47061 Старий Олексинець

Перша писемна згадка про Старий Олексинець датується 1430 роком, наступна - 1463 роком. У другій половині XVI століття тут постав оборонний замок, який через три століття перебудували на палац. Наприкінці XIXст. Старий Олексинець став центром волості. У 1920-1939рр. був центром ґміни Кременецького повіту ІІ Речіпосполитої. Нині у селі проживає майже тисяча мешканців.

Замковий костел у Старому Олексинці було споруджено місцевими власниками Чарторийськими, ймовірно, десь після будівництва замку, можливо, на початку XVII століття. Власники замку 1726 року передали цей храм Церкві у якості парафіяльного, тому датування святині 1756 роком, яке зустрічається у джерелах, швидше за все, є помилковим. Також не відповідає дійсності передача костелу православним аж у 1869 році. Його відібрали відразу ж після Січневого повстання, оскільки вже у 1863-1869 роках на пожертви священника о. Йоана Буйницького храм було перебудовано на православну церкву.

82154 Стебник,
вул. Трускавецька

Стебник (Істебник) вперше у документах згадується 1433 року, проте ця місцевість була заселена із давніх часів (тут займались видобутком солі та тваринництвом). 1440 року поселення отримало самоврядування, що було підтверджено 1516 року. 17 жовтня 1969 року Стебник став селищем міського типу, а 21 січня 1978 року отримав статус міста районного підпорядкування. Населений був переважно українцями, але відсоток поляків поволі зростав за рахунок переселенців з Польщі. Нині тут проживає понад 20 тисяч мешканців.

Католики латинського обряду Стебника належали до парафії cв. Ап. Варфоломія у Дрогобичу, а від 1926 року - до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Трускавці. Спочатку богослужіння відбувались у місцевій греко-католицькій церкві, проте 1894 року тут було споруджено мурований філіальний костел, який освятили 4 жовтня цього ж року.

57107 Степове,
вул. Козацька

Колонію заснували у 1809-1811рр. переселенці із Бадена (переважно), Фальца та Ельзаса, надавши їй назву міста Карлсруе, звідки більшсть з них приїхала. Проте місцеве українське населення називало село Калістровим. У 1859р. тут проживало 1077 мешканців, 1896 року - 1274, нині - близько 1800 осіб. У березні 1944 року почалась депортація осіб німецького походження із Карлсруе. Приблизно у той же час Карлсруе перейменували на Степове.

Місцеві католики латинського обряду, що становили переважну більшість населення Карлсруе, спочатку належали до парафії св. Архангела Рафаїла у Ландау (Широколанівці). Перший храм, присвячений св. Домініку, вони почали будувати своїм коштом із вапняка та соломи вже у 1820 році, проте його доводилось розширювати, бо кількість парафіян постійно збільшувалась, а також часто ремонтувати.

48100 Теребовля,
вул. Тараса Шевченка, 3

Перша документальна згадка про княже місто Теребовлю датується 1093 роком. Раніше Було столицею Теребовельського білохорватського, а потім і руського князівств. Магдебурзьке право отримала у 1389 році у складі Королівства Польського, з 1434 року - центр староства, повітовий та районний (з 1940 року) центр. Від 2020 року входить до Тернопільського району. Проживає нині у місті понад 13500 мешканців.

У 1617 році міський староста Петро Ожга фундував у Теребовлі монастир кармелітів, які тоді ж оселились тут. І вже 1620 року на земельній ділянці, подарованій під їхній костельно-монастирський комплекс Миколаєм і Катериною Осінськими, Броніславом Грушецьким та Миколаєм Войновським, було збудовано мурований костелик, що потім став пресбітерієм храму. 30 травня 1620 року архієпископ Андрій Прухницький дозволив у ньому богослужіння, а 22 липня цього ж року - поховання жертводавців у крипті святині. Потім поряд постав дерев'яний монастир.

31032 Терешки

Село Терешки вперше згадується у документах 1583 року, коли його знищили татари. Відоме тим, що 1788 року його відвідав король Станіслав Понятовський. У 1886р. тут проживало 781 мешканців, 1897 року - 860, 1906 року - 971, нині - менше чотирьох сотен осіб. До 2020 року село входило до Красилівського району

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Базалії та мали свою невелику дерев'яну каплицю св. Архангела Михаїла середини XVIII століття, якою також послуговувались вірні із сусідніх сіл. Справа в тому, що ще у другій половині XVIII століття Терешки стали філією базалійської парафії, яку відтоді обслуговували окремі душпастирі-філіалісти, що тут і проживали. І, фактично, у всіх схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії Терешки подаються як філія парафії у Базалії.

80520 Топорів,
вул. Франка, 3

Топорів вперше згадується у письмових документах 1605 року як містечко, якому надане магдебурзьке право, проте поселення існувало тут і раніше. Наступні згадки - у 1628 та 1650 роках. 1880 року тут проживало майже три з половиною тисячі мешканців, 1928 року - близько чотири тисячі (більшість населення становили українці). Нині у Топорові, який входив до Буського району, а від 2020 року належить Золочівському, - понад 1600 селян.

Фундацію спорудження у містечку першого (дерев'яного) костелу та заснування 1628 року парафії приписують його власнику Яну Оссолінському із Тенчина. Черговий дерев'яний храм було консекровано 1820 року під титулом св. Станіслава єп. мч., проте під час великої пожежі 1868 року святиня згоріла. У першій половині 70-х років збудували тимчасовий дерев'яний костелик, але 1884 року згорів і він. Богослужіння для вірних здійснювали у місцевій греко-католицькій церкві.

23600 Тульчин,
вул. Леонтовича, 41

Тульчин як Нестервар (місто на Дністрі) відомий від 1604 року, коли згадується перший костел у ньому. Є також згадки у 1607, 1609, 1623, і 1638 роках. З 1649 року - сотенне містечко Брацлавського полку. 17 травня 1787 року Тульчин отримав магдебурзьке право. З 90-х років XVIIIст. до 1804 року був повітовим центром. На початку 80-х років XIXст. місто мало понад 21 тисячу мешканців, 1893 року - 23057, 1905 року - 23252, нині - менше 14 тисяч осіб. У 1923 році став центром округу, до якого входило 17 районів, з 1932 року є райцентром.

Перший дерев'яний костел у Нестерварі (Тульчині) біля міського ринку згадується 1604 року, а споруджений був, ймовірно, наприкінці XVIст. Перед своєю смертю у 1620 році місцевий власник Валентин Каліновський планував оселити при храмі домініканців. Проте цей задум реалізував вже його син Адам, фундувавши їм 2 травня 1638 року вельми значне фінансово-матеріальне забезпечення, яке дозволяло утримувати у спорудженому згодом дерев'яному монастирі півтора десятка ченців.

88018 Ужгород,
вул. Капушанська, 22

У IX столітті місто Онгвар (або Унгвар, чи Гунгвар, чи Унгювар) стало центром одного з білохорватських князівств, очолюваного князем Лаборцем, які входили до складу Великої (чи Білої) Хорватії. 894 року угорські племена захопили та знищили місто, проте через деякий час вони ж його і відбудували. З моменту першої згадки у документах 1154 року і до кінця Ісв. війни місто називалось Унгвар. 1849 року Ужгород став центром новоутвореного Руського округу в Австрійській імперії, але вже 1850 року округ ліквідували. З 1919 року Ужгород був адміністративним центром краю у складі Чехословацької республіки, проте 1938 року місто передали Угорщині. З 1944 року місто називається Ужгород і є обласним центром. Населення - майже 115 тисяч мешканців.

У 1900 році на території нинішньої Закарпатської обласної клінічної лікарні імені Андрія Новака в Ужгороді завдяки зібраним сестрою ордену св. Вікентія Домітіллою Новак пожертвам було збудовано каплицю св. Йосифа площею 139 кв.м., в якій вже тоді проводили богослужіння католицькі душпастирі обох обрядів. Сестри милосердя працювали в лікарні у 1900-1948 роках, їх пам’ять увічнена на цвинтарі Кальварії, де вони поховані позаду каплиці Розп’яття, на великій ділянці із залізними хрестами.

44636 Чарторийськ

Чарторийськ згадується у літописах у 1100 та 1228 роках. Наприкінці ХІХст. у містечку проживало майже 2 тисячі мешканців, 1902 року на залізничній гілці Ковель-Сарни відкрили станцію Чарторийськ, біля якої виникло селище з цією ж назвою, тому містечку Чарторийськ додали приставку Старий. 7 жовтня 2021 року Старий Чарторийськ перейменували на Чарторийськ. У селі проживає понад дві тисячі осіб. Належало до Маневицького району, а тепер - до Камінь-Каширського.

Місцевий власник Андрій Лещинський (кальвіністського віросповідання) 18 грудня 1639 року профінансував у Чарторийську будівництво невеликого дерев'яного храму св. Йосифа в пам'ять про померлу 30 травня дружину Анну (із Корецьких) - католичку. Фундацію святині та парафії затвердив 23 січня 1640 року єпископ Андрій Гембіцький. В лютому цього ж року храм було споруджено, а в ньому постав меморіал Анни.

24100 Чернівці

Перша письмова згадка про поселення датується 5 травня 1393 року, згадується також 1432 року як значне. Називалось Черняхівці, Черніївці, Черніїв, а пізніше - Чернівці. У лругій половині XVI століття було Скіндерполем за прізвищем тодішнього власника, а від початку наступного вважалось містечком. Наприкінці ХІХ століття тут проживало 2750 мешканців, нині - понад 2600 осіб. Із 1961 року є селищем міського типу. Було райцентром, а 2020 року увійшло до Могилів-Подільському району.

На колишньому католицькому кладовищі у Чернівцях власник маєтку у сусідній Саїнці Северин Маньковський перед своєю смертю 1828 року збудував каплицю-усипальницю, яка в усіх схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії аж до 1914 року подається як цвинтарна парафії св. Миколая, єп. мч.. Інколи в джерелах цю каплицю помилково ототожнюють з іншою, збудованою православними та освяченою 1868 року під титулом св. Марії Магдалини.