80540 Новий Милятин

Вперше Милятин в документах згадується 23 лютого 1431 року. У 1578 році неподалік нього було засноване нове поселення, яке отримало магдебурзьке право і з часом стало називатись Новим Милятином, проте у 70-х роках XVIII століття втратило міські права. 1880 року тут проживало 460 мешканців, у тому числі 434 римо- і 23 греко-католиків, нині - майже шість сотень осіб. У 1944-1959 роках Новий Милятин був райцентром, потім належав до Буського району, а від 2020 року є частиною Золочівського.

У 1738 році коштом Терези Галецької було засновано кіновію Святого Хреста оо. камальдулів, але через недотримання ними норм чернечого життя 1 лютого 1745 цей осередок закрили. Цього ж року ця ж Тереза (у другому замужестві - Лончинська) запросила до містечка зі Львова кармелітів босих, які згодом на виділені нею 1755 року кошти приступили до будівництва костельно-монастирського комплексу.

48405 Нові Петликівці

Село Нові Петликівці заснувала 1807 року власниця Старих Петликівців Єлизавета Каліновська на землях, що належали місцевій парафії Різдва Пресвятої Діви Марії. Десятилітній судовий процес завершився втратою парафією частини цих земель. У 1928р. на північному сході села поселилось 32 сім'ї польських колоністів. 1931 року тут проживало 1116 мешканців, 1939 року - 660 українців і 540 поляків, нині - понад 660 осіб. Село входило до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду належали до згаданої вище парафії у Старих Петликівцях. Якщо у середині ХІХ століття їх було менше сотні, то 1892 року, коли у Нових Петликівцях спорудили філіальний мурований костел, - вже майже 230 вірних. Цього ж року його освятили під титулом Воздвиження Святого Хреста.

80533 Олесько
вул. Шевченка, 59

Вперше Олесько згадується 1327 роком, хоча постав у ІІ половині XIIIст. після знищення 1241 року татарами Пліснеська, є згадки у 1366, 1377, 1382 роках. 1441 року поселення отримало магдебурзьке право. 1880 року нараховувало 3267 мешканців, з яких 1856 були греко- та 640 римо-католиками. У 1940-1941 та 1944-1962 роках - районний центр (із 1940 року - селище міського типу). Олесько входило до Буського району, проте тепер є частиною Золочівського. Проживає у селищі понад 1400 осіб.

Перший (дерев'яний) костел в Олеську збудували ще у XV столітті, тоді ж і заснували парафію (правда, одні джерела вважають, що сталось це у першій половині цього столітті, а інші - подають другу половину).

На початку другої половини XVI століття тут збудували готичний храм на місці попереднього (ймовірно, коштом Каменецьких). 1587 року святиню розширили, а 1597 року єпископ Луцький Бернард Мацейовський (до 1783 року парафія належала Луцькій дієцезії) консекрував костел під титулом Пресвятої Трійці.

35800 Острог,
Семінарська, 2

Острог вперше згадується в Іпатівському літописі 1100 роком, є також документальні згадки у 1322, 1340, 1386 і 1396 роках та пізніше. 29 липня 1528 року отримав магдебурзьке право, яке було підтверджене (чи відновлене) 1795 року. 1835 року містечко мало 3300 мешканців, 1861 року - 8926, 1882 року - 7717, у тому числі лише дві тисячі християн, нині ж тут проживає понад 15 тисяч осіб. Острог був райцентром, а 2020 року увійшов до Рівненського району, від 1995 року є містом обласного значення.

3 квітня 1750 року місцевий землевласник Януш Сангушко пожертвував капуцинам земельну ділянку в Острозі під костельно-монастирський комплекс та землі поза містом. Спорудженням займався Самуель Лубківський, і спочатку він збудував невеличкі дерев'яні монастир і каплицю, а вже потім приступив до спорудження мурованих споруд за проектом придворного архітектора Сангушків Павла Фонтани. Проте вдалось йому збудувати лише монастир та розпочати спорудження святині.

48000 Підгайці,
вул. Шевченка

Вперше Підгайці згадуються якщо не 1397, то, принаймні, 1436 року, проте вважаються заснованими у 1015 році під назвою Тудинка. У 1539р. отримали магдебурзьке право, яке підтверджено 19 липня 1539 року, але у 1783 році втратилим статус міста, ставши містечком. Від 1867 року - повітовий центр. 1870 року тут проживало 4570 мешканців, у тому числі 1031 греко- і 900 римо-католиків. До 30 грудня 1962 року Підгайці були райцентром, 6 червня 1991 року знову стали районним центром, проте від 2020 року входять до Тернопільського району. Нині у місті проживає понад 2600 осіб.

Цвинтар в Підгайцях було закладено, ймовірно, на початку ХІХ століття. Мурована цвинтарна каплиця занотована в схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи із 1862 року. Але, швидше за все, це не стосується сучасної неокласичної цвинтарної каплиці, а лише невеличкої необарокової, що стоїть неподалік від неї.

48150 Підгайчики

Вперше село у документах згадується 1469 року, потім - 1508 року. Наприкінці ХІХ століття у Підгайчиках чисельність переселених із Польщі поляків та їх нащадків, а також ополячених українців, удесятеро перевищила кількість тих мешканців, які залишились українцями. 1940 року вживану раніше назву 'Підгайчики Юстинові' спростили до 'Підгайчиків'. Після ІІсв. війни поляків вивезли до Польщі, а натомість сюди приїхало десь 240-280 українських родин із Польщі. Нині тут проживає понад дев'ять сотень осіб. Село входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села (разом із вже не існуючим нині хутором Вибранівка) належали до парафії Пресвятої Трійці в Янові (Теребовельському). Ще 1885 року тут постала цвинтарна каплиця, яка виконувала подвійну функцію усипальниці родини місцевих власників Козебродських та публічної святині. Проте 1905 року, коли чисельність вірян перевищила 1300 осіб, було прийнято рішення про спорудження у селі філіального костелу за отриманим цього ж року із Львівської курії проектом львівського архітектора Теодора Тальовського. Будівництво храму розпочалось вже 1906 року.

1541 Підзамочок,
вул. Тернопільська

Близько 1600 року на пагорбі над Стрипою спорудили замок, під захистом якого сформувалось поселення, яке так і назвали - Підзамочок. Хоча 1672 року турки знищили замок, який вже не відновлювався, проте село продовжило існувати. У 1880р. тут проживало 1487 осіб, у тому числі понад 1360 римо-католиків, 1932 року серед 2320 мешканців було 2190 поляків та 40 українців. Після ІІсв. війни поляків виселили (за різними даними, чи на Донбас, чи до Сибіру, чи в Польщу), а на їх місце заселили лемків із Польщі. Село входило до Бучацького району, а тепер - до Чортківського, і проживає тут нині понад півтори тисячі осіб.

Місцеві римо-католики, що становили переважну більшість населення Підзамочка, належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі. Коли їх чисельність перевищила тисячу вірних, у 1858-1860 роках ними було збудовано та освячено муровану каплицю, яка стала першою філіальною святинею бучацької парафії.

57064 Піщаний Брід

Поселення Шпейєр (Speyer, Speier) заснували у 1809-1810 роках 102 сім'ї з Рейнпфальца, Ельзасу та Бадена. 1886 року тут вже мешкало майже три тисячі осіб. З початком Ісв. війни його перейменували на Карпатське, проте назва не прижилась, і лише після 1944 року, після депортації селян німецького походження село змінило назву на Піщаний Брід. Нині тут проживає шість сотень мешканців. Село до 2020 року входило до Веселинівського району.

Перший молитовний будинок у Шпейєрі, як і в інших порівняно великих німецьких колоніях, постав майже відразу після заснування поселення, 1812 року та проіснував до 1824 року. Потім збудували наступний молитовний дім, в якому проводили богослужіння близько сорока років.

47704 Плотича

Вважається, що поселення Плотича відоме із XIV століття, проте в документах воно згадується лише від XVI століття. Впродовж чотирьох століть аж до ІІ світової війни було власністю родини Коритовських. 1870 року Плотича нараховувала понад 800 селян, більшість яких була римо-католиками, а нині тут проживає майже 1400 мешканців.

Католики латинського обряду села належали до парафії Матері Божої Неустанної Допомоги у Тернополі. Від 1862 року у схематизмах Львівської архідієцезії згадується публічна каплиця, облаштована місцевими власниками Коритовськими при перебудованому ними палаці. 1868 року їх коштом при цій каплиці постала парафіяльна експозитура, яка 1872 року стала самостійною парафією.

44353 Радехів

У документах Радехів вперше згадується 1514 року, коли поселення отримало німецьке право. У 1921 році тут проживало 446 мешканців, з яких лише 12 були католиками. Нині чисельність населення Радехова перевищує шість сотень осіб, а належить село вже до Ковельського району (раніше було в Любомельському).

Відомо, що у 30-х роках XVI століття Радехів належав до парафії Пресвятої Трійці у Любомлі, а 1564 року - Успіння Пресвятої Діви Марії у Перевалах. 20.11.1696р. о. Войцех Рошковський із Холма склав акт фундації конвекту августиянів у Радехові, що було підтверджено 06.10.1697р. єпископом Яном Длужевським. 29.09.1698р. відбулось урочисте впровадження перших августиянів. Їх костельно-монастирський комплекс збудували із дерева. 1715 року у храмі було 5 вівтарів (головний - Матері Божої, а бічні - свв. Михаїла, Августина, Ангелів-Стражів та Войцеха). До середини цього століття ці будівлі занепали та потребували ремонту.