48755 Дзвинячка

Поселення вперше документально згадується 1431 року, є згадка також 1442 року, проте під нинішньою назвою виступає значно пізніше. 1880 року в Дзвинячці проживало 1037 мешканців (переважна більшість - українці), 1900 року - 1345, 1921 року - 740, 1931 року - 785, нині - понад 100 осіб. У 1964-1991 роках називалась Комунарівкою. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Католики латинського обряду Дзвинячки належали до парафії cв. Генріха, сповідника та послуговувались дворовою каплицею місцевих власників Кеншицьких-Козебродських, на запрошення яких від 1883 року у селі проживав (після заслання в Росію) в якості дворового капелана архієпископ Варшавський Зиґмунт Щенсни-Фелінський.

48755 Дзвинячка

Поселення вперше документально згадується 1431 року, є згадка також 1442 року, проте під нинішньою назвою виступає значно пізніше. 1880 року в Дзвинячці проживало 1037 мешканців (переважна більшість - українці), 1900 року - 1345, 1921 року - 740, 1931 року - 785, нині - понад 100 осіб. У 1964-1991 роках називалась Комунарівкою. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Після утворення 1851 року парафіяльної експозитури у Мельниці, яка 1861 року стала самостійною парафією cв. Генріха, сповідника, католики латинського обряду перейшли до неї з парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому. Послуговувались вони у Дзвинячці дворовою каплицею місцевих власників Кеншицьких-Козебродських.

10003 Житомир,
вул. Короленка, 41В,
+380 (412) 46-72-68,
www: benedyktynki.zt.ua

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

У 1988 році на запрошення майбутнього єпископа о. Яна Пурвінського до Житомира з Вільнюса приїхали сестри-бенедиктинки із ордену св. Бенедикта. У 1995-2006 роках вони збудували тут монастир, у якому облаштували каплицю. 24 вересня 2006 року монастир було освячено.

78315 Заболотів,
вул. Відродження, 2а,
+380 (3476) 421-76

Поселення Заболотів відоме письмово від 7 травня 1442 року, а в 1453, 1455, 1475 і 1515 роках вже вважалось містом. 1890 року воно нараховувало понад чотири тисячі мешканців (понад 1600 греко-католиків, майже 400 римо-католиків та понад 2000 юдеїв). У 1940 році Заболотів став селищем міського типу та районним центром, від 1962р. належав до Снятинського району, а 2020 року увійшов до Коломийського. Нині у ньому проживає понад 4 тисячі осіб.

Перші дві сестри-феліціянки (згромадження Сестер св. Фелікса з Канталіційо Третього Чину Св. Франциска Асизького) розпочали своє служіння в парафії Пресвятої Трійці у Заболотові ще у середині 90-х років, взявшись за роботу із дітьми.

62455 Коротич,
f.b.: 105856936556870

Поселення Коротич засноване в середині XVII століття. Статус селища міського типу отримало 1938 року. Населяє його 5 тисяч мешканців.

В Україні сестри-оріоністки (згромадження Малих Сестер Місіонерок Милосердя) працюють від 1992 року, а через три роки вони почали служіння в Харкові. У 2000-х роках в партнерстві із Всеукраїнським благодійним фондом «Деполь Україна» сестри відкрили у своєму домі в Коротичі поблизу Харкова Центр матері та дитини для вагітних жінок і молодих жінок з дітьми до 5 років, які не мають постійного місця проживання і опинились в кризовій життєвій ситуації. Це великий будинок з усіма зручностями, в якому є кімнати для проживання на 2 людей, туалет, душ, ігрова кімната, кухня, їдальня та пральня. На території знаходиться зона для відпочинку, дитячий майданчик.

79491 Львів-Брюховичі,
вул. Львівська, 62,
+380 (32) 240-90-71,
f.b.: 100077485300911

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Невдовзі білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року було перенесено столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі король Казимир надав Львову 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

Король Владислав ІІІ 21 липня 1444 року дозволив Львову заснувати Брюховичі й розмістити там колоністів - втікачів від татарських набігів, що підтвердив король Олександр Ягеллончик у 1503 році. 1940 року Брюховичі отримали статус селища міського типу, а в 1939-1942 та 1944-1957 роках були центром району. Нині є частиною Львова з населенням понад 6300 мешканців. Раніше мешканці Брюхович належали спочатку до кафедральної парафії, від 1765 року - до парафії Матері Божої Сніжної, а зі середини XIXст. - до парафії у Рясній.

У 1814 році Львівська семінарія відокремилась від Генеральної семінарії, заснованої 1783 року австрійським урядом для всіх галицьких дієцезій, та розташувалась у будівлі колишнього монастиря сетер-кармеліток босих. Інтелектуальна формація семінаристів здійснювалась на богословському факультеті Львівського університету. У жовтні 1945 року Львівську семінарію було евакуйовано та перенесено у Польщу до монастиря оо.-бернардинів у Кальварії Зебжидовській, де вона пропрацювала аж до ліквідації у жовтні 1950 року.

79037 Львів,
вул. Мазепи, 48

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Невдовзі білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року було перенесено столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі король Казимир надав Львову 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

Перша писемна згадка про поселення Збоїще, яке нині є частиною Львова, датується 1353 роком. Місцеві римо-католики до ІІсв. війни належали до парафії у Малехові, розташованої поблизу Львова.

Наріжний камінь під будівництво розташованого поблизу костелу Матері Божої Неустанної Допомоги Дому Милосердя у Львові на Збоїщах освятив 16 червня 2015 року архієпископ Мечислав Мокшицький, а 12 листопада 2017 року освятив і сам новозбудований Дім, і каплицю у ньому.

89627 Павшино,
вул. Шевченка, 9
+380 (3131) 665-49,
f.b.: sjsmukraine

Найменування села Павшино (Паушінґ) відоме приблизно з 1750 року, а раніше це поселення називалось Posahaza. Його населяли переважно німці-колоністи, яких сюди заселили у XVIII столітті місцеві земельні власники німецької династії Шенборнів. 1995 року до назви Павшин додали одну букву. Нині тут проживає понад вісім сотень мешканців.

У 2004 році с. Ліджі Паяппілі із згромадження Сестер св. Йосифа де Сен-Марк, заснованого у Франції 1845 року священником П’єром-Полем Бланком, приїхала у Павшино та поселилась у парафіянки. З часом до с. Ліджі приєднались інші черниці цього згромадження.

62458 Покотилівка,
вул. Незалежності, 7,
+380 (57) 783-40-83

Спочатку наприкінці XIX століття виникло селище Карачівка. 1869 року поблизу пройшла лінія Курсько-Харківсько-Азовської залізниці, у 80-90 роках XIX століття збудовали залізничну платформу Карачівка, а неподалік від неї - станцію Покотилівка. З 1938 року Покотилівка - селище міського типу. 1959 року Карачівку та Покотилівку об'єднали під спільною назвою Покотилівка (до цього залізничне полотно було розподільчою смугою між двома населеними пунктами). У вересні 2012 року частина селища була включена в межі Харкова. Нині тут проживає майже десять тисяч мешканців.

У 1996 році на запрошення єпископа Яна Пурвінського у Харків, який тоді належав до Київсько-Житомирської дієцезії, прибули сестри-кармелітки босі з монастиря у Дисі біля Любліна (Польща). Згодом наприкінці 90-х років ХХ століття - на початку ХХІ століття поблизу Харкова у Покотилівці постав монастир цих черниць. А офіційне відкриття першого у Харківсько-Запорізькій дієцезії споглядального монастиря відбулось 16 червня 2008 року (тоді там проживало 13 сестер: 8 - з України, 4 - з Польщі та 1 - зі Словаччини).

78300 Снятин,
вул. 1-го грудня, 5,
+380 (3476) 252-46

Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.

У 1899 році у місцевій лікарні Снятина розпочали своє служіння перші черниці Згромадження Дочок Милосердя святого Вікентія де Поля (шаритки). Вони опікувались хворими, кухнею та пральнею. З 4 липня 1902 року до смерті 30 травня 1904 року тут служила також майбутня блаженна с. Марта Вєцка. 12 грудня 1920 року сестри змушені були покинути Снятин.