82613 Верхнє Синьовидне

Перша письмова згадка про село датується 1240 роком. 1880 року нараховувало понад 1700 селян, переважна більшість яких була українцями. Після 1885 року через село проклали залізницю 'Стрий-Сколе', що посприяло його розвиткуя. Від 1957 року має статус селища міського типу. Нині у ньому проживає близько 3400 мешканців. Належало до Сколівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Нечисленні католики латинського обряду Верхнього Синьовидного спочатку належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Стрию, а пізніше - до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Сколему. У 1911-1912 роках, коли їх кількість від моменту будівництва залізниці збільшилась удесятеро та становила понад шість сотень вірних, вони у південній частині села, поблизу дороги на Сколе своїм коштом спорудили філіальний дерев'яний храм, який 1912 року освятили.

44000 Шацьк

Поселення Сачко (Щачко, Шачко чи навіть Шечко) вперше згадується у документах у 1407 та 1410 роках, а 1595 року - як містечко. Від 17 січня 1940 року Шацьк був районним центром, 13 квітня 1957 року отримав статус селища міського типу, а тепер належить до Ковельського району. Проживає у селищі понад 5300 мешканців.

Нечисленні римо-католики Шацька належали до парафії Пресвятої Трійці у Любомлі. 1927 року вони вирішили збудувати філіальну каплицю, дуже швидко зібрали на це кошти та приступили до її будівництва. 1936 року святиня вже була споруджена, проте не вистачало грошей на її оздоблення та оснащення. Уряд виділив для цього лише незначну суму, решту довелось знову збирати парафіянам.

45540 Шельвів

Перша документальна згадка про Шельвів датується 1577 роком. Нині у селі проживає понад півтисячі мешканців. Входило до Локачинського району, а від 2020 року є частиною Володимирського.

Черговий власник Шельвова Михайло Гуровський 14 серпня 1764 року пожертвував кошти на встановлення латинської вівтарії у місцевій греко-католицькій церкві, душпастирі якої зобов'язувались проводити святкові богослужіння для римо-католиків, а наступного, 1765 року збудував при своєму палаці муровану каплицю св. Архангела Михаїла. 26 серпня цього ж року її за згодою єпископа Антонія Волловича афілювали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Конюхах, 4 вересня храм освятив настоятель о. Андрій Камоцький.

78623 Шешори

Перша документальна згадка про поселення Шешори датується 1427 роком, наступна - 1445 роком. 1880 року село мало 1496 мешканців (1315 українців, 155 поляків і 26 німців), з яких 1315 були - греко- і 154 - римо-католиками. 1921 року тут проживало 1807 осіб, у тому числі 1391 українців і 397 поляків, нині ж село нараховує менше двох тисяч мешканців.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Матері Божої Святого Розарію в Косові, але 1778 року вони увійшли до парафії Пресвятої Трійці у Пістині. Відомо, що в Шешорах 1857 року було лише 162 вірних, а 1936 року - вже три сотні.

77556 Шевченкове

Вперше у документі село Велдіж (Велдіч), як до 7 червня 1946 року називалось Шевченкове, згадується 1469 року. Наступні письмові згадки датуються 1515 і 1578 роками. 1857 року в селі проживало 1766 осіб, 1921 року - 1469 українців, 456 поляків та близько 250 інших національностей, а 1939 року Велдіж нараховував 2910 мешканців, у тому числі 1890 українців (греко-католиків), 600 поляків та 50 українців (римо-католиків). Нині тут проживає понад 2100 селян. Шевченкове входило до Долинського району, а від 2020 року - до Калуського.

Римо-католики села спочатку належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Долині. 1846 року у Велдіжі коштом Релігійного фонду постала капеланія, до якої увійшло 18 сусідніх сіл, проте богослужіння відбувались у місцевій греко-католицькій церкві. Лише у 1852-1857 роках було споруджено дерев'яний костел, який 27 червня 1858 року освятив під титулом св. Йосифа долинський декан та настоятель о. Конрад Шмутс. А 27 липня 1868 року цей храм консекрував архієпископ Львівський Франциск Вежхлейський.

460?? Тернопіль,
ріг вул. Руської і Шевченка

Тернопіль (до 9 серпня 1944 року - Тарнополь) заснував у 1540 році Ян Тарнавський на землях поблизу давньоукраїнського укріплення Сопільче (Топільче). 1548 року місто отримало магдебурзьке право. У 1772-1810 і 1815-1867 роках Тернопіль був центром округи, потім - повіту, у 1921-1939рр. був столицею воєводства, з грудня 1939 року є обласним центром. 1880 року тут проживало 25819 мешканців, у тому числі 7929 поляків і 6037 українців, нині місто нараховує понад 220 тисяч осіб.

Парафія та перший костел у Тернополі постали не пізніше 1550 року, коли згадується їх настоятель. Наступний храм розпочав будувати місцевий власник (від 1576 року) Костянтин Острозький, проте не встиг завершити до передчасної смерті 1588 року (він же відновив парафію та збільшив її матеріально-фінансове забезпечення).

Інша маленька ('parva') мурована святиня в Тернополі згадується під титулом св. Валентина на зламі XVI і XVII століть поблизу Львівської брами, проте після турецького нападу 1675 року вона станом на 1690 рік вже була руїною.

460?? Тернопіль-'Дружба'

Тернопіль (до 9 серпня 1944 року - Тарнополь) заснував у 1540 році Ян Тарнавський на землях поблизу давньоукраїнського укріплення Сопільче (Топільче). 1548 року місто отримало магдебурзьке право. У 1772-1810 і 1815-1867 роках Тернопіль був центром округи, потім - повіту, у 1921-1939рр. був столицею воєводства, з грудня 1939 року є обласним центром. 1880 року тут проживало 25819 мешканців, у тому числі 7929 поляків і 6037 українців, нині місто нараховує понад 220 тисяч осіб.

Загребелля відоме у джерелах, принаймні, від XV століття. 1890 року тут проживало 1209 мешканців, у тому числі 974 поляків і 125 українців, 1921 року - 1112, 1939 року - 1350, з них 970 були поляками. Ще 1926 року село приєднали до Тернополя. У 1960-х роках на його території постав новий мікрорайон, який назвали «Дружбою».

Досить численні католики латинського обряду Загребелля належали до парафії Матері Божої Неустанної Допомоги у Тернополі. У 1840 році на сільському кладовищі збудовали муровану каплицю, яка спочатку була лише усипальницею родини місцевих власників Кросновських. Коли ж на початку 60-х років ХІХ століття кількість римо-католиків перевищила три з половиною сотні, для них у цьому храмі тернопільські душпастирі стали звершувати богослужіння у святкові дні.