44700 Володимир,
вул. Миколаївська, 20

Першою згадкою про Володимир вважається 988 рік, проте він існував ще 884 року під назвою Лодомира. У ХІІст. місто стало центром удільного Волинського князівства. У 1324р. отримало магдебурзьке право, яке неодноразово підтверджувалось після чергового руйнування міста. Від 1375 року до перенесення в Луцьк було столицею дієцезії. Від 1795р. - повітовий центр, тоді його перейменували на Володимир-Волинський, щоб відрізнити від російського Владіміра на Клязьмі. 1861 року тут проживало 5905 мешканців, 1897 року - 9883, 1939 року - 26800, нині - 37900 осіб. У 1948р. Володимир отримав статус міста районного підпорядкування, а 1975 року - обласного. Є райцентром. 2021 року повернено назву Володимир.

Місія луцьких єзуїтів постала у Володимирі 1719 року завдяки фундації Ядвіги Загоровської від 1718 року, служили вони при парафії свв. Йоахима i Анни. Проте лише 1755 року на виділені Гнатом Садовським кошти розпочалось будівництво їх мурованого костельно-монастирського комплексу. Спочатку під керівництвом луцького єзуїта о. Михайла Радзиміновського спорудили храм, який 1770 року (11 липня?) консекрував під титулом Розіслання Апостолів єпископ Холмський Фелікс Турський.

82150 Вороблевичі

Відоме, принаймні, із XVI століття село Липовець у радянські часи стало південною частиною села Вороблевичі. Станом на 1 січня 1939 року у Липовці проживало 880 мешканців, з них 800 українців (310 греко-католиків та 490 римо-католиків), решта - поляки та євреї. Нині у Вороблевичах разом із Липовцем живе майже 2 тисячі селян.

Римо-католики Липовця належали до парафії Знайдення Святого Хреста у Рихтичах. Коштом землевласника Яна Тарновського із Вороблевич у Липовці збудували 1904 року невеличкий дерев'яний костел та заснували 1911 року тимчасову парафію, яка стала постійною аж 1936 року.

81210 Ганачівка

Ганачів вперше згадується 5 листопада 1394 року, коли Дмитро Волчкович подарував його львівському францисканському монастирю Святого Хреста, і аж до ХХст. належав францисканцям, які оселяли тут переважно поляків. 1880 року у Ганачеві проживало 1051 мешканців, у тому числі 921 римо- і 117 греко-католиків, а в Ганачівці - 412. У 1944р. 3 лютого вояки УПА та 2 травня німецькі війська СС знищили Ганачів, його терен потім заселили українцями із Польщі та приєднали до Ганачівки. Нині село нараховує близько 460 осіб. Входило до Перемишлянського району, а від 2020 року - до Львівського.

У 1399 році власники Ганачева францисканці отримали дозвіл архієпископа Якова Стрепи на спорудження у селі каплиці. Наступного, 1400 року Ганачів приєднали до парафії св. Миколая у Вижнянах, а 1420 року - до новоствореної парафії (тоді - Усіх Святих) в Чишках.

30423 Городище

Давньоруське городище, яке тут розташоване, окремі дослідники вважають літописним Ізяславом, інші - фортецею на його підступах. Воно збудоване у ХІІст. і належало князю Теребовлянського князівства, а потім відійшло до земель Болохівського князівства, де виконувало роль форпосту для захисту його північних кордонів. Зруйнували городище у 1241р. монголо-татари. За легендою, село заснували люди, які вижили після нападу монголо-татар, неподалік зруйнованого городища на відстані одного кілометра у ХІV столітті. Уперше в документах Городище згадується як володіння князя Іллі Костянтиновича Острозького (в акті від 31.01.1534р.). Нині є селом з населенням близько двох тисяч мешканців.

У другій половині XVIIст. у Городищі родиною Погрошевських було засновано монастир кармелітів взутих, який отримав у власність села Городище, Пашуки і Решнівка, а також інше майно. Монастир слугував резиденцією провінціала Руської провінції ордену. Сучасний бароковий монастирсько-костельний комплекс було закладено 1746 року на фундацію князів Станіслава та Юзефа Любомирських. 12 травня 1782 року Луцький єпископ- помічник Ян Хризостом Качковський освятив новобудову.

81500 Городок,
вул. Підгір'я

Вперше у джерелах давньоруський Городок згадується 1213 роком, хоча заснований був значно раніше, є також згадки у 1219 та 1227 роках. Тоді його внутрішня частина (дитинець), як свідчать археологічні дослідження, була потужною мурованою фортецею, навколо якої розташовувалось передмістя. У 1389 році королівське місто Городок отримало магдебурзьке право. У 1387-1434рр. великий князь литовський і король польський Владислав II Ягайло часто його відвідував та тривалий час тут мешкав, де й помер 1 червня 1434 року. Місто було осередком староства, від 1867 року - повіту, а від 1939 року - району, проте від 2020 року входить до Львівського району. Від 1906 року по ІІ світову війну називалось Городок Ягелонський. Населення - понад 16 тисяч мешканців.

На теренах парафії Воздвиження Святого Хреста у Городку у XVIII - XIX століттях існувала каплиця св. Варвари на старому цвинтарі, коли ж хоронити стали на цвинтарі новому, то там теж збудували цвинтарну муровану каплицю, яка отримала титул св. Розалії.

32510 Грим'ячка

Уперше Грим'ячка згадується в документах 1404 роком, є також згадка у 1440 році. 1450 року її власник Петро Одровонж подарував село парафії у Зінькові, яка володіла ним (з перервою під час турецької окупації) аж до 1842 року, коли стала казенною власністю. 1893 року тут проживало 1657 мешканців, 1905 року - 2135, нині - понад вісім сотень осіб. Село входило до Віньковецького району, а 2020 року стало частиною Хмельницького.

Звичайно, місцеві католики латинського обряду належали до згаданої вже парафії у Зінькові. У 1758 році єпископ-помічник Кам'янецький Адам Война Оранський, який був одночасно настоятелем зіньківської парафії, фундував спорудження в Грим'ячці мурованого костелу.

35364 Грушвиця

Грушвиця у документах вперше згадується 1565 року, проте поселення значно старіше (зокрема, тут існує досліджене городище Х-ХІ століть). У другій половині XIX століття в Грушвиці та її околицях поселились чеські, польські та німецькі колоністи. Їх нащадки у різні часи були репатрійовані, зокрема, 1948 року - чехи, а їх місце зайняли навколишні селяни, а потім - українці з Польщі, Словаччини та Полісся. Нині у селі, що поділяється на Грушвицю Першу і Грушвицю Другу, проживає відповідно близько дев'яти та двох сотень мешканців.

У 1756 році місцевий власник Ян Каменський збудував у селі дерев'яну капличку, яку 1809 року замінила нова і теж дерев'яна. Її добудував Ян Томашевич. Переважну більшість вірян складали чехи. На підставі угоди між єпископами Луцька та Оломоуц (Чехія) сюди до 1925 року направляли священників з Чехії (оо. Клемент Журек, Йозеф Стршиж та Одрей Кршенек).

80520 Гута

Вважається, що поселення вже існувало, принаймні, 1600 року. 18 липня 1946 назва Гута Полонична була змінена на Гута. Нині тут проживає близько 240 мешканців. Село входило до Буського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Католики латинського обряду Гути спочатку належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Буську, а від 1864 року їх село у схематизмах Львівської архідієцезії вже подається у складі парафії св. Станіслава єп. мч. у Топорові (причому, під назвою Гута Полонична). Їх чисельність від середини ХІХ століття до середини 30-х років ХХ століття зросла від менше двох сотень вірних до понад чотирьох сотень.

48571 Джуринська Слобідка

Джуринська Слобідка вважається заснованою наприкінці XVI століття, вже у ХІХ столітті більшість її населення становили поляки. Нині тут проживає близько чотирьох сотень мешканців.

Для римо-католиків села, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі, богослужіння відбувались у місцевій греко-католицькій церкві, проте парох із Джурина, що її обслуговував, заборонив це робити. Тому з ініціативи бучацького настоятеля о. Станіслава Громницького 1882 року у Джуринській Слобідці встановили та наступного року освятили під титулом св. Софії дерев'яну каплицю, придбану в Старих Петликівцях.

81091 Добростани

Перша згадка про Добростани у документах датується 1389 роком. Ще у радянські часи до складу цього села увійшло інше - Біла Гора або Вейссенберг, яке було засновано 1786 року німецькими переселенцями-католиками в рамках австрійської колонізації Галичини. Нині у Добростанах проживає понад 1200 селян.

Вже 1794 року у Білій Горі заснували парафію як локальну капеланію, а отже там була якась тимчасова святиня. Сучасний мурований костел постав 1807 року. Він мав, зокрема, три вівтарі, з них бічні - св. Йоана Непомуцького та Господа Ісуса, а також дзвіницю. Консекрація храму відбулась аж через 90 років - 1896 року.