48414 Новоставці

Перша писемна згадка про село знайдена у дарчому акті великого князя литовського Вітовта від 30 липня 1420 року. Нині Новоставці, чисельність населення яких перевищує вісім сотень, належать до Чортківського району, а раніше входили до Бучацького.

У другій половині ХІХ століття кількість римо-католиків у Новоставцях становила від півтори сотні до 180 вірян (менше чверті усіх мешканців села) та належали вони до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі. 1882 року завдяки настоятелю о. Станіславу Громницькому у селі збудували та освятили філіальний мурований костел св. Яна Кентського.

82122 Новошичі

Новошичі вважаються заснованими 1300 року. За переказами, село на березі річки Бистриці називалось Сичі, проте його часто заливала річка, тому воно 'переїхало' вище на пагорби та отримало назву Нові Сичі, яка переінакшилась на Новошичі. Проте перша письмова згадка про Новошичі датується лише 1377 роком. Нині у селі проживає понад 1100 мешканців.

У 1880 році кількість римо-католиків У Новошичах становила лише трохи більше сотні, і належали вони до парафії св. Миколая у Дублянах. Хоча у 20-х роках наступного століття їх чисельність суттєво не зросла, проте восени 1925 року вони завершили будівництво власного мурованого костелу за проектом львівського архітектора Владислава Дердацького. 12 січня наступного року храм було освячено під титулом св. Казимира.

78060 Обертин

Уперше Обертин (Подмертин) у джерелах згадується у 1384 та 1416 роках, потім - 1437, 1438, 1440, 1456, 1472, 1490, 1492 року. У 1553 році отримав магдебурзьке право, змінивши назву на Ніголтів, яка вживалась менше століття. 1746 року було підтверджено магдебурзьке право. У 1940-1962 роках Обертин був центром району, потім належав до Тлумацького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського. Нині - селище міського типу з населенням понад 3100 мешканців.

Римо-католики Обертина спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Жукові. У 1757 року місцевий власник Рафаїл Скарбек фундував заснування у місті католицької парафії вірменського обряду та спорудження для неї дерев'яної святині. Латинникам, що становили переважну більшість католиків, було важко добиратись до Жукова, тому 1762 року архієпископ Вацлав Сераковський дозволив вірменському настоятелю здійснювати над ними душпастирську опіку, а вже 14 червня 1785 року і вся парафія перейшла до Львівської латинської архідієцезії (її обміняли на парафію у Лисці). Переосвячений костел отримав титул св. Апостола і Євангеліста Матвія та мав чотири вівтарі.

24320 Ободівка

Поселення існувало вже у XV - XVI століттях під назвою Бадівка, яку замінили на Ободівка. У першій чверті XVII століття було великим містечком, проте пізніше занепало. 1812 року знову отримало право називатись містечком. У 1924-1941 роках Ободівка - райцентр, а потім увійшла до Тростянецького району (нині - у Гайсинському). Проживає у селі близько трьох з половиною тисяч мешканців.

У XIX столітті будівництво культових споруд жорстко регламентувалось царською владою. Особливо це стосувалось католицьких святинь та ще й у період, який наставав після повстань у колишній Речіпосполитій, поглинутій Російською імперією. Оскільки в Ободівці вже був парафіяльний костел св. Архангела Михаїла, споруджений ще 1822 року, то узгодження будівництва тут каплиць-усипальниць давалось легше.

24320 Ободівка

Поселення існувало вже у XV - XVI століттях під назвою Бадівка, яку замінили на Ободівка. У першій чверті XVII століття було великим містечком, проте пізніше занепало. 1812 року знову отримало право називатись містечком. У 1924-1941 роках Ободівка - райцентр, а потім увійшла до Тростянецького району (нині - у Гайсинському). Проживає у селі близько трьох з половиною тисяч мешканців.

В Ободівці вже був парафіяльний костел св. Архангела Михаїла, споруджений Собанськими ще 1822 року, проте з якихось причин ця родина не стала ним послуговуватись для захоронення своїх померлих, а, ймовірно, у 40-х - 50-х роках XIXст. збудувала для цього на місцевому католицькому кладовищі каплицю-усипальницю (недалеко від каплиці-усипальниці Бжозовських).

65005 Одеса,
вул. Балківська, 209

Перша згадка про замок-порт Великого Князівства Литовського Кацюбіїв, який у різні часи та в різних джерелах називали також Кацюбий, Качибей, Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей, датується 1415 роком. 27 травня (7 червня) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування в Хаджибеї військової гавані і пристані для купецьких суден. Одеса як нова назва Хаджибея вперше з'явилася у документі датованому 10-м (21-м) січня 1795 року. Завдяки вдалому географічному розташуванню Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий і науковий центр європейського значення. В її розвиток внесли дуже вагомий вклад імігранти-католики з Європи. Нині місто є обласним центром з населенням понад мільйон мешканців.

Наприкінці ХІХ століття одеський храм Успіння Пресвятої Діви Марії вже став надто малим для постійно зростаючої римсько-католицької спільноти міста, до того ж під час урочистостей доходило до конфліктів між різними етнічними громадами (зокрема, між поляками та німцями). У 1892 році міська влада виділила під будівництво храму, дозвіл на яке було отримано раніше, земельну ділянку у районі товарного вокзалу - передмістя Одеси на Молдаванці, заселеного переважно поляками, більшість яких працювали на залізній дорозі. І костел цей пізніше називали 'польським', а його проект виготовив місцевий архітектор Владислав Домбровський. У 1899 році цей проект переробив архітектор Лев Влодек.

48217 Вікно

Перша писемна згадка про Вікно датується 1464 роком (до 1241 року тут було давньоукраїнське поселення, яке знищили татаро-монголи). У 80-х роках ХІХ століття у селі проживало 1676 мешканців (1084 греко- і 592 римо-католиків), 1939 року - близько 2400 (більшість становили українці), нині - понад 1300 осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Гримайлові. Їх чисельність поступово збільшувалась: в середині ХІХ століття становила понад півтисячі, наприкінці - майже сім сотень, перед І світовою війною - майже дев'ять сотень, а 1924 року, коли виник задум будівництва у Вікні власної мурованої каплиці, сягнула тисячі вірних.

47226 Олiїв

Оліїв вперше у документах згадується 1532 року, а також у 1598 році. 1880 року тут проживало 1613 мешканців, з яких 964 були греко- і 607 римо-католиками, 1939 року - понад 2000 (поляків тоді вже було більше, ніж українців), а нині - майже вісім сотень осіб. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року - у Тернопільському.

У 1748 році місцевий власник Стефан Блендовський збудував в Олієві невеликий дерев'яний костел та пожертвував кошти і майно на утримання при ньому душпастиря з метою створення парафії. Але навіть попри дозвіл архієпископа Львівського Миколая Вижицького парафію не було засновано, бо завадила швидка смерть фундатора, а храм, швидше за все, занепав, бо інформація про його обслуговування відсутня.

Олесів

Про це село, яке колись розташовувалось між Старим Лисцем, Посіччю та Підліссям, що раніше називалось Пациковим, не вдалось знайти жодної інформації. Швидше за все, воно виникло у першій треті ХХ століття як колонія польських переселенців. Проте у радянські часи було повністю знищене, а на його місці постав військовий полігон.

Відомо, що 1932 року місцеві римо-католики, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Лисці, самовільно, без дозволу церковної та світської влади перебудували звичайний будинок на каплицю, легалізувати яку їм так і не вдалось. Але це спонукало до швидкого затвердження у липні 1933 року проекту філіального костелу, виготовленого львівським інженером та архітектором Мар'яном Крикевичем.

11000 Олевськ

Назву міста пов’язують з іменем Овруцького князя деревлян Олега Святославовича, який наприкінці Xст. заснував Олегове городище (Олегеск, Олегськ та потім Олевськ). В документах Олевськ вперше зустрічається 1488 року. 20 вересня 1641 року отримав магдебурзьке право, а 1796 року став волосним центром з населенням 472 осіб. 1870 року тут проживало 1292 мешканців, 1889 року - 2000, нині - понад 10 тисяч. Статус міста - з 2003 року, був райцентром, а від 2020 року входить до Коростенського району.

Перший храм під титулом Благовіщення Пресвятої Діви Марії в Олевську фундував 25 січня 1669 року місцевий власник Йосиф Кароль Немірич - перший католик у цій родині. При цьому пожертвувані села мали забезпечити не тільки спорудження храму, але й монастиря кармелітів та їх діяльність. Наступного року кармеліти офіційно прийняли цю фундацію та розпочали тут служіння, збудувавши свій дерев'яний костельно-монастирський комплекс.