81776 Антонівка

У 1903 році о. Ян Тшопінський, настоятель парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева, на викуплених ним землях в українському селі Яйківці оселив колоністів-гуралів з Польщі, утворивши нове поселення Антонівку. 1946 року їх було репатрійовано до Польщі, а село Яйківці змінило назву на Антонівку. Нині тут проживає понад півтисячі мешканців. До 2020 року входило до Жидачівського району, а тепер - до Стрийського.

Для переселених римо-католиків на краю села Яйківці коштом згаданого вище о. Тшопінського у 1903-1904 роках перебудували господарську будівлю на філіальний костел парафії у Кохавині. 1904 року цей храм ним же був освячений під титулом cв. Антонія Падуанського (власне, це і дало назву новому поселенню). Святиню оснастили двома дерев'яними вівтарями зі старого кохавинського костелу (головний мав кам'яну скульптуру Матері Божої, а бічний - дерев'яну скульптуру cв. Антонія Падуанського).

47724 Велика Березовиця

Перші письмові згадки про Велику Березовицю датуються 1458 та 1474 роками. У 1880 році село налічувало 1489 мешканців, з них 1386 українців, 79 поляків і 24 євреїв. 6 липня 1957 року Велика Березовиця отримала статус селища міського типу. Нині тут проживає майже 8400 осіб.

Римо-католики села спочатку належали до парафії св. Вацлава у Баворові. 1899 року, коли їх чисельність майже сягнула півтори сотні, вони своїм коштом збудували філіальну муровану каплицю та освятили її під титулом Пресвятої Діви Марії. 1907 року католики латинського обряду Великої Березовиці перейшли до парафії св. Адальберта (Войтеха) у Буцневі

80600 Броди,
Залізнична, 46

Перша письмова згадка про Броди датується 1084 роком, згадуються також у 1441 і 1477 роках. 22 серпня 1584 року Броди під назвою Любич отримали магдебурзьке право, підтверджене 20 березня 1597 року та 31 жовтня 1669 року. Від 1598 року місто знову називалось Бродами. У 1782-1787рр. було осередком циркулу, в середині XIXст. стало центром повіту, у 1940-2020рр. було райцентром, а нині входить до Золочівського району. 1778 року тут проживало 1778 мешканців, 1880 року - 20701, 1934 року - 17988, нині - понад 23 тисячі осіб.

У 80-х роках XVIст. у Бродах постав перший костел (дерев'яний), а 1594 року заснували парафію. У 166?-167?рр. було збудовано мурований храм Воздвиження Хреста Господнього, який 1946 року радянська влада зачинила, використовуючи його спочатку як кінотеатр, а потім - як спортзал.

81442 Чайковичі

Перша писемна згадка про Чайковичі датується 1349 роком. Село було поділені на Хлопи, де жили селяни-кріпаки, та Шляхту з дрібною шляхтою родів Чайковських (герби Сас і Дебно) та Городиських (герб Корчак), проте навіть наприкінці 30-х років ХХ століття чисельність поляків не перевищувала десяти відсотків. Нині у Чайковичах проживає понад 1800 мешканців.

Місцеві римо-католики у XVIII столітті належали до парафії св. Дороти у Тулиголовому, а у наступному - час від часу то в попередній, то в парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Рудках. На початку ХХ століття опинились у складі парафії Святої Родини у Погірцях. У 1889 році один з двох власників села Йосиф Бялогорський збудував тут дерев'яну каплицю.

14000 Чернігів,
ріг вул. П'ятницька, 31

Наприкінці VIIст. тут виникло укріплене городище, яке стало центром племені сіверян. З IXст. поселення увійшло до складу Київської Русі, а вперше Чернігів згадується в літописі під 907 роком. В XI-XIII століттях був центром Сіверщини і Чернігівського удільного князівства. У 1353р. Чернігів увійшов до складу Великого князівства Литовського і Руського, а 1503 року - до Великого князівства Московського. У 1618р. перейшов від Московії до Речі Посполитої. У 1623р. місто отримало магдебурзьке право, а з 1635 року стало центром Чернігівського воєводства. Зі середини XVIIст. Чернігів увійшов до складу Козацько-Гетьманської Держави і став центром Чернігівського полку. Після ліквідації Гетьманської Держави з 1782р. був центром Чернігівського намісництва, з 1797р. - Малоросійської губернії, з 1808р. - Чернігівської губернії. У 1925-1932рр. Чернігів був центром Чернігівської округи, а з 1932р. є обласним центром. Населення - понад 288 тисяч мешканців.

78023 Делева

Уперше в документах село згадується 1427 року, коли король Владислав Ягайло віддав його парафії свв. Миколая і Катерини у Коропці в якості фінансового забезпечення її діяльності, що залишалось незмінним аж до ХХ століття, та надав Делеві магдебурзьке право, обмежене юрисдикцією настоятеля коропецької парафії. Проте поселення є старшим, про що свідчать розташовані на його території два городища та шість давньоруських підплитових поховань. 1939 року в Делеві проживало 1950 мешканців, з них 1930 українців (1670 греко-католиків і 260 римо-католиків), 10 поляків та 10 євреїв. Нині ж тут понад 1700 селян. Належало село до Тлумацького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Зрозуміло, що нечисленні місцеві католики латинського обряду належали до парафії у Коропці. Першу каплицю (дубову) у Делеві було збудовано у другому десятилітті XVIII століття коштом коропецького настоятеля о. Ігнатія Божина. А наступна і вже мурована святиня постала 1912 року завдяки о. Михаїлу Папроцькому. Її збудували за найменшим (на 200 вірян) із трьох типових костельних проектів львівського архітектора Тадеуша Обмінського.

22700 Іллінці,
вул. Європейська, 7(чи 9?)

Перша письмова згадка про Іллінці (Лінці) датується 1391 роком, згадуються також 1448 року. 22 жовтня 1757 року поселення отримало магдебурзьке право, 1866 року стало стало волосним центром. 1856 року мало 6329 мешканців, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - 10356, нині - понад 12 тисяч осіб. У 1923 році Іллінці стали райцентром, 1 грудня 1986 року отримали статус міста районного значення, від 2020 року входять до Вінницького району.

Схематизми Луцько-Житомирської дієцезії датують костел в містечку 1785 роком та приписують його спорудження місцевому власнику Ієроніму Янушу Сангушці. Але, за інформацією багатотомника 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego', це був попередній дерев'яний храм, для якого фундатор 1804 року здійснив свою останню (перед смертю 1812 року) пожертву - 20 моргів землі та 1600 злотих.

30300 Ізяслав

Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.

У 1602 році власник Заславля Януш Янушевич Заславський, який ще 1594 року був Іваном Івановичем та перейшов на католицизм, передав бернардинам «полишену православну каплицю» у Старому Заславі разом з іконою Заславської Божої Матері, яка «з давніх-давен» належала його роду князів Острозьких, а 1604 року здійснив пожертву на будівництво бернардинського костельно-монастирського комплексу. Відомо, що 15 липня 1622 року вже вимурували стіни храму та почали зводити його склепіння. Спорудження святині, яке теж, як і костел св. Йоана Хрестителя, здійснювалось за пректом майстра львівського мулярського цеху архітектора Якова Мадлени, завершили, в основному, 1630 року.

80352 Крехів

Уперше в історичних документах Крехів постає 1456 року. Відомий, зокрема, тим, що навіть турки не змогли 1672 року взяти заснований на початку XVII століття та розбудований як фортеця у наступному столітті місцевий православний монастир, який 1721 року став греко-католицьким. У ньому 1698 року кілька разів побував цар Петро І. 1880 року тут проживало понад 9 сотень осіб, а нині - близько 8 сотень. Село було в складі Жовківського району та недавно перейшло до Львівського.

Римо-католики Крехова, чисельність яких наприкінці XIX - у першій половині ХХ століть становила десь сотню вірних, належали до парафії св. Лаврентія у Жовкві. Тому не дивно, що при такій невеликій кількості вірян тут лише 1930 року приступили до спорудження власної філіальної святині.

44852 Купичів

Поселення Купичів у документах відоме із 70-х років XVI століття. Через три століття, у 70-х роках ХІХ століття тут оселились також чехи, проте 1947 року вони повернулись на батьківщину. Нині у селі проживає понад вісім сотень мешканців, і належить воно до Ковельського району (раніше входило до Турійського).

Місцеві римо-католики (переважно, чехи) належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кисилині. Філіальний мурований неоготичний костел у Купичеві постав у 1907-1911 роках завдяки поміщикам чеху Вацлаву Поморському, який профінансував його спорудження, та поляку Зигмунду Хмільовському, котрий придбав для храму цеглу. А 1928 року тут було утворено самостійну парафію.