30300 Ізяслав

Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.

У 1602 році власник Заславля Януш Янушевич Заславський, який ще 1594 року був Іваном Івановичем та перейшов на католицизм, передав бернардинам «полишену православну каплицю» у Старому Заславі разом з іконою Заславської Божої Матері, яка «з давніх-давен» належала його роду князів Острозьких, а 1604 року здійснив пожертву на будівництво бернардинського костельно-монастирського комплексу. Відомо, що 15 липня 1622 року вже вимурували стіни храму та почали зводити його склепіння. Спорудження святині, яке теж, як і костел св. Йоана Хрестителя, здійснювалось за пректом майстра львівського мулярського цеху архітектора Якова Мадлени, завершили, в основному, 1630 року.

22700 Іллінці,
вул. Європейська, 7(чи 9?)

Перша письмова згадка про Іллінці (Лінці) датується 1391 роком, згадуються також 1448 року. 22 жовтня 1757 року поселення отримало магдебурзьке право, 1866 року стало стало волосним центром. 1856 року мало 6329 мешканців, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - 10356, нині - понад 12 тисяч осіб. У 1923 році Іллінці стали райцентром, 1 грудня 1986 року отримали статус міста районного значення, від 2020 року входять до Вінницького району.

Схематизми Луцько-Житомирської дієцезії датують костел в містечку 1785 роком та приписують його спорудження місцевому власнику Ієроніму Янушу Сангушці. Але, за інформацією багатотомника 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego', це був попередній дерев'яний храм, для якого фундатор 1804 року здійснив свою останню (перед смертю 1812 року) пожертву - 20 моргів землі та 1600 злотих.

81776 Антонівка

У 1903 році о. Ян Тшопінський, настоятель парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева, на викуплених ним землях в українському селі Яйківці оселив колоністів-гуралів з Польщі, утворивши нове поселення Антонівку. 1946 року їх було репатрійовано до Польщі, а село Яйківці змінило назву на Антонівку. Нині тут проживає понад півтисячі мешканців. До 2020 року входило до Жидачівського району, а тепер - до Стрийського.

Для переселених римо-католиків на краю села Яйківці коштом згаданого вище о. Тшопінського у 1903-1904 роках перебудували господарську будівлю на філіальний костел парафії у Кохавині. 1904 року цей храм ним же був освячений під титулом cв. Антонія Падуанського (власне, це і дало назву новому поселенню). Святиню оснастили двома дерев'яними вівтарями зі старого кохавинського костелу (головний мав кам'яну скульптуру Матері Божої, а бічний - дерев'яну скульптуру cв. Антонія Падуанського).

09117 Біла Церква,
пл. Соборна, 1/1, 16,
+380 (4463) 537-31

Місто, засноване 1032 року київським князем Ярославом Мудрим, називалося Юр'їв (Гюргевъ) згідно з християнським іменем князя. Сучасна назва пішла від білокам'яної церкви на Замковій горі, де нині стоїть костел. 1589 року місто отримало магдебурзьке право. Нині є районним центром із населенням майже 209 тисяч мешканців.

У 1796-1812 роках у Білій Церкві споруджено мурований храм (архітектор, можливо, Д. Ботані) коштом К. Браницького як родинну усипальницю на Замковій горі, де в XI столітті стояв собор міста Юр'єва.

22233 Борщагівка,
вул. Іскри та Кочубея

Перші поселенці з'явились тут після монголо-татарської навали, проте пізніше, швидше за все, село знищили татари. Чергове заселення місцевості відбулось наприкінці XV століття, а 1604 року поселення вже було приватним містечком. Згадується також у 1643 і 1659 роках. У XVIII-XIX століттях теж мало статус містечка. У 1864 році тут проживало майже 2700 мешканців, 125 з яких були римо-католиками, 1900 року - 2414, нині - лише півтисячі. Село входило до Погребищенського району, а від 2020 року - до Вінницького.

У 1756 році францисканці в Борщагівці отримали від місцевих власників Бжостовських значну пожертву, забезпеченням якої стала передача в їх власність розташованого неподалік села Рибчинці. Після цього вони і збудували тут дерев'яний костел (та монастир).

21000 Вінниця,
вул. Соборна

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного з руських градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914 року центром Подільської губернії, з 1923 році центром округу, а з 1931 року є обласним центром. Населення - понад 370 тисяч мешканців.

Єзуїти у Вінниці розпочали служіння на початку XVII століття, випередивши домініканців на якийсь десяток років. Після пожежі у 1613 році їх дерев'яного осідку розпочалось будівництво мурованого, перша черга якого була завершена 1619 року. В їхній колегії навчались діти шляхетських сімей. Проте єзуїтські споруди були зруйновані у середині цього століття під час козацько-польської війни.

47724 Велика Березовиця

Перші письмові згадки про Велику Березовицю датуються 1458 та 1474 роками. У 1880 році село налічувало 1489 мешканців, з них 1386 українців, 79 поляків і 24 євреїв. 6 липня 1957 року Велика Березовиця отримала статус селища міського типу. Нині тут проживає майже 8400 осіб.

Римо-католики села спочатку належали до парафії св. Вацлава у Баворові. 1899 року, коли їх чисельність майже сягнула півтори сотні, вони своїм коштом збудували філіальну муровану каплицю та освятили її під титулом Пресвятої Діви Марії. 1907 року католики латинського обряду Великої Березовиці перейшли до парафії св. Адальберта (Войтеха) у Буцневі