77181 Маріямпіль

Маріямпіль (у 1946-2004рр. називався Маринополем) відомий, принаймні, від 1378 року як Вовчків (Вовче), який у 1638р. отримав магдебурзьке право, а пізніше згадується також під назвою Божий Видок. 1676 року містечко зруйнували турки і татари. У 1691 році тут було засноване місто Маріямпіль, а його передмістя Вовчків заселили колоністами-мазурами. В австрійські часи Маріямпіль був центром циркулу, 1785 року мав 1332 мешканців, 1898 року - 4135, у тому числі 2020 римо- і 1265 греко-католиків, нині у селі проживає близько тисячі осіб. Після ІІсв. війни поляків вивезли до Польщі, а звідти привезли українців. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

У 1736-1738 роках у Маріямполі постав, в основному, костел Пресвятої Трійці парафії, перенесеної 1726 року із Делієва, а 1742 року місцевий власник Ян Яблоновський фундував тут також монастир капуцинів (24 січня архієпископ Миколай Вижицький схвалив цю фундацію, а 20 квітня було підписано фундаційний акт). Спочатку капуцинські будівлі були дерев'яними.

19100 Монастирище,
вул. Соборна, 119

Достовірні перші згадки про поселення Монастирище датуються першою чвертю XVII століття. Із січня 1923 року стало районним центром, у 1957 році отримало статус селища міського типу, а 1985 року стало містом. Нині тут проживає понад 8800 мешканців.

У 1743 році власниця Монастирища Анна Тарло виділила кошти на будівництво та утримання костелу. Невдовзі тут постав дерев'яний храм св. Діонісія Ареопагіти, єпископа і мученика. 1768 року цей костел спалили повсталі селяни-гайдамаки, проте його відновили коштом нових власників поселення Лянцкоронських. Сучасний мурований храм у стилі класицизму було збудовано завдяки фундації чергових власників Монастирища Подоських 1853 року та освячено тоді ж. Консекрацію костелу здійснив 1856 року єпископ Луцько-Житомирський Каспер Боровський. У 1874-1898 роках настоятелем парафії служив майбутній єпископ о. Лонгін Жарновецький.

19615 Мошни

Вперше Мошни згадуються 1494 роком у дарчій грамоті великого князя литовського Олександра як спустошене татарами селище. У 1592 році поселення отримало магдебурзьке право. 1649 року Мошни стали сотенним містечком Черкаського полку. У 1923-1931 роках були центром району. Нині є селом із населенням майже 4800 мешканців.

У першій половині XVII століття тут було споруджено костел (ймовірно, дерев'яний) коштом власників містечка Вишневецьких. Наступний дерев'яний храм постав 1753 року завдяки Михайлу Казимиру Радзивіллу. У 1857 році на кошти вдови Воронцової збудували сучасний мурований костел.

Німецьку колонію Францфельд заснували 1805 року вихідці з Вюртемберга, Ельзасу, Баварії та Угорщини. У 1896-1917 роках село називалось Михайлівкою (на честь великого князя Михайла, сина імператора Олександра Третього). Від 1 лютого 1945 року є Надлиманським. Проживає у селі близько 1806 осіб.

Вже 1812 року місцеві римо-католики, котрі належали до парафії св. Йосифа у Йосифсталі, спорудили свій перший храм, а 1851 року збудували новий мурований костел (в неокласичному стилі). У 1853 році тут постала самостійна парафія. У 1858 році було також споруджено каплицю Пресвятої Діви Марії (ймовірно, на кладовищі). 1 жовтня 1861 року парафіяльний храм консекрував єпископ- помічник Тираспольський Вікентій Ліпський. Перед Ісв. війною парафія нараховувала понад шість сотень вірян, а обслуговував їх адміністратор о. Микола Гельман.

78016 Надорожна,
f.b.: 3813448762091205

Село Надорожна вперше у документах згадується 1492 року таким чином, що це нібито дає підстави вважати його датою заснування 1420 рік. На початку 80-х роках ХІХ століття тут проживало близько восьми сотень мешканців (630 греко- і 170 римо-католиків), нині воно має понад тисячу осіб. Після ІІ світової війни місцевих поляків вивезли до Польщі, а звідти оселили лемків. Село входило до Тлумацького району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Католики латинського обряду Надорожної належали до парафії св. Анни у Тлумачі. В середині ХІХ століття їх чисельність становила лише сотню, наприкінці - дві сотні, а перед І світовою війною та в середині 30-х років ХХ століття - майже три сотні вірян.

78013 Нижнів

Нижнів у документах вперше згадується 4 лютого 1437 року, є також письмові згадки у 1441 і 1474 роках, а 1508 року подається як місто (надане магдебурзьке право?). Містечком був до Ісв. війни. 1921 року тут проживало 4742 мешканців, 1939 року - 4930 (переважна більшість - українці), нині - майже дві тисячі осіб. Село входило до Тлумацького району, а 2020 року стало частиною Івано-Франківського.

Храм костельно-монастирського комплексу паулінів у Нижневі після ремонту консекрували 1842 року під титулом св. Станіслава єп. мч., а будівлі монастиря у 1881-1883 роках перебудували на дитячий навчальний заклад згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії з каплицею. 1899 року черниці придбали земельну ділянку для спорудження своєї каплиці-усипальниці.

80353 Нова Скварява

Нова Скварява заснована наприкінці XIV - початку XV століття вихідцями зі Скваряви, яку пізніше назвали Старою. Спочатку називалась Чайкова Воля, але ця назва не прижилась. 1880 року село мало 1129 мешканців, у тому числі 891 українців і 197 поляків, з них 893 були греко- і 200 римо-католиками, нині ж тут проживає майже 1200 осіб. Село входило до Жовківського району та 2020 року перейшло до Львівського.

Місцеві римо-катотики належали до парафії св. Лаврентія у Жовкві. Від 1875 року у схематизмах Львівської архідієцезії згадується приватна каплиця у Новій Скваряві (ймовірно, у будинку власників села Болоз-Антоневичів). Тоді вірян нараховувалось близько 160 осіб.

24320 Ободівка,
вул. Дружби, 6

Поселення існувало вже у XV - XVI століттях під назвою Бадівка, яку замінили на Ободівка. У першій чверті XVII століття було великим містечком, проте пізніше занепало. 1812 року знову отримало право називатись містечком. У 1924-1941 роках Ободівка - райцентр, а потім увійшла до Тростянецького району (нині - у Гайсинському). Проживає у селі близько трьох з половиною тисяч мешканців.

Спочатку місцеві римо-католики належали до парафії св. Йосифа у Чечельнику. Від 1807 року Ободівку обслуговував о. Євстахій Папченко, який походив із греко-католицької родини та змінив обряд при рукоположенні в священники. А 1822 року тут постала самостійна парафія, відразу ж після завершення будівництва мурованого костелу св. Архангела Михаїла, розпочатого 1808 року та здійсненого коштом родини місцевих власників Собанських на земельній ділянці, яка фактично була частиною їх помістя (принаймні, поруч із в'їзною брамою). 1850 року цей храм урочисто освятив єпископ Тадеуш Лубенський.

35820 Оженин

Вперше у документі Оженин згадується 1 липня 1534 року. Село належало до Рівненського району. Проживає у ньому нині понад 4800 мешканців, і є чи не найбільшим селом Рівненської області.

В Оженині була споруджена у XVIII столітті мурована замкова каплиця родини місцевих власників Єловецьких. Мала дуже майстерно вирізьблений дубовий бароковий вівтар. Проте 1920 року святиню пограбували та частково зруйновали більшовики.

У 1930-1931 роках на земельній ділянці Єловецьких завдяки зусиллям парафіяльного адміністратора о. Вікентія Яха було споруджено мурований костел за проектом інженера Францішека Кокеша. У 30-х роках парафія налічувала в Оженині та сусідніх селах близько тисячі вірян та мала філіальні каплиці: згадану раніше в Оженині, дерев'яну в Колесниках та приватні у Стадниках і Плосці.

35320 Олександрія,
вул. Івана Франка, 1

Перша документальна згадка про Олександрію (Першки, Першкову Арку, Першків Міст) датується 1518 роком. 1603 року власник поселення Олександр Острозький перейменував Першки на Олександрію, яка вже 1629 року згадується як місто з населенням понад дві тисячі мешканців. У Російській імперії Олександрія була центром волості, а у 1940-1959 роках - районним центром. Нині тут проживає майже 2400 осіб.

Перший (дерев'яний) костел постав в Олександрії ще у першій половині ХVІІ століття, проте він був зруйнований під час козацько-польської війни. У 70-х роках коштом Казимира Шишковського було збудовано наступний дерев'яний храм та засновано парафію. Цю святиню знищила пожежа 23 січня 1792 року, але ще цього ж року завдяки зусиллям настоятеля о. Франциска Оранського та коштам парафіян її замінив новий дерев'яний храм.