21029 Вінниця,
вул. Келецька,
вул. Стельмаха, 43/19,
+380 (432) 43-82-83

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного з руських градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914 року центром Подільської губернії, з 1923 році центром округу, а з 1931 року є обласним центром. Населення - понад 370 тисяч мешканців.

Назву цьому вінницькому мікрорайону дала річка Вишенька, яка є правою притокою Південного Бугу і тривалий час слугувала природною південно-західною межею міста. Забудували його у 1960-1990 роках. Місцеву парафію, яка є наймолодшою у Вінниці, зареєстрували 3 лютого 2003 року. Цього ж року завдяки зусиллям о. Станіслава Кшишковського тут спорудили пристосовану каплицю, яку 7 вересня освятив єпископ Леон Дубравський.

23720 Гайсин,
вул. Карла Маркса, 51

Перша звістка про Гайсин датується 1545 роком. У 1744 році поселення отримало магдебурзьке право. З 1797 року Гайсин - повітове місто Подільської губернії. У 1925 році став районним центром. Населення - понад 25 тисяч мешканців.

Раніше місцеві римо-католики свого храму не мали. У 2007 році завдяки зусиллям оо. Станіслава Шуляка та Олександра Халаїма була відкрита невеличка каплиця по вулиці Леніна, яку освятив єпископ Леон Дубравський OFM. А в центрі міста, по вулиці Карла Маркса розпочали будівництво костелу. Завершили спорудження храму 2014 року, коли його 7 вересня освятив єпископ Леон Дубравський. Відтоді вкритий золотом хрест, що увінчує 34-метровий гострий шпиль новозбудованої святині, видно майже у кожному куточку Гайсина.

Невдовзі стала до ладу ще одна споруда біля храму - духовний центр для молоді. Парафію обслуговують дієцезійні священики, із 20 жовтня 2018 року тут працюють сестри-салезіянки із згромадження Дочок Марії Помічниці Християн.

65045 Одеса,
вул. Гаванна, 5,
+380 (48) 223-89-20,
f.b.: st.petrus.od

Перша згадка про замок-порт Великого Князівства Литовського Кацюбіїв, який у різні часи та в різних джерелах називали також Кацюбий, Качибей, Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей, датується 1415 роком. 27 травня (7 червня) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування в Хаджибеї військової гавані і пристані для купецьких суден. Одеса як нова назва Хаджибея вперше з'явилася у документі датованому 10-м (21-м) січня 1795 року. Завдяки вдалому географічному розташуванню Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий і науковий центр європейського значення. В її розвиток внесли дуже вагомий вклад імігранти-католики з Європи. Нині місто є обласним центром з населенням понад мільйон мешканців.

На початок ХХ століття одеський храм Успіння Пресвятої Діви Марії вже став надто малим для постійно зростаючої римсько-католицької спільноти міста. Тому 1904 року відбулось урочисте закладення наріжного каменя під будівництво нового мурованого костелу по вулиці Гаванній. Земельну ділянку, а також 20 000 тисяч рублів на його спорудження пожертвував П'єр Вассаль, проект святині у романському стилі підготував його племінник інженер Олександр Вассаль. Кошти на це будівництво надали також інші католицькі сім'ї французького походження, тому цей храм, будівництво якого завершилось 1913 року, називали в народі 'французьким' (ще й тому, що його відвідували французькі моряки з кораблів, що прибували в Одесу). 25 вересня 1913 року його освятив єпископ Йосиф Кесслер, він отримав статус філіальної каплиці парафії Успіння Пресвятої Діви Марії. До революції тут працював о. Август Манігліе.

36002 Полтава,
вул. Марата, 16,
+380 (5322) 208-75,
f.b.: rkc.poltava

Іпатіївський список «Повісті минулих літ» 1174 року згадує сіверське місто під назвою «Лтава» (ймовірно, що від назви річечки Лтава, правої притоки Ворскли). Згодом місто назвали «По-Лтава», як таке, що розташоване по Лтаві. За останніми дослідженнями часом заснування Полтави вважається 899 рік, а сучасна назва міста зафіксована у документах 1430 року. З 1648 до 1775 роки Полтава була військово-адміністративним центром Полтавського полку в складі Гетьманської України. У 1802р. стала губернським центром, а в радянські часи - обласним. Населення - понад 288 тисяч мешканців.

Наприкінці XVIIIст. полтавець І. Котляревський на основі полтавського діалекту народної мови створив українську літературну мову. Але нині полтавці все частіше відмовляються від корінної мови Русі на користь так званої 'російської', яку штучно створили у Московії наприкінці XVIII - на початку XIX століть на основі місцевого діалекту церковно-слов'янської мови - православної латині. Століттями русинів-українців лякали жупелом КАТОЛИЦЬКОЇ ЛАТИНІЗАЦІЇ, проте навіть в Західній Україні, де зберігся найбільший католицький вплив, розмовляють досі корінною мовою, тоді як інша частина Русі, особливо Лівобережжя, все більше переходить на модернізований варіант ПРАВОСЛАВНОЇ ЛАТИНІ!

З початку 90-х років XX століття полтавських римо-католиків обслуговували оо.-мар'яни з Харкова. Оскільки старий полтавський костел Воздвиження Хреста Господнього ще до війни знищила радянська влада, то у 1994 році було придбано старий будинок на вул. Марата, 16, і після невеликого ремонту вже на Різдво там відправили першу Месу. 3 грудня 1994 року єпископ Ян Пурвінський (парафія тоді належала до Києво-Житомирської дієцезії) затвердив статут парафії, а 17 березня 1995 року статут було зареєструвано рішенням Полтавського облвиконкому.

81000 Яворів,
вул. Загаєвича, 51,
+380 (3259) 228-73

Яворів вперше у документах згадується 1408 роком, на початку XV століття отримав магдебурзьке право, підтверджене 2 липня 1569 року. З австрійських часів до 1939 року був центром повіту, а з 1940 року є районним центром. 1880 року місто мало 9159 мешканців (понад 5200 греко- і понад 1000 римо-католиків), нині ж у Яворові проживає майже 13 тисяч осіб.

У Яворові 20 лютого 1454 року було засновано парафію та споруджено перший дерев'яний костел Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Варвари коштом князя Опави і Рацибора Вацлава. 1648 року цей чи черговий храм було розграбовано під час козацько-польської війни. Його замінили новим, збудованим завдяки Яну ІІІ Собеському. 1718 року цей костел мав чотири вівтарі, 1741 року - три, а 1784 року - шість, окрему дзвіницю з двома дзвонами і перебував у поганому технічному стані. Тому невдовзі парафію перенесли до домініканського храму, а цю святиню розібрали.