77000 Рогатин

Перша письмова згадка про Рогатин датується 1184 роком (входив до Галицько-Волинського князівства). 1366 року Рогатин згадується як фортеця, а 1390 року - як місто. У 1415р. галицький боярин Волчко Преслужич переніс Рогатин на місце села Філіповичі та домігся для нього магдебурзького права. Згадується також у 1433, 1440, 1443, 1444, 1460 і 1461 роках. 1849 року Рогатин став центром повітового староства, а 1939 року - райцентром. 1887 року тут проживало 6548 мешканців, з них 2407 греко- і 942 римо-католиків, у 1921р. - 5736, 1939 року - 8100, у том у числі 3000 українців, 1750 поляків, 100 українців-латинників, а нині - майже 8 тисяч осіб. Від 2020 року місто входить до Івано-Франківського району.

У 1538р. в Рогатині постав парафіяльний мурований храм св. Миколая, у середині 40-х років XVIIст. - мурований домініканський храм св. Гіацинта (Яцка), який 1784 року австрійська влада разом із монастирем передала на потреби військових, а 1842 року місцевий власник Леопольд Красінський у своєму заповіті пожертвував містечко Підгороддя та села Завадівка, Залип'я і Голодівка черницям згромадження Сестер Милосердя св. Вікентія де Поля (шариткам) на будівництво шпиталю та дитячого виховного закладу.

77600 Рожнятів

Перше поселення тут виникло у XII столітті, називалось Старим Селом. Наступне згадується у документі 29 червня 1411 року вже як Рожнятів, є ще згадка 1464 року. 14 листопада 1785 року Рожнятів отримав магдебурзьке право. Тоді тут проживало 1008 мешканців, 1857 року - 2505, 1880 року - 2939, у тому числі 1359 українців, 1147 німців і 430 поляків, 1921 року - 3266, 1939 року - 3950, нині ж - понад 3900 осіб. Від 1940 року є селищем міського типу та було райцентром, 2020 року Рожнятів увійшов до Калуського району.

Існування парафії у Рожнятові задокументовано 1662 року, проте вона не прижилась. У 1703 році місцеві власники Конецпольські фундували тут дупастирський осередок єзуїтів, передавши їм свою каплицю у маєтку разом із її оснащенням, а також значні кошти та 7 відсотків від надходжень із двох сіл. А фактичне заснування парафії здійснив архієпископ Львівський Миколай Вижицький декретом від 16 січня 1738 року.

78635 Рожнів

Рожнів вперше документально згадується 1408 року, є також згадка у 1424 і 1452 роках. 1880 року у селі проживало 5445 мешканців, з них лише 80 були римо-католиками, 1935 року - понад 7800 (переважна більшість була українцями), нині село має понад п'ять з половиною тисяч осіб.

Католики латинського обряду Рожнева спочатку належали до парафії Матері Божої Святого Розарію у Косові. В середині ХІХ століття їх було менше дев'яти десятків, наприкінці ж цього століття чисельність місцевих римо-католиків збільшилась незначно - до 110 осіб. Проте попри невелику кількість, за непідтвердженою інформацією, вони вже на початку наступного століття намагались збудувати у селі каплицю.

82163 Рівне

У 1783-1787рр. близько 80 сімей переселенців-німців на колишніх землях василіанського монастиря у Літні заснували село, яке назвали Кенігзау. 1880 року тут проживало понад сім сотень мешканців, 1934 року - 677. 1938 року село офіційно перейменували на Рівне, хоча цю назву вживали і раніше. У 1940р. німців виселили до Ватерґав, а їх домівки спочатку зайняли місцеві українці, а після 1945 року - депортовані українці із Польщі. Нині село має лише півтори сотні осіб.

Німецькі переселенці сповідували католицизм латинського обряду та належали до парафії Пресвятої Трійці у Меденичах. Свою святиню їм вдалось збудувати власним коштом лише у середині ХІХ століття, коли їх чисельність майже досягла семи сотень вірян.

33001 Рівне,
вул. Дорошенка

Вперше Рівне згадується у 1283р. у польскій хрониці «Rocznik kapituly krakowskiej» як один з населених пунктів Галицько-Волинського князівства. Магдебурзьке право отримало 1492 року. Від 1793 року - центр повіту, від 1939 року - обласний центр. У 1629р. тут проживало понад 3 тисячі мешканців, 1858 року - 5054, 1897 року - 24573, 1921 року - 30000, 1939 року - 43000, нині - понад 264 тисячі осіб.

Волею називали лівобережне передмістя, де селились новоприбулі, які за наділ землі певний час не платили земельних податків (територія між сучасними вулицями Хмільною, Дорошенка і Дубенською). Ще до спорудження рівненського парафіяльного мурованого костелу Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Архангела Михаїла власник міста Станіслав Любомирський збудував тут 1764 року на католицькому кладовищі муровану цвинтарну каплицю Опіки св. Йосифа.

81722 Рудківці

Перша документальна згадка про Руду, яку у радянські часи, щоб відрізнити від іншої Руди, перейменували на Рудківці, датується 1427 роком. 1880 року тут проживало 548 мешканців, у тому числі 517 українців, 19 німців і 12 поляків, нині - близько 460 осіб. Село входило до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Нечисленні католики латинського обряду села належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Берездівцях. За непідтвердженою інформацією, ще у XVII-XVIII століттях у Руді на кладовищі було споруджено каплицю за проектом якогось італійського архітектора, проте у схематизмах Львівської архідієцезії аж до 1911 року немає жодної згадки про неї.

81565 Грімне

Поселення Грімне (Громно, Грумно або Румно) вперше документально згадується у 1410 та 1440 роках. Цікаво, що у різні часи селом володіли архієпископ Ян Скарбек, а також інші духовні особи та інституції. 1880 року тут проживало 2239 мешканців, з них 1442 українців та 780 поляків, а нині - менше 1300 осіб. Село належало до Городоцького району, а тепер - до Львівського.

Парафію 1471 року тут заснував місцевий власник Станіслав Ходецький. Відомо, що дерев'яний костел був знищений у 1618-1621 роках під час турецько-татарських нападів. Тоді парафією опікувались бернардини, проте у 1648 році козаки і татари спалили їх монастир та черговий дерев'яний храм. Відновлену через два роки настоятелем о. Кшиштофом Всьцісьлічем святиню частково пошкодили під час військвих дій 1672 року.

78661 Рибне

Рибне (Рибно) вперше у документах згадується 1427 року, є також письмові згадки у 1444, 1448 і 1469 роках. У 1870 році тут проживало 903 мешканців, 1880 року - 1039 (майже всі були українцями), нині село має понад 1200 осіб.

Від десятка до півсотні римо-католиків Рибного зі середини ХІХ століття належали до новоствореної капеланії в Кутах, а раніше, як і кутські віряни, швидше за все, входили до парафії в Косові. Наприкінці 20-х років ХХ століття їх чисельність збільшилась до семи десятків осіб. Тоді тут і розпочали спорудження власного храму.

09230 Ржищів

Ймовірно, що поселення існувало тут ще у давньоруські часи, проте документально воно відоме лише від початку XVI століття, коли 1506 року отримало магдебурзьке право. У Російській імперії Ржищів був центром волості. Наприкінці XIX століття його населення збільшилось до семи тисяч осіб. У 1939-1962рр. був районним центром. 30 грудня 1962 року отримав статус селища міського типу, а 6 червня 1995 року - міста обласного підпорядкування. Нині тут проживає майже сім з половиною тисяч мешканців, а від 2020 року місто входить до Обухівського району.

У 1740 році у Ржищеві коштом місцевих власників Вороничів, які перейшли з православ'я в католицизм, було споруджено дерев'яні костел та монастир для оо.-тринітаріїв, проте 1751 року ці будівлі разом із містом спалили гайдамаки. У 1765 році тринітарський костельно-монастирський комплекс було відновлено (теж із дерева). Цього разу це сталось завдяки черговому власнику частини міста Станіславу Щеньовському. 7 жовтня 1765 року храм під титулом св. Станіслава освятив київський декан та настоятель парафії у Фастові о. Мартин Рибінський.

81400 Самбір,
вул. С. Бандери

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Кладовище у Самборі, на якому хоронили як українців, так і поляків, постало ще у XVIII столітті за мурами міста. У схематизмах Перемишльської дієцезії мурована каплиця на цьому цвинтарі згадується, принаймні, від 1855 року як громадська та пристосована для богослужінь.