34300 Володимирець

Перша письмова згадка про Володимирець (в Іпатіївському літописі) датується 1183 роком, а наступна - аж у 1570 році. 4 червня 1667 року поселення отримало королівський привілей на самоврядування за магдебурзьким правом (скасоване 1831 року). 26 лютого 1940 року Володимирцю було присвоєно статус селища міського типу. Було районним центром. Нині тут проживає близько 9300 мешканців.

У 1703 році у Володимирці коштом місцевих власників Яна Кашевського та його дружини Констанції (Четвертинської) постав дерев'яний костел, а у 1705-1706 роках було засновано парафію. Проте храм згорів вже 1723 року. Будівництво нової, мурованої святині завдяки черговому власнику маєтностей Вікентію Красіцькому завершили 1827 року.

77316 Войнилів

Поселення Войнилів (Вонилів) у джерелах відоме з 1385 року, згадується також 4 червня 1437 року та у 1443, 1451 і 1506 роках. 1552 року отримало магдебурзьке право і назву Прокопів, яка протрималась лише трохи більше століття. 1880 року у містечку проживало 2303 мешканців, з яких 1149 були поляками і 1022 українцями, 1939 року - 2850, а нині - майже 2700 осіб. 1934 року Войнилів втратив міські права, у 1940-1941 і 1944-1962 роках був районним центром та став селищем міського типу (від 1960 року), а потім увійшов до Калуського району.

Перший і, швидше за все, дерев'яний костел у Войнилові, який спорудили після заснування міста, був відбудований наприкінці XVI століття після того, як його знищили татари. У цей же період тут також постала парафія, а місцевий настоятель опікувався теж святинею у Калуші, проте формальне заснування парафії (чи її відновлення?) відбулось 1610 року коштом Сенявських.

81139 Вовків

Хоча перша письмова згадка про Вовків датується 1369 роком, проте поселення є значно старшим, про що свідчать не тільки архіологічні дослідження, але й стара назва Вол(ъ/о)ковъ з тих часів, коли волоком долали перешкоди на колись повноводній Зубрі. Принаймні, від початку XVII століття Вовків вважався містечком, а наприкінці цього століття став власністю львівських сестер-бенедиктинок. 1890 року налічував сім сотень мешканців, переважна більшість яких була поляками, нині ж тут проживає ледве три сотні осіб. Село належало до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського.

Перший (дерев'яний) костел під титулом св. Марії Магдалини у Вовкові постав десь у середині XVI століття, а 1563 року тут заснували парафію. Проте під час турецько-татарських нападів було зруйновано і цей храм у 1620-1621 роках, і наступний 1673 року.

Нову дерев'яну святиню збудували 1677 року коштом останнього світського власника Вовкова Станіслава Курдвановського, після смерті якого його сестра і віддала маєтність львівським бенедиктинкам. На честь фундатора костел отримав титул св. Станіслава, а 7 травня 1712 року після належного оснащення був консекрований. Тоді храм мав дерев'яні головний вівтар св. Станіслава та два бічні, а також дерев'яну дзвіницю із чотирма дзвонами.

77552 Вигода

Поселення Вигода вперше згадується в документах 1872 року як присілок села Пациків. 1883 року воно стало центром лісозаготівлі та окремим селом. 1921 року мало 491 мешканців (242 поляків, 111 українців, 89 євреїв і 47 німців). 1940 року отримало статус селища міського типу, в якому нині проживає понад 2200 осіб. Входило до Долинського району, а від 2020 року - до Калуського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Знайдення Святого Хреста у Велдіжі (нині - Шевченкове). За чисельності місцевих вірян близько шести з половиною сотень їх коштом та завдяки зусиллям і фінансовій допомозі настоятеля велдіжської парафії о. Теофіла Гдовського у 1898-1900 роках було збудовано дерев'яний костел за проектом будівничого Йосифа Вештайна та освячено 1900 року під титулом Пресвятого Серця Господа Ісуса.

34531 Вирка

Спочатку Вирка була лише слободою, в якій поселялись селяни, отримуючи певні послаблення податкового характеру та інші вигоди. Зокрема, наприкінці ХІХ століття тут проживало 278 осіб, а 1906 року - вже 529. Статус села поселення отримало 1928 року. Ймовірно, що у міжвоєнний період чисельність мешканців збільшилась за рахунок польських колоністів. Нині тут проживає, за різними даними, 300-400 мешканців.

Дерев'яний костел у Вирці збудували коштом місцевих вірян 1934 року. Тоді ж спорудили парафіяльний дім та заснували парафію. У середині 30-х років її обслуговував адміністратор о. Костянтин Тужанський, якого пізніше замінив о. Ян Шарек, а входило до неї ще десять сіл (понад дев'ять сотень вірних).

48312 Високе

Перша писемна згадка про Товстобаби, як до 1965 року називалось село Високе, датується 1435 роком, згадується також у 1458-1470 та 1475 роках. 1880 року тут проживало 1825 мешканців (1118 поляків і 707 українців), з яких 969 були римо- і 764 греко-католиками, нині населення Високого - майже 1300 осіб. Село тепер входить до Чортківського району, хоча до 2020 року було частиною Монастириського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії св. Яна Непомуцького у Марковій. 1862 року, коли їх чисельність сягнула дев'яти сотень, у Товстобабах з ініціативи марківського настоятеля о. Якова Кершки та завдяки місцевим землевласникам Богдановичам розпочали спорудження філіального мурованого костелу. До його фінансування долучились сільські віряни, які також виконали значну частину будівельних робіт.

47851 Зарубинці

Перша згадка у документах про Зарубинці датується 1649 роком, згадується також 1747 року. У 1890 році тут проживало 764 мешканців, у тому числі 438 українців і 316 поляків, 1921 року - 862, 1931 року - 1042, нині - півтисячі осіб. Село входило до Підволочиського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Гримайлові. В середині ХІХ століття їх чисельність становила приблизно дві сотні, а 1887 року, коли у Зарубинцях іхнім коштом збудували та освятили муровану з обпаленої цегли невелику каплицю, в якій гримайлівські душпастирі нерегулярно звершували богослужіння, майже досягла трьох сотень вірних.