47226 Олiїв

Оліїв вперше у документах згадується 1532 року, а також у 1598 році. 1880 року тут проживало 1613 мешканців, з яких 964 були греко- і 607 римо-католиками, 1939 року - понад 2000 (поляків тоді вже було більше, ніж українців), а нині - майже вісім сотень осіб. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року - у Тернопільському.

У 1748 році місцевий власник Стефан Блендовський збудував в Олієві невеликий дерев'яний костел та пожертвував кошти і майно на утримання при ньому душпастиря з метою створення парафії. Але навіть попри дозвіл архієпископа Львівського Миколая Вижицького парафію не було засновано, бо завадила швидка смерть фундатора, а храм, швидше за все, занепав, бо інформація про його обслуговування відсутня.

Олесів

Про це село, яке колись розташовувалось між Старим Лисцем, Посіччю та Підліссям, що раніше називалось Пациковим, не вдалось знайти жодної інформації. Швидше за все, воно виникло у першій треті ХХ століття як колонія польських переселенців. Проте у радянські часи було повністю знищене, а на його місці постав військовий полігон.

Відомо, що 1932 року місцеві римо-католики, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Лисці, самовільно, без дозволу церковної та світської влади перебудували звичайний будинок на каплицю, легалізувати яку їм так і не вдалось. Але це спонукало до швидкого затвердження у липні 1933 року проекту філіального костелу, виготовленого львівським інженером та архітектором Мар'яном Крикевичем.

11000 Олевськ

Назву міста пов’язують з іменем Овруцького князя деревлян Олега Святославовича, який наприкінці Xст. заснував Олегове городище (Олегеск, Олегськ та потім Олевськ). В документах Олевськ вперше зустрічається 1488 року. 20 вересня 1641 року отримав магдебурзьке право, а 1796 року став волосним центром з населенням 472 осіб. 1870 року тут проживало 1292 мешканців, 1889 року - 2000, нині - понад 10 тисяч. Статус міста - з 2003 року, був райцентром, а від 2020 року входить до Коростенського району.

Перший храм під титулом Благовіщення Пресвятої Діви Марії в Олевську фундував 25 січня 1669 року місцевий власник Йосиф Кароль Немірич - перший католик у цій родині. При цьому пожертвувані села мали забезпечити не тільки спорудження храму, але й монастиря кармелітів та їх діяльність. Наступного року кармеліти офіційно прийняли цю фундацію та розпочали тут служіння, збудувавши свій дерев'яний костельно-монастирський комплекс.

35800 Острог

Острог вперше згадується в Іпатівському літописі 1100 роком, є також документальні згадки у 1322, 1340, 1386 і 1396 роках та пізніше. 29 липня 1528 року отримав магдебурзьке право, яке було підтверджене (чи відновлене) 1795 року. 1835 року містечко мало 3300 мешканців, 1861 року - 8926, 1882 року - 7717, у тому числі лише дві тисячі християн, нині ж тут проживає понад 15 тисяч осіб. Острог був райцентром, а 2020 року увійшов до Рівненського району, від 1995 року є містом обласного значення.

У 1624 і 1625 роках власниця Острога Анна Алоїза Острозька (у шлюбі Ходкевич) пожертвувала єзуїтам значне майно (майже два десятки сіл), а також земельну ділянку в місті і будівельні матеріали під будівництво костелу та колегіуму. 5 травня 1626 року було освячено наріжний камінь храму св. Ігнатія Лойоли і св. Франциска Ксав'єра.

Островки

Вважається, що село Островки (Островок) заснували у XVII столітті переселенці із Мазовії, які протягом наступних століть ревно зберігали свою етнічну та релігійну самобутність. 1906 року тут проживало 481 мешканців, на початку ІІ світової війни - 664, проте після нападу вояків УПА село перестало існувати, його терени перетворились на поля, луки і ліси.

У 1720 році в Островках збудували перший дерев'яний костел cв. Андрія Апостола коштом Ізабелли Канської. Проте одна Ізабелла Канська померла вдовою у Волі Островецькій аж 1847 року, можливо фундаторкою була якась інша Ізабелла Канська, що жила майже на століття раніше.

78223 Отинія

Перша згадка про поселення Отинія сягає ХІІІст., на початку XVIIст. воно згадується як міське під назвами Балабанівка (належало Балабану гербу Корчак) і Корчаків, проте вже 1613 року знову вживається стара назва. 1753 року містечко отримало магдебурзьке право. 1870 року тут проживало 3132 мешканців, 1880 року - 3743, 1913 року - близько 5000, у тому числі 1500 українців, 1000 поляків та 500 чехів і німців, 1931 року - 4777, з них майже тисяча була поляками, нині - менше п'яти з половиною тисяч осіб. У 1940 році Отинія стала селищем міського типу і до 1962 року була райцентром.

Парафію в Отинії фундував 1669 року її власник Андрій Потоцький, на його кошти збудували перший дерев'яний костел, який отримав титул св. Софії. Черговий дерев'яний храм замість спаленого татарами постав 1702 року завдяки Йосифу Потоцькому, молодшому сину Андрія. 1718 року святиня отримала написаний Казимиром Ладонським із Жукова образ Коронації Матері Божої, який з часом стали вшановувати як чудотворний. У 1764 році костел мав 4 вівтарі (головний 1757 року із вже згаданою іконою та бічні св. Софії, св. Тадея і св. Теклі), а також дзвіницю 1755 року.

11106 Овруч

Вперше це древнє древлянське місто письмово згадується 946 роком як Вручне, а пізніше - під назвами Вручай, Вручий, Овручев. Не раз нищилось нападниками та знову відроджувалось. У 1641р. король Владислав IV надав йому магдебурзьке право, з 1649 року було сотенним містом Київського полку. У 1923 року стало районним центром, а за новим адміністративним поділом увійшло до Коростенського району. Населення - понад 15 тисяч мешканців.

За легендою, перші домініканці в Овручі з'явились ще за св. Яцка Одровонжа, проте достеменно відомо про заснування перших домініканських костелу та монастиря лише у 1628 році, а офіційно їх присутність була затверджена 16 березня 1638 року Київським єпископом Олександром Соколовським. Тоді в овруцькому монастирі вже служило шестеро монахів та пріор. Проте внаслідок наступних буремних подій домініканці кілька разів полишали місто та остаточно повернулись лише у 1682-1683 роках.

11106 Овруч

Вперше це древнє древлянське місто письмово згадується 946 роком як Вручне, а пізніше - під назвами Вручай, Вручий, Овручев. Не раз нищилось нападниками та знову відроджувалось. У 1641р. король Владислав IV надав йому магдебурзьке право, з 1649 року було сотенним містом Київського полку. У 1923 року стало районним центром, а за новим адміністративним поділом увійшло до Коростенського району. Населення - понад 15 тисяч мешканців.

Овручанин Олександр Єлець, який прийняв католицтво та вчився в єзуїтських колегіях Люблина і Познані, 1632 року заклав у своєму маєтку Ксаверів (понад 40 км від Овруча), дерев’яний костел, а через два роки Ксаверів затвердили як єзуїтську фундацію на Волині, при якій мала діяти колегія. Після смерті Єльця маєток перейшов у володіння єзуїтів, проте 1648 року єзуїтську резиденцію зруйновали козаки і татари.

78432 Пасічна

В українських джерелах Пасічна вважається заснованою 1560 року, а в польських - у другій половині XV століття. Згадується також у документах в 1612, 1619, 1625 та 1648-1654 роках. 1858 року тут проживало 2218 жителів, 1870 року - 2430, в 1900р. - 3130 (з них поляків - 170), а в 30-х роках - близько 4250 (приблизно 3700 українців і 380 поляків). Нині ж населення Пасічної - понад 17 тисяч осіб.

Місцеві римо-католики, чисельність яких збільшилась після 1860 року з початком видобутку нафти у селі, належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній. Коли ж їх кількість перевищила три з половиною сотні, завдяки зусиллям надвірнянського настоятеля о. Томаша Тжебуня у Пасічній 1912 року було збудовано філіальний дерев'яний костел.

78274 Печеніжин

У документах Печеніжин вперше згадується 1 липня 1443 року, є також згадки у 1472 і 1489 роках. Від середини XVIIст. вважався містечком, але магдебурзьке право отримав лише 1766 року. У 80-х роках ХІХст. став розвиватись завдяки нафтодобувній і нафтопереробній промисловості. Від 1898р. - центр повіту. 1880 року тут проживало 4670 мешканців, 1913 року - сім тисяч, у тому числі 4100 українців і 600 поляків, 1921 року - близько шести тисяч, 1935 року - 7.1 тисяч, нині - понад 5300 осіб. У 1929р. увійшов до Коломийського повіту, 1939 року став селище (міського типу) та ненадовго райцентром.

Католики латинського обряду містечка, яких у першій половині 70-х років ХІХст. налічувалось від двох до двох з половиною сотень, належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї. У травні 1873 року створений ще 30 березня комітет будівництва костелу у Печеніжині на чолі із коломийським священником о. Марцелієм Дидинським закупив земельну ділянку під дерев'яний храм, який збудували цього ж року. Його освятив 8 грудня коломийський настоятель о. Валерій Буш.