48031 Шумляни
Раніше село називалось Великі Шумляни. І під цією назвою вперше у документах згадується у першій половині XV століття. 1880 року тут проживало 1210 осіб, у тому числі 990 українців і 313 поляків, причому 1027 були греко- і 228 римо-католиками. 1964 року розташоване трохи північніше село Малі Шумляни перейменували на Підлісне. Ймовірно, що тоді ж Великі Шумляни стали просто Шумлянами. Нині воно має майже 1200 мешканців. Входило до Підгаєцького району, а тепер - до Тернопільського.
Католики латинського обряду Великих Шумлян спочатку належали до парафії св. Марії Магдалини в Кукільниках (Івано-Франківщина), але 1908 року увійшли до новоствореної парафіяльної експозитури у Бокові, яка пізніше стала самостійною парафією св. Анни. На той час їх чисельність становила дві з половиною сотні вірних.
78300 Снятин,
вул. Воєводи Констянтина, 48,
Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.
У 1888 році настоятель парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині о. Томаш Станьковський запросив до міста феліціанок, доручивши їм опікуватись дитячим закладом. Для цього завдяки пожертві Модести Загурської ним було придбано неподалік від парафіяльного костелу будівлі нечинних цісарських казарм. І вже 4 жовтня цього ж року там відбулось освячення чернечого дому, а наступного феліціанки відкрили дім для сиріт, який фінансував о. Каетан Каетанович вірменського обряду.
23417 Снітків
W źródłach Śnitków znany jest od XVI wieku, w 1720 roku otrzymał prawo magdeburskie. Pod koniec XVIIIw. był jednym z najbogatszych miasteczek Podola. Pod koniec XIX wieku mieszkało tu prawie trzy tysiące mieszkańców, obecnie – niecałe 700.
Od połowy XVIII wieku istniał w Śnitkowie drewniany kościół fundowany w 1748 roku przez Różę Lipską z Dzieduszyckich. W 1774 roku właściciel Śnitkowa Rafał Dzierżek zakończył budowę kolejnego drewnianego kościoła, którą w 1768 roku rozpoczął jego ojciec. Z czasem kościół stał się nieprzydatny i został rozebrany.
09500 Тараща,
вул. Шевченка, 52,
+380 (4466) 511-18, 532-20
У 1611 році король Сигізмунд III віддав урочище Тараща у володіння боярина Лісевича, зобов'язавши його бути на військовій службі при старостві (це і є перша згадка у документах про поселення, яке тоді було невеликим хутором). Його подальший розвиток пов'язують з іменем полковника Антонія Бліндовського, якому 1709 року король Август II віддав Таращу. У 1722 році їй було надано статус містечка, а 1791 року вона отримала магдебурзьке право. 22 листопада 1800 року Тараща стала центром повіту. У радянський час статус міста їй надано 1957 року. Є районним центром з населенням майже 11 тисяч мешканців.
У середині XIX століття у Таращі були католицькими лише близько півсотні родин, але навіть така маленька громада прагнула мати своє власне приміщення для богослужіння. Вже 1856 року місцеві католики намагались створити так званий рухомий престол, біля якого можна було б проводити богослужіння. Для цього потрібно було отримати дозвіл від Православної Церкви, який і надав таращанський протоієрей Пахалович за умови, що у місті не буде свого священника, а богослужіння проводитиме один із священників села Ківшовата, де костел існував з 1812 року.
20300 Умань,
вул. Коломенська, 2,
+380 (4744) 504-20,
f.b.: groups/catholics.uman
Перша згадка про «містечко Гумань» датована серпнем 1616 року. У 1648-1667 роках Умань була полковим містом, а 1760 року отримала магдебурзьке право. У 1795 році Умань стає повітовим центром. Нині є містом обласного значення та районним центром з населенням понад 83 тисячі мешканців.
Ймовірно, що раніше в Умані був дерев'яний храм св. Антонія. А 1780 року на території старого польського кладовища було закладено кам'яний фундамент сучасного мурованого костелу, проте його спорудження відновили лише на початку 1820 року. 15 липня 1826 року відбулося освячення новозбудованого у стилі пізнього класицизму коштом Потоцьких храму. Будівля сучасного Центру здоров'я була парафіяльним будинком, а вулиця, яка проходить ліворуч споруди і тепер носить назву вулиці Піонтковського, раніше називалась Костельною.
21000 Вінниця,
вул. Соборна
Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного із давньоукраїньких градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914р. центром Подільської губернії, з 1923р. центром округу, а з 1931р. є обласним центром. Населення - понад 430 тисяч мешканців.
Єзуїти у Вінниці розпочали служіння на початку XVII століття, випередивши домініканців на якийсь десяток років. Після пожежі у 1613 році їх дерев'яного осідку розпочалось будівництво мурованого, перша черга якого була завершена 1619 року. В їхній колегії навчались діти шляхетських сімей. Проте єзуїтські споруди були зруйновані у середині цього століття під час козацько-польської війни.
16552 Зеленівка
У 60-х роках XVIII століття німецькі переселенці з Майнца, Пфальца, Вюрцбурга, Швабії та інших місць заснували поселення Ґрос Вердер і Кляйн Вердер. Згодом їх чисельність зросла від 647 осіб 1859 року до 1470 осіб 1901 року. З серпня 1943 року розпочалась евакуація етнічних німців до Німеччини, а залишені ними будинки після деокупації були заселені вихідцями з Росії та Білорусі. У червні 1945 року село Грос Вердер перейменували в Зеленівку, Кляйн Вердер - у Малозеленівку, а пізніше їх об’єднали в одне село Зеленівка. Нині у ньому проживає менше трьох сотень мешканців. Належало до Бахмутського району, а тепер - до Ніжинського.
Дерев’яний із березових колод на цегляному фундаменті костел у Ґрос Вердері під керівництвом о. Вільміка збудовали, скоріше за все, у 70-х роках XVIII століття, хоча й інколи наводяться більш пізні дати 1796 і навіть 1821 років (переселенці були переважно католиками, то ж не могли так довго обходитись без своєї святині, хіба що спочатку була споруджена тимчасова каплиця). Храм, збудований місцевими будівничими під керівництвом німців-замовників з характерними для православних святинь елементами, багато разів ремонтували - у 1827, 1857, 1868, 1883-1885 та 1904 роках.
Kościoły i kaplice Ukrainy