77753 Солотвин

Вперше згадується як Краснопіль у Галицькому літописі XIIст., є також згадка 1238 року. З розвитком соляного промислу назвали Солотвином, проте ще навіть у ХІХст. вживалась подвійна назва 'Краснопіль або Солотвин'. Від 1634 року був містечком. 1786 року тут проживало 1031 мешканців, 1921 року - майже три тисячі, у тому числі 70% українців і 10% поляків, 1939 року - 3250, з них 2010 українців, 320 поляків і 50 німців, нині - понад 3600 осіб. 1940 року Солотвин став селищем (міського типу) і райцентром, 1959 року увійшов до Богородчанського району, а 2020 року - до Івано-Франківського.

Перший дерев'яний костел у Краснополі-Солотвині та душпастирський осередок постали десь наприкінці 40-х - на початку 60-х років XVII століття. Місцевих римо-католиків обслуговували священники із парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній. Проте цей храм було зруйновано під час турецького нападу 1676 року.

78333 Стецева

Поселення Стецева вперше документально згадується 4 травня 1472 року. Потім було навіть містечком, проте нині є селом із чималим населенням 3200 мешканців. Стецева входила до Снятинського району, а від 2020 року - вже у Коломийському.

У другій половині ХІХ століття - першій третині ХХ століття чисельність місцевих римо-католиків, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині, лише трохи перевищувала сотню осіб. Проте 1928 року коштом Товариства народної школи, Львівської курії та самих вірян у Стецевій постала філіальна дерев'яна каплиця, яку освятили під титулом св. Станіслава Щепановського. Її проект виконав Вінцентій Черкевський із Снятина, а при спорудженні храму особливо відзначились голова снятинського Товариства народної школи Антоній Шемеловський та місцевий житель Йосиф Віндіш.

77022 Стратин

Вперше Стратин (Стрятин) згадується в документах 8 листопада 1445 року, є також письмова згадка 4 червня 1464 року. 13 жовтня 1671 року поселення отримало магдебурзьке право. Існувало по обидва боки річки як містечко і село. 1880 року у містечку проживало 804 мешканців, у тому числі 192 українців і 19 поляків, а в селі - 1025, з них 955 українців і 45 поляків. 1 жовтня 1932 року містечко і село об'єднали в єдине село. Нині тут проживає близько 560 осіб. Входило до Рогатинського району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Миколая у Рогатині. Приватна каплиця у Стратині була вже у другій половині XVIII століття у дворовому палаці, збудованому із використанням будматеріалів, отриманих після розбору замку.

81340 Судова Вишня

Вперше Вишня згадується у Галицько-Волинському літописі 1230 роком, міські права отримала 1368 року. Від 1545р. тут проводились сесії перемишльського суду, тому Вишню стали називати Судовою, проте у документах ця назва зафіксована вперше лише 1741 року. У 1867р. стала центром повіту (до 1918 року). 1880 року мала 3983 мешканців, у тому числі 2013 українців, 1280 поляків і 674 німців, з яких 2362 були греко- і 458 римо-католиками; наприкінці 30-х років ХХст. - понад 5000, а нині - понад 6500. У 1939-1941 та 1944-1959рр. була райцентром, потім увійшла до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Францисканці-реформати прибули у Судову Вишню 1730 року на запрошення Яна Семенського, який надав їм кошти на костел і монастир. Цього ж року на землі, подарованій королем Августом ІІІ, було розпочато будівництво мурованого храму за проектом архітектора Павла Фонтани. У 1741 році єпископ-помічник Перемишльський Андрій Пруський консекрував святиню, яка мала сім вівтарів. У 1852 року розпочався культ чудодійного образу св. Антонія Падуанського з вівтаря, присвяченого цьому святому. Відтак Судова Вишня стала значним паломницьким центром, який відвідували чисельні прочани під час відпусту 13 червня.

09500 Тараща,
вул. Шевченка, 52,
+380 (4466) 511-18, 532-20

У 1611 році король Сигізмунд III віддав урочище Тараща у володіння боярина Лісевича, зобов'язавши його бути на військовій службі при старостві (це і є перша згадка у документах про поселення, яке тоді було невеликим хутором). Його подальший розвиток пов'язують з іменем полковника Антонія Бліндовського, якому 1709 року король Август II віддав Таращу. У 1722 році їй було надано статус містечка, а 1791 року вона отримала магдебурзьке право. 22 листопада 1800 року Тараща стала центром повіту. У радянський час статус міста їй надано 1957 року. Є районним центром з населенням майже 11 тисяч мешканців.

У середині XIX століття у Таращі були католицькими лише близько півсотні родин, але навіть така маленька громада прагнула мати своє власне приміщення для богослужіння. Вже 1856 року місцеві католики намагались створити так званий рухомий престол, біля якого можна було б проводити богослужіння. Для цього потрібно було отримати дозвіл від Православної Церкви, який і надав таращанський протоієрей Пахалович за умови, що у місті не буде свого священника, а богослужіння проводитиме один із священників села Ківшовата, де костел існував з 1812 року.

20300 Умань,
вул. Коломенська, 2,
+380 (4744) 504-20,
f.b.: groups/catholics.uman

Перша згадка про «містечко Гумань» датована серпнем 1616 року. У 1648-1667 роках Умань була полковим містом, а 1760 року отримала магдебурзьке право. У 1795 році Умань стає повітовим центром. Нині є містом обласного значення та районним центром з населенням понад 83 тисячі мешканців.

Ймовірно, що раніше в Умані був дерев'яний храм св. Антонія. А 1780 року на території старого польського кладовища було закладено кам'яний фундамент сучасного мурованого костелу, проте його спорудження відновили лише на початку 1820 року. 15 липня 1826 року відбулося освячення новозбудованого у стилі пізнього класицизму коштом Потоцьких храму. Будівля сучасного Центру здоров'я була парафіяльним будинком, а вулиця, яка проходить ліворуч споруди і тепер носить назву вулиці Піонтковського, раніше називалась Костельною.

48747 Устя

Перша писемна згадка про Устя датується 1469 роком. Від 1498р. і до, принаймні, XVIст. включно було власністю Кам'янецьких єпископів, відтоді називалось Устям Єпископським та вважалось містечком. У 1880р. тут проживало 2707 мешканців, 1900 року - 2405, 1921 року - 1432, 1931 року - 1585, 1938 року - 1507, у тому числі 1400 українців і 75 поляків, нині - майже 1100 осіб. Село входило до Борщівського, а від 2020 року - до Чортківського району.

Католики латинського обряду села спочатку належали, швидше за все, до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому, але після утворення 1851 року парафіяльної експозитури у Мельниці, яка 1861 року стала самостійною парафією cв. Генріха, сповідника, перейшли до неї. Їх чисельність в середині ХІХст. становила приблизно чотири десятки вірян, а наприкінці цього століття перевищила сім десятків. Своєї святині вони не мали.

80771 Ушня

У документі від 18 листопада 1452 року поселення Ушня (Vschnya) згадується як королівське село, є також згадка 1452 року. Проте пізніше село стало частиною Білого Каменя, від якого відмежувалось лише 1614 року. У 1869р. мало 1295 мешканців, 1880 року - 1677 (1398 поляків, 279 українців), причому 1170 були римо- і 411 греко-католиками. 1900 року в Ушні проживало 2088 осіб, у тому числі близько півтори тисячі римо-католиків, а нині село нараховує менше півтисячі мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Білому Камені. Наприкінці ХІХ століття виникла необхідність спорудження власної святині, оскільки греко-католики заборонили їм відвідувати свою церкву, де вони мали свій вівтар. Земельну ділянку під храм пожертвували сестри милосердя, яким Йосиф Шнайдер подарував частину своїх маєтностей у селі, та сам власник. За взірець взяли костел у Білому Камені.

11571 Березневе,
вул. Центральна, 1

Поселення, яке отримало назву від річки Уж (в давнину - Уша), у літописах згадується у 1150 і 1151 роках під іменем Ушска або Ушеска, а перші документальні згадки про Ушомир датуються кінцем XVII століття. У другій половині XVIIIст. був містечком та налічував близько півтисячі мешканців, 1866 року - 1731, 1906 року - 2282, а нині є селом із населенням понад 1300 осіб.

Ймовірно, що засноване 1921 року село Березневе, яке 1960 року увійшло до відомого від 1818 року села Пугачівка, колись було частиною Ушомира.

Перший (дерев'яний) костел в Ушомирі споруджено 1767 року коштом заможної родини Дубровських. 1781 року Анна Дубровська передала цей храм кармелітам разом із фундованим нею (та іншими членами родини) фінансовим забезпеченням його діяльності. Був невеликим, мав титул св. Анни і три вівтарі.

45233 Цумань,
вул. 1-го Травня, 1

Перша згадка у документах про Цумань датується 1557 роком. Вже через чверть століття поселення стало власністю родини Радзивілів, у володінні якої знаходилось аж до 1939 року. У 1940 році отримало статус селища міського типу і до 1962 року було центром району, увійшовши пізніше до Ківерцівського району. Нині ж Цумань вже у Луцькому районі та нараховує близько 12 тисяч мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Пресвятої Трійці в Олиці. Свій мурований костел у романському стилі під титулом св. Аргентинуса вони отримали лише 1936 року (завдяки родині вищезгаданих Радзивілів), а виокремились у самостійну парафію у 1938-1939 роках. Відомо, що 1939 року настоятелем тут був о. Станіслав Селява, а потім - о. Стефан Завадський. Після 1943 року храм було закрито, а у 50-х роках перетворено на будинок культури.