34500 Сарни

У 1885 році на перехресті залізниць Рівне-Лунинець і Ковель-Коростень був закладений полустанок Сарни, який з часом став значним залізничним селищем. Статус міста Сарни отримали 1939 року. Були районним центром. Населення - понад 29 тисяч мешканців.

Доротичі є значно старшими за Сарни (тут збереглась дерев'яна церква XVIII столліття). 3 березня 1934р. до складу міста увійшла частина села, а 5 листопада 1979 року - все поселення повністю.

У 1827 році у Доротичах коштом парафіян було збудовано філіальний дерев'яний костел св. Антонія (у джерелах часом йому помилково приписують титул Пресвятого Серця Ісуса, хоча насправді цей титул належав першій адаптованій і теж дерев'яній святині у самих Сарнах). До 1906 року місцеві римо-католики входили до парафії св. Архангела Рафаїла у Бережниці, а потім - до парафії у Сарнах.

82391 Східниця,
вул. Золота Баня, 41Б

У давньоруські часи тут існувало поселення Золота Баня. Після його руйнування татаро-монголами уцілілі мешканці поселились у долині річки. Так постала Східниця. Проте у документах вона вперше згадується у XIV столітті. У ІІ половини XIX століття розпочалась промислова розробка нафтових родовищ, а пізніше також і супутнього нафтового газу. 1940 року Східниця отримала статус селища міського типу, а у 50-х роках відкрили великі поклади мінеральної води «Нафтуся», що зробило поселення визначним курортом. Нині тут проживає понад 2200 мешканців.

Є невиразна інформація щодо існування костелу вже після входження Галичини до складу Польщі. На нинішній Замковій горі тоді було збудовано укріплення, а на місці дерев'яної православної церкви - костел св. Агати (ймовірно, теж дерев'яний). В середині XVII століття святиню зруйнували козаки, проте пізніше її відбудували. У ІІ половини XIX століття населення Східниці збільшилось за рахунок інженерно-технічних працівників, що обслуговували нафтовидобуток та були, переважно, католиками. Ймовірно, що тоді старий храм вже не існував, або перестав задовільняти потреби вірних.

44753 Селець

Першу згадку про Селець містить документ від 2 березня 1452 року. 1906 року тут проживало 695 мешканців, а нині - трохи більше чотирьох сотень осіб.

Перший (дерев'яний) костел у Сельці існував ще до 1660 року та був збудований, швидше за все, місцевими власниками Мьончинськими. 28 червня 1668 року спорудження мурованого храму фундувала Гелена Сапєга, яка збільшила фінансово-майнове забезпечення парафії 21 березня 1670 року, що, ймовірно, пов'язано із завершенням, в основному, будівництва святині та необхідністю її оснащення.

45750 Сенкевичівка

Сенкевичівка постала 1924 року на місці поселення Будки Губинські, заснованого наприкінці XVIII століття, коли місцевий землевласник Сенкевич продав свої землі колоністам (чехам, полякам та німцям). До 1959 року Сенкевичівка була райцентром, потім перебувала у складі Горохівського району, а від 2020 року входить до Луцького. Від 2024 року є селищем, в якому проживає близько 1200 мешканців.

У першому детальному схематизмі Луцької дієцезії (1931 року), в якому почали вказуватись належні парафіям населені пункти, Сенкевичівка взагалі відсутня. І лише наступного, 1932 року її подано у складі парафії св. Матвія, Апостола у Несвічі, що було повторено у схематизмах 1933 і 1934 років. Тоді ж, у 1933-1934 роках у селі коштом місцевих вірян збудували велику дерев'яну каплицю.

47851 Скалат

Вперше Скалат згадується у 1512-1513 роках, а 1561 року вже вважався містом. У 1766р. підтвердили магдебурзьке право, отримане ще приблизно 1600 року. У 1867р. Скалат став центром повіту. 1857 року тут проживало 4008 мешканців, 1866 року - 4247, 1870 року - 4593, 1880 року - 5702, у тому числі 1657 римо- і 1362 греко-католиків, 1910 року - 6228, 1939 року - понад сім тисяч, нині - менше чотирьох тисяч осіб. У 1940-1962рр. Скалат був райцентром, потім увійшов до Підволочиського району, а 2020 року - Тернопільського.

Парафія у Скалаті постала коштом місцевого власника Кшиштофа Віхровського після 1632 року, а до 1642 року збудували перший костел Успіння Матері Божої, який пізніше по кількох десятиліттях занепаду було відбудовано 1703 року та після можливої чергової відбудови, розпочатої у 1817 році, консекровано 1827 року. Мав шість вівтарів, орган та інше досить значне оснащення, муровану огорожу із дзвіницею. Проте 1898 року згорів.

47851 Скалат

Вперше Скалат згадується у 1512-1513 роках, а 1561 року вже вважався містом. У 1766р. підтвердили магдебурзьке право, отримане ще приблизно 1600 року. У 1867р. Скалат став центром повіту. 1857 року тут проживало 4008 мешканців, 1866 року - 4247, 1870 року - 4593, 1880 року - 5702, у тому числі 1657 римо- і 1362 греко-католиків, 1910 року - 6228, 1939 року - понад сім тисяч, нині - менше чотирьох тисяч осіб. У 1940-1962рр. Скалат був райцентром, потім увійшов до Підволочиського району, а 2020 року - Тернопільського.

Парафію у Скалаті фундував 10 липня 1632 року місцевий власник Кшиштоф Віхровський, а коли 10 березня 1642 року він збільшив її фінансово-майнове забезпечення, то костел вже існував. 1666 року храм мав титул Успіння Матері Божої, вежу-дзвіницю та чотири вівтарі. У наступні десятиліття святиня перестала функціонувати та була відбудована 1703 року.

45710 Скірче

Село Скірче (Скорче, Скарче, Скурче), за археологічними даними, виникло в першій половині ХІІІ століття, проте у документах вперше згадується 1577 року. За переказами, на кладовищі біля костелу було поховано відому польську письменницю Єву Фелінську - матір св. архієпископа Зиґмунта Щенсного Фелінського. 1925 року у селі проживало 1021 мешканців, з них 817 українців та 204 поляків. Нині його населяє близько півтисячі осіб.

У 1609 році у Скірчему коштом Яна Чарленського постав мурований костел, який освятив 1639 року єпископ Андрій Гембіцький. Наступний і останній мурований римсько- католицький храм у селі було споруджено 1803 року за кошти місцевого власника Станіслава Загурського. Костел консекрував єпископ Ян Підгороденський.