81263 Бібрка,
вул. Галицька

Бібрка вперше присутня в документах у 1412 і 1417 роках. Магдебурзьке право та його підтвердження отримувала чотири рази - у 1433, 1436, 1469 і 1569 роках. У 1785 році тут проживало 2194 мешканців, 1859 року - 2817, 1880 року - 4348, 1900 року - 5315, 1921 року - 4391, нині - близько 3800 осіб. У XIXст. Бібрка стала осередком повіту, від 1940 року була райцентром, 1962 року увійшла до Перемишлянського району, а 2020 року - до Львівського.

У 1891-1894 роках на кладовищі парафії св. Миколая у Бібрці Генрік Чайковський, представник найбагатшої родини міста, збудував муровану каплицю-усипальницю, яку було освячено 1896 року. Вперше у схематизмі Львівської архідієцезії вона згадується 1899 року.

7820? Коломия

Коломия письмово відома з 1241 року як 'доходне сольне місто' галицьких князів, яке у складі Польщі 1405 року (за іншими даними - у 1366-1370 чи навіть 1353 роках) отримало магдебурзьке право та потім стало столицею одного з трьох галицьких повітів. 04.10.1424 року було підтверджено міські права Коломиї. 1811 року Коломия стала центром циркулу (округи), 1867 року - центром повіту. В середині ХІХ століття мала близько 8 тисяч мешканців, а 1882 року - майже 25 тисяч. З 1940 року є районним центром. Проживає тут понад 61 тисяча осіб.

Поселення Флеберг, яке нині теж є частиною Коломиї, заснували німецькі мешканці Маріївки на викуплених земельних ділянках на північий захід від Маріївки 1892 року. Перед І світовою війною там проживало вже близько трьох сотень осіб. У міжвоєнний період село назвали Святий Ян (очевидно, за титулом каплиці). 1939 року німців переселили у Вартеланд, а на початку 1945 року вони втекли від наступу радянських військ у район Гіфгорн.

Місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятої Діви Марії Помічниці Вірних. Проте відвідуванню парафіяльного костелу стала на перешкоді відсутність доброї та прямої дороги до Маріївки, тому 1910 року вони своїм коштом за типовим проектом 1903 року львівського архітектора Тадеуша Обмінського на 200 осіб збудували філіальну муровану каплицю та освятили її під титулом св. Яна Непомуцького. Причому, спорудження відбулось зусиллями лише одного найманого працівника - муляра, що зводив стіни, а решта робіт виконали самі віряни.

79008 Львів,
вул. Винниченка, 30А,
f.b.: 257908011003495

Pod koniec Xw. po upadku państwa Białych Chorwatów wschodnia część tych ziem została dołączona do Rusi Kijowskiej. Niebawem Biali Chorwaci odnowili swoje państwo zmieniając swoją narodowość na Rusinów. W I połowie XIII wieku król Daniel założył Lwów, a w 1272 roku stolica księstwa Halicko-Wołyńskiego została przeniesiona z Chełmu do Lwowa. Po dołączeniu tych ziem w 1349 roku do Polski, Lwów w 1356 roku otrzymał od króla Kazimierza Prawo Magdeburskie.

У 1642-1692 роках у Львові було збудовано храм Матері Божої Лоретанської коштом Собеських для кармеліток босих у стилі бароко (архітектор Дж. Гіслені). У 80-х роках XVIII століття костел закрила австрійська влада (використовували його як склад). Архієпископ Ф. Піштек викупив колишній костельно-монастирський комплекс. У монастирі облаштували Вищу духовну семінарію, а храм 1842 року було відновлено та освячено під титулом Матері Божої Громничної як костел Семінарії. Адміністрував святиню ректор Семінарії, а займали цю посаду переважно єпископи-помічники. Наприкінці 20-х - на початку 30-х років ХХ століття його реставрували, святиню оздобив Я. Розен.

79008 Львів,
вул. Пекарська, 59

Pod koniec Xw. po upadku państwa Białych Chorwatów wschodnia część tych ziem została dołączona do Rusi Kijowskiej. Niebawem Biali Chorwaci odnowili swoje państwo zmieniając swoją narodowość na Rusinów. W I połowie XIII wieku król Daniel założył Lwów, a w 1272 roku stolica księstwa Halicko-Wołyńskiego została przeniesiona z Chełmu do Lwowa. Po dołączeniu tych ziem w 1349 roku do Polski, Lwów w 1356 roku otrzymał od króla Kazimierza Prawo Magdeburskie.

W 1880 roku w wyremontowanym dawnym klasztorze sióstr franciszkanek przy ulicy Piekarskiej, 45 (obecnie-57) został założony klasztor księży zmartwychwstańców; tam też urządzono kaplicę. W latach 1881-1882 zmartwychwstańcy zbudowali dom internatu dla chłopców Rusinów (Ukraińców). W latach 1886-1887 zbudowano nowe skrzydło klasztoru. Potem dobudowano piętro w starej części oraz rozbudowano budynek internatu.

875?? Маріуполь-Піонерське

Перше стаціонарне поселення хліборобів на території Маріуполя постало у IX—X століттях і називалося Адамаха. Сучасне поселення в гирлі Кальміусу засновано на початку XVIст. запорізькими козаками як вартовий пост Домаха для захисту зимівників, промислів і шляхів сполучення від нападів кримських татар. Згодом Домаха перетворився на городище, а потім - на фортецю. У 1734 році перебудована й укріплена фортеця Домаха офіційно стала центром Кальміуської паланки (козацького військового округу) Запорізької Січі. У 1778 році поблизу заклали повітове місто Павловськ, яке 1779 року отримало назву Маріанополь чи Маріу-Поль. 1780 року місто остаточно перейменоване в Маріуполь. У 1948-1989 роках називалось Жданов. Населення - понад 440 тисяч мешканців.

До 2015 року Піонерське було селом Новоазовського району, а 5 червня 2015 року виключене з облікових даних у зв'язку із тим, що увійшло у межі міста Маріуполя.

81240 Ушковичі,
вул. Шевченка

Перша згадка про Ушковичі датується 1370 роком. 8 грудня 1392 року король Владислав Ягайло подарував корчму в селі монастиреві домініканців у Львові, а 8 листопада 1395 року - усе село. 1880 року у ньому проживало майже 780 мешканців (481 українців, 158 німців, предки яких оселились тут 1784 року, і 138 поляків), у 20-х роках XXст. - приблизно 920, 1939 року - 1150, нині - понад 550 осіб. Село входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах. В середині ХІХ століття їх кількість становила півсотні, наприкінці - 140, а перед І світовою війною - вже три сотні вірян. Причому, більшість з них була українцями (латинниками).

88018 Ужгород,
вул. Капушанська, 22

У IX столітті місто Онгвар (або Унгвар, чи Гунгвар, чи Унгювар) стало центром одного з білохорватських князівств, очолюваного князем Лаборцем, які входили до складу Великої (чи Білої) Хорватії. 894 року угорські племена захопили та знищили місто, проте через деякий час вони ж його і відбудували. З моменту першої згадки у документах 1154 року і до кінця Ісв. війни місто називалось Унгвар. 1849 року Ужгород став центром новоутвореного Руського округу в Австрійській імперії, але вже 1850 року округ ліквідували. З 1919 року Ужгород був адміністративним центром краю у складі Чехословацької республіки, проте 1938 року місто передали Угорщині. З 1944 року місто називається Ужгород і є обласним центром. Населення - майже 115 тисяч мешканців.

У 1900 році на території нинішньої Закарпатської обласної клінічної лікарні імені Андрія Новака в Ужгороді завдяки зібраним сестрою ордену св. Вікентія Домітіллою Новак пожертвам було збудовано каплицю св. Йосифа площею 139 кв.м., в якій вже тоді проводили богослужіння католицькі душпастирі обох обрядів. Сестри милосердя працювали в лікарні у 1900-1948 роках, їх пам’ять увічнена на цвинтарі Кальварії, де вони поховані позаду каплиці Розп’яття, на великій ділянці із залізними хрестами.