31200 Волочиськ,
вул. Незалежності, 1в,
+380 (3845) 366-53,
f.b.: 100021768071113

Уперше згадується Волочиськ під назвою села Волочище в Подільському акті князів Збаразьких від 9 липня 1463 року. У 1557 році князь Владислав Збаразький одержав право на закладання у Волочиську містечка. З 1923 року Волочиськ - центр району, статус міста отримав у 1970 році. Населення - понад 19500 мешканців.

У 1722 році у Волочиську збудували дерев'яний костел коштом Юзефа Потоцького.

Мурований храм постав у 1813-1817 роках завдяки родині чергових власників - Мошинських. Його освятив 1817 року єпископ Ян Подгороденський.

За радянської влади у 1936 році костел закрили та перебудовали для потреб фабрики по виготовленню електричних деталей. 18 травня 1993 року колишню святиню повернули римо-католикам, його було частково відреставровано завдяки зусиллям о. Славомира Бураковського. На третьому поверсі будівлі облаштовано каплицю під титулом св. Йосифа, Обручника Марії, у якій в неділю відправляються Святі Меси.

23720 Гайсин,
вул. Карла Маркса, 51

Перша звістка про Гайсин датується 1545 роком. У 1744 році поселення отримало магдебурзьке право. З 1797 року Гайсин - повітове місто Подільської губернії. У 1925 році став районним центром. Населення - понад 25 тисяч мешканців.

Раніше місцеві римо-католики свого храму не мали. У 2007 році завдяки зусиллям оо. Станіслава Шуляка та Олександра Халаїма була відкрита невеличка каплиця по вулиці Леніна, яку освятив єпископ Леон Дубравський OFM. А в центрі міста, по вулиці Карла Маркса розпочали будівництво костелу. Завершили спорудження храму 2014 року, коли його 7 вересня освятив єпископ Леон Дубравський. Відтоді вкритий золотом хрест, що увінчує 34-метровий гострий шпиль новозбудованої святині, видно майже у кожному куточку Гайсина.

Невдовзі стала до ладу ще одна споруда біля храму - духовний центр для молоді. Парафію обслуговують дієцезійні священики, із 20 жовтня 2018 року тут працюють сестри-салезіянки із згромадження Дочок Марії Помічниці Християн.

47841 Галущинці,
вул. Шевченка, 3,
+380 (3543) 323-35

Вперше Галущинці згадуються у 1533 та 1540 роках, а також 1607 року. Після війських спустошень XVI-XVII століть заселялись поляками із Польщі. 1880 року тут проживало 1338 мешканців, з яких 1169 були римо-католиками, 1921 року було 1694 осіб, на початок 1939 року - 1810 жителів (1720 поляків, 60 українців, 30 євреїв), а нині - майже сім сотень селян. Село входило до Підволочиського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові-Мазовецькому, яке у радянські часи спочатку називалось Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині - Соборним. 1720 року у Галущинцях збудовали дерев'яний костел, а 1786 року планували заснування парафії, проте безуспішно. У першій половині XIX століття храм згорів від удару блискавки (богослужіння здійснювали у греко-католицькій церкві). Але це не завадило 1851 року коштом пожертв вірян та одного з двох крупних місцевих землевласників (Ігнатія Гриневецького) створити парафіяльну експозитуру, до якої увійшло ще кілька сусідніх сіл.

23310 Гнівань,
вул. Красіна, 17,
+380 (4355) 350-24, 348-33,
www: hnivan.omi.org.ua,
f.b.: 100013858029515

До кінця XIX століття Гнівань була маловідомим селом, проте 1870 року поблизу проклали залізну дорогу Київ-Одеса та почали розробку граніта. Це і поклало початок розвитку міста. У 1913 році Гнівань вже стала волосним центром, від 1938 була селищем міського типу, а з 1981 року є містом, в якому нині проживає понад 12 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики не мали власного костелу та відвідували споруджений 1776 року храм св. Матвія у Ворошилівці. У 1903-1906 роках у Гнівані було споруджено власний неоготичний храм за проектом Фелікса Ольшанського завдяки зусиллям о. Франциска Шимкуса на кошти о. Яна Барановського, Кароліни Ярошинської та парафіян. 14 вересня 1906 року костел освятили під титулом св. Йосифа, Обручника.

30413 Городнявка

Село Городнявка, яке вважається заснованим 1545 року, населяє менше півтисячі мешканців, і лише близько двох десятків сімей є католиками латинського обряду.

У Городнявці раніше був дерев'яний костел, який за радянської влади у 30-х роках перетворили на зерносховище, а пізніше - на клуб. На початку 90-х років його розібрали повністю. Завдяки зусиллям францисканців з парафії Воздвиження Святого Хреста у Шепетівці та ініціативі громади у 2003 році тут розпочалось будівництво власного мурованого храму на кошти, переважно, парафіян (обійшлось спорудження храму в 100 тисяч гривень).

81500 Городок,
вул. Комарнівська, 28,
+380 (3231) 300-03

Вперше у джерелах давньоруський Городок згадується 1213 роком, хоча заснований був значно раніше, є також згадки у 1219 та 1227 роках. Тоді його внутрішня частина (дитинець), як свідчать археологічні дослідження, була потужною мурованою фортецею, навколо якої розташовувалось передмістя. У 1389 році королівське місто Городок отримало магдебурзьке право. У 1387-1434рр. великий князь литовський і король польський Владислав II Ягайло часто його відвідував та тривалий час тут мешкав, де й помер 1 червня 1434 року. Місто було осередком староства, від 1867 року - повіту, а від 1939 року - району, проте від 2020 року входить до Львівського району. Від 1906 року по ІІ світову війну називалось Городок Ягелонський. Населення - понад 16 тисяч мешканців.

У 1372 році у Городку було засновано парафію та споруджено перший (ймовірно, дерев'яний) костел коштом князя Владислава Опольчика. Наступний костел (принаймні, його готична частина) збудовано коштом короля Владислава Ягайла та родини Цеслінських з І половини XV століття по 1553 рік. 1616 року храм разом із містом знищила пожежа, а після відбудови святиня зазнала пошкоджень у 1648 та 1655 роках.

32000 Городок,
вул. Тельмана, 137,
+380 (3851) 349-64

Історики відносять Городок до міст Болохівського князівства під назвою Городець, проте роком першої писемної згадки вважається 1362, коли Литва розгромила татар на річці Сині Води і оволоділа Поділлям з його містами та селами. Городок згадується також 1392 роком. Називався Бедрихів Городок, Городок, Грудек, Грудок і Новодвор. Турецьке ярмо 1672-1699 років зменшило населення міста, тому Городок заселили мазурами з-за Вісли і Сяну. Лише 1786 року за королівською грамотою отримав права міста. У 1795р. став повітовим центром. Статус міста отримав 1957 року (перед тим був селищем міського типу). Був районним центром, а нині - належить до Хмельницького району. Населення - близько 16 тисяч мешканців.

На жаль, муровані костели (францисканський св. Антонія 1737 року та св. Станіслава 1779 року) не збереглись.