77170 Тустань

Перша згадка у документах про Тустань - 1621 рік, коли вважалось містечком, проте поселення існувало ще у княжі часи як портові ворота Галича. Хоростків, який 1983 року приєднали до Тустані, вперше письмово датується 24 червня 1447 року. 1880 року в Тустані проживало 442 мешканців (395 українців і 47 поляків), а в Хоросткові - 460, у тому числі 400 римо- і 54 греко-католиків. Наприкінці 30-х років ХХст. переважна більшість населення Хоросткова була польською, і це село стали називати Хоростковим Польським. Тустань із Хоростковим входили до Галицького району, а тепер є частиною Івано-Франківського.

Католики латинського обряду Хоросткова і Тустані належали до парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією у Більшівцях. У середині ХІХ століття у Хоросткові їх було понад три сотні, а в Тустані - лише десяток, наприкінці - 471 і 26 відповідно, а перед І світовою війною - 552 і 45 осіб.

32411 Тинна

Тинна вважається заснованою наприкінці XIV - на початку XV століть, проте першою згадкою у документах є 1597 рік, коли тут було споруджено перший мурований костел. Нині у селі проживає майже вісім сотень мешканців. Входило воно до Дунаєвицького району, а від 2020 року є частиною Кам'янець-Подільського.

Перший дерев'яний костел, присвячений св. Катерині, постав на лівому березі річки майже невдовзі по заснуванню містечка. У 1597 році на кошти чергового власника Тинної Томаша Гумецького було збудовано мурований храм під титулом св. Войцеха, але його зруйнували турки. У 1717 році завершили коштом Гумецьких спорудження нової мурованої святині на фундаменті зруйнованої старої. 10 листопада 1717 року цей храм консекрував єпископ Стефан Рупневський під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії i св. Войцеха. У середині XVIII століття костел відновили ті ж таки Гумецькі. Реставрація храму проводилась також у 1894 та 1904 роках.

44731 Устилуг

Вперше поселення згадується в літописі 1150 роком. Називалось також Устилогов, Усцилуг. Назву Ружямполь, яка так і не прижилась, отримало 23 жовтня 1758 року разом із міськими правами. Статус міста та районного центру - із січня 1940 року, проте 1956 року Устилуг перестав бути райцентром. Населяє його лише трохи більше двох тисяч мешканців.

У 1745 році місцева власниця Роза Розалія Поцейова уклала фундаторський акт про виділення коштів на будівництво в Устилузі костельно-монастирського комплексу францисканців-капуцинів, а 1747 року ці кошти були передані церковній владі. У 1751 році між фундаторкою та архітектором Павлом Фонтаною було складено угоду на спорудження костелу і монастиря, яка регламентувала найменші деталі будівельного процесу. Будівництво комплексу завершили 1759 року, а консекрація костелу відбулася 24 серпня 1760 року. Її здійснив Луцький єпископ Антоній Воллович. Капуцинський комплекс став головною архітектурною домінантою і композиційним вузлом міста.

77434 Узин

Перша письмова згадка про село датується 1392 роком. Значна частина земель села належала домініканському монастирю в Єзуполі. 1880 року серед понад восьми сотень мешканців Узина було дев'ять десятків римо-католиків, нині ж чисельність населення становить близько дев'яти сотень осіб. Село входило до Тисменицького району, а тепер - до Івано-Франківського. У 2019-2020 роках стало частиною громади міста Івано-Франківськ.

Католики латинського обряду Узина належали до домініканської парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Єзуполі. У 1894-1897 роках, коли їх кількість перевищила сотню вірних, завдяки зусиллям адміністратора парафії та пріора монастиря о. Флоріана Бєлата в селі було споруджено філіальну дерев'яну каплицю, яку 1899 року освятили під титулом св. Гіацинта (Яцка) Одровонжа.

80453 Великосілки

Село Великосілки вперше згадується як Желехів у документах 1393 роком, згадується також у 1417 і 1426 роках, а поділ Желехова на Великий і Малий відбувся 1461 року. У 1890р. Желехів Малий мав 617 мешканців, у тому числі 308 греко- і 260 римо-католиків, а Великий Желехів - 1428 (943 греко- і 422 римо-католиків), нині ж у Великосілках проживає понад 1400 осіб. У 1947р. Великий Желехів і Малий об'єднались в одне село під назвою Великосілка, яке 19 вересня 1989 перейменовано на Великосілки. Село входило до Кам'янко-Бузького району, а від 2020 року - до Львівського.

Парафія у Желехові була заснована коштом Станіслава Кая із Милятина, місцевого Яна та Миколая Міжиглоцького із Стрептова ще 1426 року, приблизно тоді ж і збудували перший дерев'яний костел. Храм (цей чи черговий) був знищений у першій половині XVII століття, проте знову відбудований з дерева та 1718 року мав 4 вівтарі. Із 40-х років XVIIIст. відзначається поганий технічний стан костелу, а 1771 року його знищила пожежа.

78700 Верховина

Перша писемна згадка про Жаб'є, як до 27 грудня 1962 року називалось нинішнє селище міського типу (від 21 травня 1962р.) Верховина, датується 17 серпня 1424 року. Було чи не найбільшим за площею селом в Австро-Угорщині та (пізніше) Польщі. 1890 року тут проживало понад 6200 мешканців (переважно, українці-гуцули, які були католиками східного обряду). У 1940-1962 роках та від 1966 року Верховина - районний центр, який нині нараховує понад 5000 осіб.

Місцеві римо-католики належали до парафії Матері Божої Святого Розарію в Косові. На початку ХХ століття вони, попри свою нечисленність (лише три десятки вірних), створили комітет будівництва костелу в Жаб'єму, який 1905 року придбав земельну ділянку під майбутній храм. 1909 року завдяки доброчинній фундації Станіслава Скарбека спорудження філіального мурованого костелу за типовим проектом львівського архітектора Тадеуша Обмінського (на 200 осіб) було завершено.

45108 Вишеньки

Вперше Вишеньки згадуються у грамоті князя Любарта Гедиміновича 8 грудня 1322 року. 1906 року тут проживало 239 мешканців, нині ж його населення перевищує три сотні осіб. Село входило до Рожищенського району, а від 2020 року є частиною Луцького.

Перший дерев'яний костел у Вишеньках постав 1639 року та був консекрований єпископом Андрієм Гембіцьким. У 1771 році знищений татарами і шведами храм відбудували коштом місцевого власника Станіслава Манецького (він же відновив 27 травня цього ж року фінансово-майнове забезпечення парафії). Після пожежі, яка зруйнувала костел, його частково відбудували 1847 року (причому, на мурованому саме тоді фундаменті), а завершили його спорудження та оснащення, а також реставрацію вцілілих решток колишньої святині у 1858-1859 роках завдяки єпископу Касперу Боровському та вірянам.