82644 Тухолька

Перша документальна згадка про Тухольку датується 1552 роком (там йшлося про розширення меж села). 1880 року в Тухольці проживало 696 мешканців, а 1900 року - 903, у тому числі 738 українців, 75 німців, які поселились тут ще 1852 року, 50 євреїв і 40 поляків. Нині чисельність населення становить майже тисячу осіб. Село належало до Сколівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Римо-католики села Тухольки спочатку належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Стрию, від 1743 року - до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Турці, а 1787 року знову увійшли до стрийської парафії. У 1843 році завдяки Карлу Шайфу у селі Климець постав душпастирський осередок (капеланія), що охопив кілька навколишніх сіл, у тому числі і Тухольку.

47862 Турівка

Перша писемна згадка про Турівку датується 1457 роком, згадується також 1664 року. У 1880 році в селі проживало 1373 мешканців, у тому числі 829 українців і 543 поляків, 1921 року - 1556. 1926 року тут оселили польських колоністів, тому наприкінці 30-х років із приблизно 1800 селян більшість вже становили поляки. Нині село має понад сім сотень осіб та входить до Тернопільського району, хоча до 2020 року був частиною Підволочиського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Тарноруді. У середині ХІХ століття їх було понад чотири сотні, а на початку наступного - близько шість сотень вірних. Тоді ж і постав у Турівці філіальний мурований костел.

44801 Турійськ

Перша писемна згадка про Турійськ в «Повісті минулих літ» датується 1097 роком. Турійський князь Іван Заславський першим із староруського роду князів перейшов на католицизм. За власності Оссолінських 1759 року поселення отримало магдебурзьке право. 20 січня 1940 року Турійськ став районним центром та отримав статус селища міського типу. Нині у ньому проживає понад 5600 мешканців, а належить воно до Ковельського району.

Вважається, що католицька парафія разом із першим дерев'яним костелом тут були засновані ще наприкінці XV століття. У 1700 році коштом Теофілії Любомирської із родини Заславських в Турійську споруджено та оснащено черговий дерев'яний костел св. Франциска Салезького. А наступний і вже мурований храм постав 1763 року завдяки родині Оссолінських. Його консекрував 1817 (чи 1818?) року єпископ Яків Дедерко, якого царська влада за антиросійську діяльність 1816 року усунула від урядування Мінською дієцезією та зіслала до Олицької колегіати Пресвятої Трійці під нагляд Луцького єпископа.

77170 Тустань

Перша згадка у документах про Тустань - 1621 рік, коли вважалось містечком, проте поселення існувало ще у княжі часи як портові ворота Галича. Хоростків, який 1983 року приєднали до Тустані, вперше письмово датується 24 червня 1447 року. 1880 року в Тустані проживало 442 мешканців (395 українців і 47 поляків), а в Хоросткові - 460, у тому числі 400 римо- і 54 греко-католиків. Наприкінці 30-х років ХХст. переважна більшість населення Хоросткова була польською, і це село стали називати Хоростковим Польським. Тустань із Хоростковим входили до Галицького району, а тепер є частиною Івано-Франківського.

Католики латинського обряду Хоросткова і Тустані належали до парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією у Більшівцях. У середині ХІХ століття у Хоросткові їх було понад три сотні, а в Тустані - лише десяток, наприкінці - 471 і 26 відповідно, а перед І світовою війною - 552 і 45 осіб.

32411 Тинна

Тинна вважається заснованою наприкінці XIV - на початку XV століть, проте першою згадкою у документах є 1597 рік, коли тут було споруджено перший мурований костел. Нині у селі проживає майже вісім сотень мешканців. Входило воно до Дунаєвицького району, а від 2020 року є частиною Кам'янець-Подільського.

Перший дерев'яний костел, присвячений св. Катерині, постав на лівому березі річки майже невдовзі по заснуванню містечка. У 1597 році на кошти чергового власника Тинної Томаша Гумецького було збудовано мурований храм під титулом св. Войцеха, але його зруйнували турки. У 1717 році завершили коштом Гумецьких спорудження нової мурованої святині на фундаменті зруйнованої старої. 10 листопада 1717 року цей храм консекрував єпископ Стефан Рупневський під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії i св. Войцеха. У середині XVIII століття костел відновили ті ж таки Гумецькі. Реставрація храму проводилась також у 1894 та 1904 роках.

77401 Тисмениця

Перші письмові згадки про Тисменицю містять руські (давньоукраїнські) та вірменські літописи, проте на новому місці (після 'переїзду') вона вперше документально датується 1436 роком. У 1448 році отримала магдебурзьке право. 1880 року тут проживало 7080 мешканців (переважна більшість - українці), нині - менше дев'яти тисяч осіб. Місто було райцентром, але від 2020 року входить до Івано-Франківського району.

Перший (дерев'яний) костел у Тисмениці згадується 1600 року як такий, що був відбудований після знищення татарами, тобто існував раніше. Проте і його зруйнували татари 1618 року. Душпастирство у Тисмениці, яке не мало визначеного фінансово-матерільного забезпечення, час від часу здійснювали домініканці.

78410 Тисменичани

Вперше Тисменичани згадуються документально 4 лютого 1437 року, є також згадка 9 червня 1519 року. У 1715 році село подарували єзуїтам (костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії і св. Алоїзія Гонзаги) у Станіславові (Івано-Франківську) як частину фундації їхньої колегії і перебувало воно у їхній власності аж до ліквідації ордену у 70-х роках, після чого його продали приватним власникам. 1880 року тут проживало 1839 мешканців (1723 українців, 74 німців і 42 поляків), нині село має близько трьох тисяч осіб.

Є непідтверджена інформація, що колись у Тисменичанах існувала парафія (можливо, це було тоді, коли село перебувало у власності станіславівських єзуїтів). Але, принаймні, 1814 року парафії тут вже точно не було. Католики латинського обряду Тисменичан належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній. І їх чисельність впродовж другої половини ХIХ століття зменшилась від дев'яти до чотирьох десятків вірних.

44731 Устилуг

Вперше поселення згадується в літописі 1150 роком. Називалось також Устилогов, Усцилуг. Назву Ружямполь, яка так і не прижилась, отримало 23 жовтня 1758 року разом із міськими правами. Статус міста та районного центру - із січня 1940 року, проте 1956 року Устилуг перестав бути райцентром. Населяє його лише трохи більше двох тисяч мешканців.

У 1745 році місцева власниця Роза Розалія Поцейова уклала фундаторський акт про виділення коштів на будівництво в Устилузі костельно-монастирського комплексу францисканців-капуцинів, а 1747 року ці кошти були передані церковній владі. У 1751 році між фундаторкою та архітектором Павлом Фонтаною було складено угоду на спорудження костелу і монастиря, яка регламентувала найменші деталі будівельного процесу. Будівництво комплексу завершили 1759 року, а консекрація костелу відбулася 24 серпня 1760 року. Її здійснив Луцький єпископ Антоній Воллович. Капуцинський комплекс став головною архітектурною домінантою і композиційним вузлом міста.

77434 Узин

Перша письмова згадка про село датується 1392 роком. Значна частина земель села належала домініканському монастирю в Єзуполі. 1880 року серед понад восьми сотень мешканців Узина було дев'ять десятків римо-католиків, нині ж чисельність населення становить близько дев'яти сотень осіб. Село входило до Тисменицького району, а тепер - до Івано-Франківського. У 2019-2020 роках стало частиною громади міста Івано-Франківськ.

Католики латинського обряду Узина належали до домініканської парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Єзуполі. У 1894-1897 роках, коли їх кількість перевищила сотню вірних, завдяки зусиллям адміністратора парафії та пріора монастиря о. Флоріана Бєлата в селі було споруджено філіальну дерев'яну каплицю, яку 1899 року освятили під титулом св. Гіацинта (Яцека) Одровонжа.

80453 Великосілки

Село Великосілки вперше згадується як Желехів у документах 1393 роком, згадується також у 1417 і 1426 роках, а поділ Желехова на Великий і Малий відбувся 1461 року. У 1890р. Желехів Малий мав 617 мешканців, у тому числі 308 греко- і 260 римо-католиків, а Великий Желехів - 1428 (943 греко- і 422 римо-католиків), нині ж у Великосілках проживає понад 1400 осіб. У 1947р. Великий Желехів і Малий об'єднались в одне село під назвою Великосілка, яке 19 вересня 1989 перейменовано на Великосілки. Село входило до Кам'янко-Бузького району, а від 2020 року - до Львівського.

Парафія у Желехові була заснована коштом Станіслава Кая із Милятина, місцевого Яна та Миколая Міжиглоцького із Стрептова ще 1426 року, приблизно тоді ж і збудували перший дерев'яний костел. Храм (цей чи черговий) був знищений у першій половині XVII століття, проте знову відбудований з дерева та 1718 року мав 4 вівтарі. Із 40-х років XVIIIст. відзначається поганий технічний стан костелу, а 1771 року його знищила пожежа.