81776 Антонівка

У 1903 році о. Ян Тшопінський, настоятель парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева, на викуплених ним землях в українському селі Яйківці оселив колоністів-гуралів з Польщі, утворивши нове поселення Антонівку. 1946 року їх було репатрійовано до Польщі, а село Яйківці змінило назву на Антонівку. Нині тут проживає понад півтисячі мешканців. До 2020 року входило до Жидачівського району, а тепер - до Стрийського.

Для переселених римо-католиків на краю села Яйківці коштом згаданого вище о. Тшопінського у 1903-1904 роках перебудували господарську будівлю на філіальний костел парафії у Кохавині. 1904 року цей храм ним же був освячений під титулом cв. Антонія Падуанського (власне, це і дало назву новому поселенню). Святиню оснастили двома дерев'яними вівтарями зі старого кохавинського костелу (головний мав кам'яну скульптуру Матері Божої, а бічний - дерев'яну скульптуру cв. Антонія Падуанського).

80600 Броди,
Залізнична, 46

Перша письмова згадка про Броди датується 1084 роком, згадуються також у 1441 і 1477 роках. 22 серпня 1584 року Броди під назвою Любич отримали магдебурзьке право, підтверджене 20 березня 1597 року та 31 жовтня 1669 року. Від 1598 року місто знову називалось Бродами. У 1782-1787рр. було осередком циркулу, в середині XIXст. стало центром повіту, у 1940-2020рр. було райцентром, а нині входить до Золочівського району. 1778 року тут проживало 1778 мешканців, 1880 року - 20701, 1934 року - 17988, нині - понад 23 тисячі осіб.

У 80-х роках XVIст. у Бродах постав перший костел (дерев'яний), а 1594 року заснували парафію. У 166?-167?рр. було збудовано мурований храм Воздвиження Хреста Господнього, який 1946 року радянська влада зачинила, використовуючи його спочатку як кінотеатр, а потім - як спортзал.

47724 Велика Березовиця

Перші письмові згадки про Велику Березовицю датуються 1458 та 1474 роками. У 1880 році село налічувало 1489 мешканців, з них 1386 українців, 79 поляків і 24 євреїв. 6 липня 1957 року Велика Березовиця отримала статус селища міського типу. Нині тут проживає майже 8400 осіб.

Римо-католики села спочатку належали до парафії св. Вацлава у Баворові. 1899 року, коли їх чисельність майже сягнула півтори сотні, вони своїм коштом збудували філіальну муровану каплицю та освятили її під титулом Пресвятої Діви Марії. 1907 року католики латинського обряду Великої Березовиці перейшли до парафії св. Адальберта (Войтеха) у Буцневі

13610 Вчорайше

Вперше у документах Вчорайше згадується 1471 року, є також згадка у 1584 році. Ймовірно, що називалось також Китайгородом чи навіть Скитайгородом. Принаймні, від 1683 року і далі вважалось містечком. У 1863р. у ньому проживало 2446 мешканців, у тому числі 46 римо-католиків, 1897 року - 3324, 1926 року - 3777, 1939 року - 3826, 2001 року - близько 1300 осіб. У 1925-1931 і 1935-1957 Вчорайше було райцентром, потім увійшло до Ружинського району, а від 2020 року - до Бердичівського.

Невеликий мурований костел у Вчорайшому збудував 1822 року його власник Каспер Івановський без дозволу царської влади. Освятив храм 1835 року о. Боруховський, а дозвіл отримали лише 1842 року. Парафію тут було засновано, ймовірно, у другій половині 40-х років (принаймні, 1843 року її ще не було).

78023 Делева

Уперше в документах село згадується 1427 року, коли король Владислав Ягайло віддав його парафії свв. Миколая і Катерини у Коропці в якості фінансового забезпечення її діяльності, що залишалось незмінним аж до ХХ століття, та надав Делеві магдебурзьке право, обмежене юрисдикцією настоятеля коропецької парафії. Проте поселення є старшим, про що свідчать розташовані на його території два городища та шість давньоруських підплитових поховань. 1939 року в Делеві проживало 1950 мешканців, з них 1930 українців (1670 греко-католиків і 260 римо-католиків), 10 поляків та 10 євреїв. Нині ж тут понад 1700 селян. Належало село до Тлумацького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Зрозуміло, що нечисленні місцеві католики латинського обряду належали до парафії у Коропці. Першу каплицю (дубову) у Делеві було збудовано у другому десятилітті XVIII століття коштом коропецького настоятеля о. Ігнатія Божина. А наступна і вже мурована святиня постала 1912 року завдяки о. Михаїлу Папроцькому. Її збудували за найменшим (на 200 вірян) із трьох типових костельних проектів львівського архітектора Тадеуша Обмінського.

80300 Жовква,
вул. Л. Українки, 26

Жовква заснована 1597 року на землях давньоукраїнського поселення Винники, перша згадка про яке датується 1368 роком, неподалік відомого з 1242 року древнього міста Щекотів (нині - село Глинськ). 22.02.1603р. отримала магдебурзьке право (її засновник Станіслав Жулкевський належав до давньоукраїнсько роду бояр, що прийняли католицизм). У 1784 році Жовква стала центром циркулу, 1880 року - повіту, а з радянських часів була райцентром, доки 2020 року не увійшла до Львівського району. 1890 року тут проживало 7143 мешканців, з них 1919 греко- і 1430 римо-католиків, нині - понад 13 800 осіб. У 1951-1992 роках місто називалось Нестерів.

У 1543 році у селі Винники, яке потім стало передмістям Жовкви, його власник Андрій Висоцький збудував парафіяльний дерев'яний костел під титулом Пресвятої Трійці (пізніше - св. Андрія).

Але після заснування Жовкви та міської парафії св. Лаврентія колишній винниківський храм став філіальним. На початку XVIIст. він вже мав титул св. Андрія. У 1682р. на запрошення короля Яна ІІІ у Жовкві оселились домініканки із захопленого турками Кам'янець-Подільського, яким довелось покинути свій монастир. Вони і отримали від короля костел св. Андрія, земельного ділянку довкола нього та кошти на спорудження і утримання монастиря.

44142 Заболоття

Вперше Заболоття згадується 1501 року як Нові Заліси, а сучасна назва закріпилась за селом наприкінці XVI століття. Наприкінці XIX століття тут проживало близько півтори тисячі селян - усі українці. У 1940-1962рр. було районним центром. З 1957 року є селищем міського типу з населенням майже 4500 мешканців.

Формально Заболоття вже з 1863 року належало до парафії Воздвиження Святого Хреста у Ратному, проте не існує жодного свідчення, що бодай хтось із села відвідував парафіяльний костел. І це зрозуміло, бо до двадцятих років XX століття населення села було виключно українським, православним. Але вже 1921 року 44 мешканці назвались поляками (правда, лише 30 з них вважало себе католиками). Очевидно, що під кінець двадцятих років кількість католиків у цьому селі та навколишніх ще зросла, тому у 1928-1930рр. для них за проектом інженера Ю. Коссовського було споруджено філіальний дерев'яний костел.

78292 Замулинці,
вул. Набережна Надпруття, 3

Село Замулинці відоме у документах з 1561 року, згадується також 1604 року. У 1890 році тут проживало понад 1200 мешканців, з них римо-католиками були лише трохи більше двох сотень осіб. Нині ж чисельність населення Замулинців складає менше тисячі селян.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї. Перша каплиця у Замулинцях занотована 1772 року, проте, принаймні, зі середини ХІХ століття схематизми Львівської архідієцезії про неї вже не згадують. Наступну філіальну святиню збудували тут не пізніше 1907 року. Це була невелика каплиця (ймовірно, дерев'яна), якою послуговувались також католики вірменського обряду.

30300 Ізяслав

Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.

У 1602 році власник Заславля Януш Янушевич Заславський, який ще 1594 року був Іваном Івановичем та перейшов на католицизм, передав бернардинам «полишену православну каплицю» у Старому Заславі разом з іконою Заславської Божої Матері, яка «з давніх-давен» належала його роду князів Острозьких, а 1604 року здійснив пожертву на будівництво бернардинського костельно-монастирського комплексу. Відомо, що 15 липня 1622 року вже вимурували стіни храму та почали зводити його склепіння. Спорудження святині, яке теж, як і костел св. Йоана Хрестителя, здійснювалось за пректом майстра львівського мулярського цеху архітектора Якова Мадлени, завершили, в основному, 1630 року.

22700 Іллінці,
вул. Європейська, 7(чи 9?)

Перша письмова згадка про Іллінці (Лінці) датується 1391 роком, згадуються також 1448 року. 22 жовтня 1757 року поселення отримало магдебурзьке право, 1866 року стало стало волосним центром. 1856 року мало 6329 мешканців, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - 10356, нині - понад 12 тисяч осіб. У 1923 році Іллінці стали райцентром, 1 грудня 1986 року отримали статус міста районного значення, від 2020 року входять до Вінницького району.

Схематизми Луцько-Житомирської дієцезії датують костел в містечку 1785 роком та приписують його спорудження місцевому власнику Ієроніму Янушу Сангушці. Але, за інформацією багатотомника 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego', це був попередній дерев'яний храм, для якого фундатор 1804 року здійснив свою останню (перед смертю 1812 року) пожертву - 20 моргів землі та 1600 злотих.