78223 Отинія

Перша згадка про поселення Отинія сягає ХІІІст., на початку XVIIст. воно згадується як міське під назвами Балабанівка (належало Балабану гербу Корчак) і Корчаків, проте вже 1613 року знову вживається стара назва. 1753 року містечко отримало магдебурзьке право. 1870 року тут проживало 3132 мешканців, 1880 року - 3743, 1913 року - близько 5000, у тому числі 1500 українців, 1000 поляків та 500 чехів і німців, 1931 року - 4777, з них майже тисяча була поляками, нині - менше п'яти з половиною тисяч осіб. У 1940 році Отинія стала селищем міського типу і до 1962 року була райцентром.

Парафію в Отинії фундував 1669 року її власник Андрій Потоцький, на його кошти збудували перший дерев'яний костел, який отримав титул св. Софії. Черговий дерев'яний храм замість спаленого татарами постав 1702 року завдяки Йосифу Потоцькому, молодшому сину Андрія. 1718 року святиня отримала написаний Казимиром Ладонським із Жукова образ Коронації Матері Божої, який з часом стали вшановувати як чудотворний. У 1764 році костел мав 4 вівтарі (головний 1757 року із вже згаданою іконою та бічні св. Софії, св. Тадея і св. Теклі), а також дзвіницю 1755 року.

11106 Овруч

Вперше це древнє древлянське місто письмово згадується 946 роком як Вручне, а пізніше - під назвами Вручай, Вручий, Овручев. Не раз нищилось нападниками та знову відроджувалось. У 1641р. король Владислав IV надав йому магдебурзьке право, з 1649 року було сотенним містом Київського полку. У 1923 року стало районним центром, а за новим адміністративним поділом увійшло до Коростенського району. Населення - понад 15 тисяч мешканців.

За легендою, перші домініканці в Овручі з'явились ще за св. Яцка Одровонжа, проте достеменно відомо про заснування перших домініканських костелу та монастиря лише у 1628 році, а офіційно їх присутність була затверджена 16 березня 1638 року Київським єпископом Олександром Соколовським. Тоді в овруцькому монастирі вже служило шестеро монахів та пріор. Проте внаслідок наступних буремних подій домініканці кілька разів полишали місто та остаточно повернулись лише у 1682-1683 роках.

11106 Овруч

Вперше це древнє древлянське місто письмово згадується 946 роком як Вручне, а пізніше - під назвами Вручай, Вручий, Овручев. Не раз нищилось нападниками та знову відроджувалось. У 1641р. король Владислав IV надав йому магдебурзьке право, з 1649 року було сотенним містом Київського полку. У 1923 року стало районним центром, а за новим адміністративним поділом увійшло до Коростенського району. Населення - понад 15 тисяч мешканців.

Овручанин Олександр Єлець, який прийняв католицтво та вчився в єзуїтських колегіях Люблина і Познані, 1632 року заклав у своєму маєтку Ксаверів (понад 40 км від Овруча), дерев’яний костел, а через два роки Ксаверів затвердили як єзуїтську фундацію на Волині, при якій мала діяти колегія. Після смерті Єльця маєток перейшов у володіння єзуїтів, проте 1648 року єзуїтську резиденцію зруйновали козаки і татари.

78432 Пасічна

В українських джерелах Пасічна вважається заснованою 1560 року, а в польських - у другій половині XV століття. Згадується також у документах в 1612, 1619, 1625 та 1648-1654 роках. 1858 року тут проживало 2218 жителів, 1870 року - 2430, в 1900р. - 3130 (з них поляків - 170), а в 30-х роках - близько 4250 (приблизно 3700 українців і 380 поляків). Нині ж населення Пасічної - понад 17 тисяч осіб.

Місцеві римо-католики, чисельність яких збільшилась після 1860 року з початком видобутку нафти у селі, належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній. Коли ж їх кількість перевищила три з половиною сотні, завдяки зусиллям надвірнянського настоятеля о. Томаша Тжебуня у Пасічній 1912 року було збудовано філіальний дерев'яний костел.

78274 Печеніжин

У документах Печеніжин вперше згадується 1 липня 1443 року, є також згадки у 1472 і 1489 роках. Від середини XVIIст. вважався містечком, але магдебурзьке право отримав лише 1766 року. У 80-х роках ХІХст. став розвиватись завдяки нафтодобувній і нафтопереробній промисловості. Від 1898р. - центр повіту. 1880 року тут проживало 4670 мешканців, 1913 року - сім тисяч, у тому числі 4100 українців і 600 поляків, 1921 року - близько шести тисяч, 1935 року - 7.1 тисяч, нині - понад 5300 осіб. У 1929р. увійшов до Коломийського повіту, 1939 року став селище (міського типу) та ненадовго райцентром.

Католики латинського обряду містечка, яких у першій половині 70-х років ХІХст. налічувалось від двох до двох з половиною сотень, належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї. У травні 1873 року створений ще 30 березня комітет будівництва костелу у Печеніжині на чолі із коломийським священником о. Марцелієм Дидинським закупив земельну ділянку під дерев'яний храм, який збудували цього ж року. Його освятив 8 грудня коломийський настоятель о. Валерій Буш.

35644 Повча

Село Повча вперше згадується 1583 року. На початку ХХ століття мало близько 1300 мешканців, 1906 року - 1356, а нині - менше тисячі осіб. Місцеві поляки зазнали репресій у 1939-1943 роках як з боку радянської влади, так і від УПА.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Птичі. 1927 року їх виділили в окрему парафію, якою спочатку став опікуватись в якості адміністратора настоятель у Птичі о. Олександр Пузиревич. Завдяки його зусиллям та коштам парафіян у Повчі розпочали підготовку до спорудження власного храму.

77672 Осмолода

Перша письмова згадка про Перегінське, на теренах якого 1873 року було засновано колонію Осмолода, є в грамоті князя Лева Даниловича від 1292 року. Наприкінці XVIII століття стало власністю греко-католицьких львівських архієпископів. 1880 року тут проживало 4512 мешканців, з яких 74 були римо-католиками, 1921 року - 5912, у тому числі 5150 українців і 150 поляків, нині Перегінське є селищем міського типу з населенням майже 13 тисяч осіб. В Осмолоді ж, який, відповідно, теж належав греко-католицьким архієпископам, проживали лісозаготівельники та робітники тартаку. Нині це маленьке село має лише близько півсотні мешканців. Входили до Рожнятинського району, а від 2020 року належать Калуському.

Католики латинського обряду Перегінського та його колонії Осмолода належали до парафії Матері Божої Скорботної у Рожнятові. Перед І світовою війною Перегінське разом із Осмолодою та іншими присілками мало лише трохи більше сотні римо-католиків, а на початку 30-х років - понад півтори сотні.

80664 Пеняки

Село вперше згадується у документах 1515 року як Пеняківці, є згадка також у 1532 році, а потім назву змінили на Пеняки. 1880 року тут проживало 1206 осіб, на початку ХХст. - 890, у тому числі 450 українців і 390 поляків, нині - понад півтисячі мешканців. 7 січня 1905 року у селі народився майбутній тайний єпископ Ян Ценський, родина якого володіла Пеняками. Село входило до Бродівського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії св. Йоана Хрестителя у Сасові. Від 60-х років XVIII століття у Пеняках при дворі власників села була збудована іх коштом мурована каплиця. Проте пізніше її на деякий час віддали греко-католикам, оскільки згоріла їхня дерев'яна церква.

78281 Пилипи

Село Пилипи не молодше 1787 року, оскільки тоді тут було збудовано церкву, яка стояла на місці старого цвинтаря. А 1887 року воно згадується в писемних джерелах як присілок села Перерива, відомого у документах, принаймні, від 1 липня 1443 року. Нині у Пилипах проживає понад шість сотень мешканців.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї. У 1912-1913 роках їх чисельність становила півсотні вірних. Саме тоді завдяки зусиллям і коштам коломийського чиновника Антонія Стшельбіцького та дотаціям коломийської влади на земельній ділянці, подарованій родиною місцевих власників Ромашканів, було збудовано філіальну неоготичну муровану каплицю.

59035 Нижні Петрівці

Верхні і Нижні Петрівці вперше згадуються 11 липня 1610 року, раніше вони вважались одним поселенням під назвою Petroutz. 1900 року тут проживало 3704 мешканців, у тому числі 3341 румунів, 656 поляків і 300 німців, 1930 року - 2771 (зокрема, румунів 81,12%, поляків 11,91%), нині ж у Верхніх Петрівцях проживає понад 3700 мешканців, а в Нижніх - 3000.

З 1803 року у Петрівцях селились гуралі-католики з Чадецького округу в Словаччині на кордоні з Польщею та Чехією, які і склали ядро спільноти католиків латинського обряду. А місцеві римо-католики, чисельність яких у середині ХІХ століття становила лише півсотні, а перед І світовою війною зросла до трьох сотень вірних, належали до парафії Семи Скорбот Пресвятої Діви Марії у Старій Красношорі.