Скарбек фундував заснування у місті католицької парафії вірменського обряду та спорудження для неї дерев'яної святині. Латинникам, що становили переважну більшість католиків, було важко добиратись до Жукова, тому 1762 року архієпископ Вацлав Сераковський дозволив вірменському настоятелю здійснювати над ними душпастирську опіку, а вже 14 червня 1785 року і вся парафія перейшла до Львівської латинської архідієцезії (її обміняли на парафію у Лисці). Переосвячений костел отримав титул св. Апостола і Євангеліста Матвія та мав чотири вівтарі.

24320 Ободівка

Поселення існувало вже у XV - XVI століттях під назвою Бадівка, яку замінили на Ободівка. У першій чверті XVII століття було великим містечком, проте пізніше занепало. 1812 року знову отримало право називатись містечком. У 1924-1941 роках Ободівка - райцентр, а потім увійшла до Тростянецького району (нині - у Гайсинському). Проживає у селі близько трьох з половиною тисяч мешканців.

У XIX столітті будівництво культових споруд жорстко регламентувалось царською владою. Особливо це стосувалось католицьких святинь та ще й у період, який наставав після повстань у колишній Речіпосполитій, поглинутій Російською імперією. Оскільки в Ободівці вже був парафіяльний костел св. Архангела Михаїла, споруджений ще 1822 року, то узгодження будівництва тут каплиць-усипальниць давалось легше.