81250 Серники

Серники, які називали також Сарніками і навіть до 2018 року Сірниками, згадуються у документах від 1552 року. У 1786 році на землях села німецькі переселенці-католики заснували колонію Рефельд. У 1880р. у Сарниках проживало 535 мешканців, переважна більшість яких була українцями, а в Рефельді - 117, у тому числі 94 німців. 1936 року в Рефельді було 113 німців. Нині колишній Рефельд є частиною Серників, населення яких - близько 450 осіб. Село входило до Перемишлянського району, а 2020 року увійшло до Львівського.

Католики латинського обряду села і колонії належали до парафії св. Миколая у Бібрці. В середині ХІХ століття Рефельд мав близько 130 вірян, а Серники - лише десяток, а 1871 року - 120 і 58 осіб відповідно.

23417 Снітків

Снітків у джерелах відомий із XVI століття, 1720 року отримав магдебурзьке право. На кінець XVIII століття був одним з найбагатших містечок Поділля. Наприкінці XIXст. тут проживало майже три тисячі мешканців, а нині їх менше семи сотень.

Зі середини XVIII століття існував у Сніткові дерев'яний костел, першою фундаторкою якого у 1748 році була Ружа Ліпська з Дзєдушицьких. У 1774 році власник поселення Рафал Дзєржек завершив спорудження наступного дерев'яного храму, розпочате ще 1768 року його батьком. З часом цей костел став непридатним і був розібраний.

78300 Снятин,
вул. Воєводи Констянтина, 48,

Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.

У 1888 році настоятель парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині о. Томаш Станьковський запросив до міста феліціанок, доручивши їм опікуватись дитячим закладом. Для цього завдяки пожертві Модести Загурської ним було придбано неподалік від парафіяльного костелу будівлі нечинних цісарських казарм. І вже 4 жовтня цього ж року там відбулось освячення чернечого дому, а наступного феліціанки відкрили дім для сиріт, який фінансував о. Каетан Каетанович вірменського обряду.

09500 Тараща,
вул. Шевченка, 52,
+380 (4466) 511-18, 532-20

У 1611 році король Сигізмунд III віддав урочище Тараща у володіння боярина Лісевича, зобов'язавши його бути на військовій службі при старостві (це і є перша згадка у документах про поселення, яке тоді було невеликим хутором). Його подальший розвиток пов'язують з іменем полковника Антонія Бліндовського, якому 1709 року король Август II віддав Таращу. У 1722 році їй було надано статус містечка, а 1791 року вона отримала магдебурзьке право. 22 листопада 1800 року Тараща стала центром повіту. У радянський час статус міста їй надано 1957 року. Є районним центром з населенням майже 11 тисяч мешканців.

У середині XIX століття у Таращі були католицькими лише близько півсотні родин, але навіть така маленька громада прагнула мати своє власне приміщення для богослужіння. Вже 1856 року місцеві католики намагались створити так званий рухомий престол, біля якого можна було б проводити богослужіння. Для цього потрібно було отримати дозвіл від Православної Церкви, який і надав таращанський протоієрей Пахалович за умови, що у місті не буде свого священника, а богослужіння проводитиме один із священників села Ківшовата, де костел існував з 1812 року.

20300 Умань,
вул. Коломенська, 2,
+380 (4744) 504-20,
f.b.: groups/catholics.uman

Перша згадка про «містечко Гумань» датована серпнем 1616 року. У 1648-1667 роках Умань була полковим містом, а 1760 року отримала магдебурзьке право. У 1795 році Умань стає повітовим центром. Нині є містом обласного значення та районним центром з населенням понад 83 тисячі мешканців.

Ймовірно, що раніше в Умані був дерев'яний храм св. Антонія. А 1780 року на території старого польського кладовища було закладено кам'яний фундамент сучасного мурованого костелу, проте його спорудження відновили лише на початку 1820 року. 15 липня 1826 року відбулося освячення новозбудованого у стилі пізнього класицизму коштом Потоцьких храму. Будівля сучасного Центру здоров'я була парафіяльним будинком, а вулиця, яка проходить ліворуч споруди і тепер носить назву вулиці Піонтковського, раніше називалась Костельною.

45233 Цумань,
вул. 1-го Травня, 1

Перша згадка у документах про Цумань датується 1557 роком. Вже через чверть століття поселення стало власністю родини Радзивілів, у володінні якої знаходилось аж до 1939 року. У 1940 році отримало статус селища міського типу і до 1962 року було центром району, увійшовши пізніше до Ківерцівського району. Нині ж Цумань вже у Луцькому районі та нараховує близько 12 тисяч мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Пресвятої Трійці в Олиці. Свій мурований костел у романському стилі під титулом св. Аргентинуса вони отримали лише 1936 року (завдяки родині вищезгаданих Радзивілів), а виокремились у самостійну парафію у 1938-1939 роках. Відомо, що 1939 року настоятелем тут був о. Станіслав Селява, а потім - о. Стефан Завадський. Після 1943 року храм було закрито, а у 50-х роках перетворено на будинок культури.

48031 Шумляни

Раніше село називалось Великі Шумляни. І під цією назвою вперше у документах згадується у першій половині XV століття. 1880 року тут проживало 1210 осіб, у тому числі 990 українців і 313 поляків, причому 1027 були греко- і 228 римо-католиками. 1964 року розташоване трохи північніше село Малі Шумляни перейменували на Підлісне. Ймовірно, що тоді ж Великі Шумляни стали просто Шумлянами. Нині воно має майже 1200 мешканців. Входило до Підгаєцького району, а тепер - до Тернопільського.

Католики латинського обряду Великих Шумлян спочатку належали до парафії св. Марії Магдалини в Кукільниках (Івано-Франківщина), але 1908 року увійшли до новоствореної парафіяльної експозитури у Бокові, яка пізніше стала самостійною парафією св. Анни. На той час їх чисельність становила дві з половиною сотні вірних.