80533 Олесько

Вперше Олесько згадується 1327 роком, хоча постав у ІІ половині XIIIст. після знищення 1241 року татарами Пліснеська, є згадки у 1366, 1377, 1382 роках. 1441 року поселення отримало магдебурзьке право. 1880 року нараховувало 3267 мешканців, з яких 1856 були греко- та 640 римо-католиками. У 1940-1941 та 1944-1962 роках - районний центр (із 1940 року - селище міського типу). Олесько входило до Буського району, проте тепер є частиною Золочівського. Проживає у селищі понад 1400 осіб.

Перший (дерев'яний) костел в Олеську збудували ще у XV столітті, тоді ж і заснували парафію (правда, одні джерела вважають, що сталось це у першій половині цього столітті, а інші - подають другу половину).

Капуцини прибули в Олесько 1733 року на запрошення Йосифа Жевуського, котрий у 1739 році надав їм фінансове забезпечення. Спочатку здійснювали душпастирство у невеликій каплиці поблизу будівництва костельно-монастирського комплексу, спорудженням якого займався о.-капуцин Анджей з Шидлівців (Мартин Добравський). Конвент, названий для увічнення пам'яті його засновників Йосифа та Антоніни на честь св. Йосифа та св. Антоніни, по своїй красі та оздобленню виявився найкращим поміж всіх капуцинських монастирів тодішньої Польщі. Костел, зокрема, було оздоблено гарними, масивними скульптурними композиціями, як зовні, так і з середини. Дата консекрації культової споруди невідома, проте це повинно було відбутись до 1751 року, коли у крипті храму відбулись перші поховання.

47728 Острів

Перші писемні згадки про Острів датуються 1431 та 1495 роками, а 1581 року поселення згадується як містечко. Проте у XVIII столітті знову стало селом. 1890 року тут проживало 1672 особи, з них 1272 українців та 343 поляків. Нині населення Острова - понад 1700 селян.

Спочатку римо-католики села належали до парафії св. Вацлава у Баворові. У схематизмі Львівської архідієцезії за 1865 рік вперше занотовано наявність в Острові філіальної каплиці (ймовірно, дерев'яної), яка у 1901-1904 роках вже вважалась занедбаною, а від 1906 року - втраченою. У 1907 році католики латинського обряду села за чисельності майже півтисячі вірних перейшли до парафії св. Адальберта (Войтеха) у Буцневі.

80560 Острівчик-Пильний

Село Острівчик-Пильний відоме у документах, принаймні, від 1778 року - це найстаріша дата збережених записів цього села в римсько-католицькій парафії св. св. Станіслава єп. мч. у Буську. Проте, швидше за все, поселення значно старіше. 1880 року мало 676 мешканців, у тому числі 547 греко- і 88 римо-католиків, а нині його населення лише трохи перевищує чотири сотні осіб. 1990 року в назві села Острівчик-Пільний замінили букву 'і' на букву 'и'. Село входило до Буського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Як вже згадувалось вище по тексту, католики латинського обряду Острівчика-Пильного належали до парафії у Буську. У 1862 році, коли їх чисельність становила лише 22 вірних, у селі коштом місцевої власниці Юлії Маліновської було збудовано та освячено філіальну муровану каплицю, яку, ймовірно, фундатори використовували також як усипальницю. Ця святиня занотована майже у всіх схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи з 1866 року.

48154 Папірня

У 1765 році на півдні села Кобиловолоки землевласник Рафаїл Скарбек заснував папірню (підприємство з виробництва паперу), яка проіснувала до початку ХІХ століття. Навколо неї виникло поселення, яке з часом і отримало назву Папірня. Ще у 80-х роках цього століття воно вважалось присілком Кобиловолоків, проте пізніше стало самостійним селом. Нині тут проживає близько двох з половиною сотень мешканців. Село входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Римо-католики Папірні разом із вірянами Кобиловолоків належали до парафії Пресвятої Трійці у Янові Теребовельському (нині - Долина). У 1893 році завдяки зусиллям та коштам янівського настоятеля о. Михаїла Ліци, а також пожертвам родини місцевих власників Дунін-Борковських і вірних, у селі було збудовано та освячено муровану філіальну каплицю.

80564 Петричі

Село Петричі вперше згадується у документах початку XVI століття. 1880 року нараховувало 1227 мешканців, у тому числі 635 греко- і 544 римо-католиків, нині ж тут проживає понад 770 осіб. Петричі входили до Буського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Католики латинського обряду Петричів належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Буську. Коли їх кількість перевищила вісім сотень, 1904 року вони за участю буського настоятеля о. Казимира Актиля збудували та освятили у Петричах коштом місцевого власника Віктора Ясинського філіальну муровану каплицю, яка в схематизмах Львівської архідієцезії подається, починаючи із 1906 року. Виконувала функцію також усипальниці родини фундаторів.

48734 Пищатинці

Вперше у документах село згадується 1494 року як П'ятничани. У XVI-XVII століття Пищатинці були містечком. У 1810 році у селі проживало 544 мешканців, 1870 року - 836, 1880 року - 1033, 1900 року - 1011 (переважна більшість - українці), 1921 року - 1104, 1931 року - 1181, 1938 року - 1668, у тому числі 1448 українців і 200 поляків, нині - понад сім сотень осіб. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Місцеві власники Подфіліпські ще у 1598 році фундували костел у містечку, проте його доля не відома, і станом на XIXст. його точно не було. Відтак римсько-католицька громада Пищатинців належала до парафії Пресвятої Трійці у Борщові. В середині ХІХст. нараховувала менше двох сотень вірних, наприкінці - півтори сотні, а свою святиню отримала на початку другого десятиліття ХХ століття.

77014 Підкамінь

Вперше у письмових джерелах Підкамінь згадується 30 травня 1440 року, 1515 року отримав магдебурзьке право. 1870 року тут проживало 1052 мешканців, 1880 року - 1125, 1939 року - 1620, у тому числі 700 українців-греко-католиків, 640 українців-латинників, 80 поляків і 120 польських колоністів у колонії Загуменка. Містечко також називали Підкаменем Яблоновським чи Рогатинським, щоб відрізнити від Підкаменя на Львівщині. Нині село Івано-Франківського району, яке до 2020 року входило до Рогатинського, нараховує менше півтисячі осіб.

Про існування парафії у Підкамені, яка не мала фінансово-майнового забезпечення, та її 'малої' (ймовірно, дерев'яної) святині, збудованої 'не так, як потрібно', відомо з кінця XVI століття. Проте на початку 20-х років наступного століття татари знишили костел та інші парафіяльні будинки, їх відновлення разом із парафією довелось очікувати ціле сторіччя.

48310 Підлісне

Перша документальна згадка про Підлісне, яке до 1947 року називалось Дрищів, датується 1602 роком (на Тернопільщині був ще один Дрищів, який нині є Надрічним). Станом на початок 1939 року тут проживало понад 1400 мешканців (близько 1300 українців та менше сотні поляків). Село входило до Монастириського району, а після його ліквідації 19 липня 2020 року - до Чортківського. Нині чисельність селян незначно збільшилась.

Католики латинського обряду села, більшість яких становили українці, належали до парафії Святого Духа у Горожанці. 1894 року їх було майже чотири сотні. І тоді ж вперше у схематизмах Львівської архідієцезії згадується неоготична мурована цвинтарна каплиця, споруджена родиною Щуровських. Вона виконувала також функцію публічної святині, в якій горожанківські душпастирі звершували богослужіння спочатку інколи, а потім (ймовірно, від 1927 року) регулярно щомісяця.

45050 Поворськ

У документах Поворськ уперше згадується 29 травня 1498 року. В ІІ Речіпосполитій був центром гміни. 1921 року тут проживало 779 мешканців, з них 602 українців та 124 поляків. Нині ж населення села складає понад 1800 осіб.

Нечисленні місцеві римо-католики отримали свою каплицю (дерев'яну) лише 1924 року. Мала вона титул Пресвятого Серця Ісуса. Цього ж року тут було засновано парафію. У 1931-1936 роках святиню замінив новий і теж дерев'яний костел, споруджений завдяки зусиллям настоятеля о. Болеслава Жилінського. Цей храм отримав титул свв. Апостолів Петра і Павла. Наприкінці 30-х років парафія нараховувала понад 2600 вірних та обіймала понад чотири десятки навколишніх сіл (дерев'яні філіальні каплиці були у Черську та Грив'ятках).

44013 Пулемець

Пулемець, як і Пульмо, вперше письмово згадується у 1414 році. 1935 року село було центром гміни та налічувало 2382 особи. Нині тут проживає менше семи сотень мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Антонія Падуанського в Опалині (нині - Вишнівка). 20 жовтня 1935 року загальні збори католиків села прийняли рішення про створення тут парафії та будівництво власного костелу. Віряни звернулись до уряду із проханням про фінансування спорудження храму, а парафіяльний будинок станом на 1936 рік збудували власним коштом. Тоді ж і відбулось заснування парафії.