35820 Оженин

Вперше у документі Оженин згадується 1 липня 1534 року. Село належало до Рівненського району. Проживає у ньому нині понад 4800 мешканців, і є чи не найбільшим селом Рівненської області.

В Оженині була споруджена у XVIII столітті мурована замкова каплиця родини місцевих власників Єловецьких. Мала дуже майстерно вирізьблений дубовий бароковий вівтар. Проте 1920 року святиню пограбували та частково зруйновали більшовики.

У 1930-1931 роках на земельній ділянці Єловецьких завдяки зусиллям парафіяльного адміністратора о. Вікентія Яха було споруджено мурований костел за проектом інженера Францішека Кокеша. У 30-х роках парафія налічувала в Оженині та сусідніх селах близько тисячі вірян та мала філіальні каплиці: згадану раніше в Оженині, дерев'яну в Колесниках та приватні у Стадниках і Плосці.

35320 Олександрія,
вул. Івана Франка, 1

Перша документальна згадка про Олександрію (Першки, Першкову Арку, Першків Міст) датується 1518 роком. 1603 року власник поселення Олександр Острозький перейменував Першки на Олександрію, яка вже 1629 року згадується як місто з населенням понад дві тисячі мешканців. У Російській імперії Олександрія була центром волості, а у 1940-1959 роках - районним центром. Нині тут проживає майже 2400 осіб.

Перший (дерев'яний) костел постав в Олександрії ще у першій половині ХVІІ століття, проте він був зруйнований під час козацько-польської війни. У 70-х роках коштом Казимира Шишковського було збудовано наступний дерев'яний храм та засновано парафію. Цю святиню знищила пожежа 23 січня 1792 року, але ще цього ж року завдяки зусиллям настоятеля о. Франциска Оранського та коштам парафіян її замінив новий дерев'яний храм.

80533 Олесько

Вперше Олесько згадується 1327 роком, хоча постав у ІІ половині XIIIст. після знищення 1241 року татарами Пліснеська, є згадки у 1366, 1377, 1382 роках. 1441 року поселення отримало магдебурзьке право. 1880 року нараховувало 3267 мешканців, з яких 1856 були греко- та 640 римо-католиками. У 1940-1941 та 1944-1962 роках - районний центр (із 1940 року - селище міського типу). Олесько входило до Буського району, проте тепер є частиною Золочівського. Проживає у селищі понад 1400 осіб.

Перший (дерев'яний) костел в Олеську збудували ще у XV столітті, тоді ж і заснували парафію (правда, одні джерела вважають, що сталось це у першій половині цього столітті, а інші - подають другу половину).

Капуцини прибули в Олесько 1733 року на запрошення Йосифа Жевуського, котрий у 1739 році надав їм фінансове забезпечення. Спочатку здійснювали душпастирство у невеликій каплиці поблизу будівництва костельно-монастирського комплексу, спорудженням якого займався о.-капуцин Анджей з Шидлівців (Мартин Добравський). Конвент, названий для увічнення пам'яті його засновників Йосифа та Антоніни на честь св. Йосифа та св. Антоніни, по своїй красі та оздобленню виявився найкращим поміж всіх капуцинських монастирів тодішньої Польщі. Костел, зокрема, було оздоблено гарними, масивними скульптурними композиціями, як зовні, так і з середини. Дата консекрації культової споруди невідома, проте це повинно було відбутись до 1751 року, коли у крипті храму відбулись перші поховання.

48734 Пищатинці

Вперше у документах село згадується 1494 року як П'ятничани. У XVI-XVII століття Пищатинці були містечком. У 1810 році у селі проживало 544 мешканців, 1870 року - 836, 1880 року - 1033, 1900 року - 1011 (переважна більшість - українці), 1921 року - 1104, 1931 року - 1181, 1938 року - 1668, у тому числі 1448 українців і 200 поляків, нині - понад сім сотень осіб. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Місцеві власники Подфіліпські ще у 1598 році фундували костел у містечку, проте його доля не відома, і станом на XIXст. його точно не було. Відтак римсько-католицька громада Пищатинців належала до парафії Пресвятої Трійці у Борщові. В середині ХІХст. нараховувала менше двох сотень вірних, наприкінці - півтори сотні, а свою святиню отримала на початку другого десятиліття ХХ століття.

45050 Поворськ

У документах Поворськ уперше згадується 29 травня 1498 року. В ІІ Речіпосполитій був центром гміни. 1921 року тут проживало 779 мешканців, з них 602 українців та 124 поляків. Нині ж населення села складає понад 1800 осіб.

Нечисленні місцеві римо-католики отримали свою каплицю (дерев'яну) лише 1924 року. Мала вона титул Пресвятого Серця Ісуса. Цього ж року тут було засновано парафію. У 1931-1936 роках святиню замінив новий і теж дерев'яний костел, споруджений завдяки зусиллям настоятеля о. Болеслава Жилінського. Цей храм отримав титул свв. Апостолів Петра і Павла. Наприкінці 30-х років парафія нараховувала понад 2600 вірних та обіймала понад чотири десятки навколишніх сіл (дерев'яні філіальні каплиці були у Черську та Грив'ятках).

81100 Пустомити,
вул. Грушевського

Пустомити вперше письмово згадуються 1417 року як село Мито (Митко), а в 1448-1454 роках фігурували у документах як теж Мито або вже як Пустомити. 1880 року село мало 973 мешканців (римо-католиків і греко-католиків приблизно по 470 осіб). Задяки наявності мінеральнмх вод були курортом у 1880-1914 роках. 1939 року - вже 1780 мешканців (540 українців - греко-католиків, 300 українців - римо-католиків, 910 поляків). У 1958 році стали райцентром, а 1988 року - містом. Нині тут проживає майже 9500 мешканців. Від 2020 року місто входить до Львівського району.

Римо-католики Пустомит належали до парафії Всіх Святих у Годовиці. Коли їх чисельність сягнула 450 вірних, коштом архієпископа Кароля Гриневецького, котрий після вигнання з Росії за непокору царській владі оселився на теренах Львівської архідієцезії, у 1903-1905 роках було споруджено, в основному, філіальну муровану каплицю. Попри те, що храм ще не викінчили, архієпископ Йосиф Більчевський дозволив звершувати у ньому богослужіння. 1909 року до каплиці добудували пресбітерій.

33001 Рівне,
вул. Соборна, 137

Вперше Рівне згадується у 1283р. у польскій хрониці «Rocznik kapituly krakowskiej» як один з населених пунктів Галицько-Волинського князівства. Магдебурзьке право отримало 1492 року. Від 1793 року - центр повіту, від 1939 року - обласний центр. У 1629р. тут проживало понад 3 тисячі мешканців, 1858 року - 5054, 1897 року - 24573, 1921 року - 30000, 1939 року - 43000, нині - понад 264 тисячі осіб.

Перший дерев'яний храм св. Михаїла у Рівному спорудили 1549 року коштом місцевої власниці Беати Острозької з Косьцелецьких, позашлюбної доньки короля Сигізмунда І (фундаційний акт датований 18 вересня 1548 року), проте у 70-х роках цього ж століття його знищили татари. У другій половині першого десятиліття XVIIст. чергова власниця Анна Островська із Костків збудувала наступний дерев'яний костел та 2 грудня 1608 року відновила попередню фундацію, яку 1 квітня 1619 року збільшив її син Януш.

82512 Розлуч

Поселення відоме з 1511 року під назвою Борисова Воля. У документах XVIст. його також називали Ровень (від назви тутешньої ріки) або Розлуч (за назвою гори). Втім, у XVIII столітті назва Борисова Воля зовсім зникла. До ІІсв. війни село славилось як курорт, на північній його околиці на схилі пагорба був влаштований досить великий трамплін для занять гірськолижним спортом. У радянські часи курортна інфраструктура занепала, і лише в останні роки Розлуч почав відновлювати колишню славу відпочинкової місцини. Населення - понад 1200 мешканців.

З 1743 року місцевими римо-католиками (переважно німецького походження) опікувались оо.-єзуїти з парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Турці. У 1901-1902 роках, коли чисельність вірян у Розлучі перевищила дві сотні, з ініціативи турківського настоятеля о. Ігнатія Кулаковського коштом парафіян та товариства 'Boni Pastoris' було споруджено дерев'яну неоготичну каплицю, яку освятили 1902 року. 1937 року вона отримала статус філіального костелу турківської парафії. У 1933 році до храму було прибудовано захристію.

34200 Рокитне,
вул. Соборна, 11

Рокитне вважається заснованим 1888 роком як Охотникове. У 1922 році поселення перейменували на Рокитне, а 1927 року йому надали міські права. За радянської влади стало селищем міського типу та райцентром, а від 2020 року входить до Сарненського району. Проживає у Рокитному близько 6700 мешканців.

Католики латинського обряду Рокитного належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього в Олевську, а від 1921 року - до новоутвореної парафії св. Станіслава у Томашгороді. Спочатку богослужіння відбувались у місцевій склодувні, проте у 1925-1926 роках завдяки зусиллям томашгородського адміністратора о. Станіслава Фіялковського та коштам місцевих вірян у Рокитному збудували дерев'яні каплицю (та парафіяльний будинок). Її з дозволу єпископа Адольфа Шельонжека 8 грудня 1926 року освятив о. Фіялковський, який від 1924 року вже проживав у Рокитному.

81402 Самбір,
вул. А. Міцкевича, 5-а

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Спочатку єзуїти облаштували тимчасову каплицю за мурами Самбора на подарованому їм 8 вересня 1698 року Мартином Хоментовським терені та започаткували тут свою місію. У 1703р. сейм підтвердив дозвіл на єзуїтську фундацію, отриманий ще 1699 року від короля Августа ІІ. У період з весни по осінь 1706 року було збудовано тимчасову єзуїтську резиденцію вже всередині міських мурів.