81220 Бібрка,
вул. Ясна, 2,
+380 (3263) 418-95,
f.b.: bibrkasdb

Бібрка вперше присутня в документах у 1412 і 1417 роках. Магдебурзьке право та його підтвердження отримувала чотири рази - у 1433, 1436, 1469 і 1569 роках. У 1785 році тут проживало 2194 мешканців, 1859 року - 2817, 1880 року - 4348, 1900 року - 5315, 1921 року - 4391, нині - близько 3800 осіб. У XIXст. Бібрка стала осередком повіту, від 1940 року була райцентром, 1962 року увійшла до Перемишлянського району, а 2020 року - до Львівського.

За непідтвердженою документально інформацією, парафія та перший (дерев'яний) костел у Бібрці постали 1402 року коштом Завіши Чорного, проте вперше у документі згадуються 1469 року, коли король Казимир Ягеллончик пожертвував парафії земельні ділянки та кошти. Тоді ж та 1472 року занотовано місцевого душпастиря о. Матеуша, а 1492 року - о. Яна.

89000 Великий Березний,
вул. Штефаника, 41

Перші згадки про це поселення припадають на 1409 та 1427 роки. Нині Великий Березний є селищем міського типу (з 1947 року) та центром району з населенням понад 7500 мешканців.

У 1788 році в нижньому кінці Великого Березного держава оселила словаків (католицького віросповідання) для вирубки лісу та будівництва дамб, які задовільняли свої духовні потреби в рамках парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією в Оноківцях. 1807 року вони завершили будівництво сучасного мурованого філіального костелу та освятили його, а 1808 року у Великому Березному було засновано власну парафію.

90300 Виноградів,
вул. Миру, 2,
+380 (3143) 235-80,
f.b.: nagyszolosiplebania

Виноградів, який до 1946 року називався Севлюш (Сивлюш), вперше згадується в 1262 році, коли король Іштван V надав містечку статус вільного королівського міста. Цей привілей підтвердили королі Андрій III 1294 року та Роберт Карло у 1319 та 1329 роках. Сама ж назва «Севлюш» з'явилася у XV столітті, що в перекладі з угорської означає «виноградний». Нині Виноградів є районним центром. Населення - понад 25 тисяч мешканців.

Місцеву парафію було засновано у XIII столітті, а сучасний готичний мурований костел вважається спорудженим у XIV - XV століттях. У XVI-XVII століттях храм перебудовувся (якийсь час належав протестантам). У 1863 році було відновлено парафію, яку у XVIIст. перенесли до новоспорудженої францисканської святині. 1902 року здійснили розпис святині та встановили на вежі гострий шпиль замість барокового.

21000 Вінниця,
вул. Соборна, 12,
+380 (432) 35-02-21,
www: vinkap.net,
f.b.: VinkapCappuccini

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного з руських градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914 року центром Подільської губернії, з 1923 році центром округу, а з 1931 року є обласним центром. Населення - понад 370 тисяч мешканців.

У 1746 році на запрошення вінницького старости Людовіка Калиновського до Вінниці приїхали перші брати-капуцини, щоб заснувати тут монастир. Спорудження сучасного монастирського мурованого храму у стилі тосканського бароко було завершено 1761 року, коли його консекрував 18 лютого єпископ Луцький Антоній Еразм Воллович. У 1874-1884 роках настоятелем служив майбутній єпископ Кирило Любовидзький. 1888 року царський уряд змусив капуцинів залишити свій останній монастир в Україні. Служити у храмі дозволили тільки дієцезільним священникам.

48755 Дзвинячка,
f.b.: 355482658413939

Село Дзвинячка відоме з II половини XVI століття. У радянські часи (з 1964 року по 18.03.1991р.) називалось Комунарівкою. Населення - понад тисяча мешканців.

Для римо-католиків Дзвинячки, які до початку XX століття належали до парафії св. Генріха у Мельниці(-Подільській), відправлялись Меси в дворовій каплиці власників села Кеншицьких-Козебродських. З 1883 року на їх запрошення у Дзвінячці проживав після заслання в Росію у якості дворового капелана архієпископ Варшавський Зиґмунт Щенсни-Фелінський, беатифікований 2002 року та канонізований 2009 року.

Саме завдяки його зусиллям та коштам 1894 року було споруджено мурований філіальний костел. 1906 року тут постав душпастирський осередок, який у 1936 році обслуговував адміністратор о. Йосиф Мушинський. А налічував він 1250 вірян місцевих та із десятка навколишніх сіл. Зокрема, сюди належав костел Пресвятої Трійці в Окопах.

48755 Дзвинячка

Село Дзвинячка відоме з II половини XVI століття. У радянські часи (з 1964 року по 18.03.1991р.) називалось Комунарівкою. Населення - понад тисяча мешканців.

Для римо-католиків Дзвинячки, які до початку XX століття належали до парафії св. Генріха у Мельниці(-Подільській), відправлялись Меси в дворовій каплиці власників села Кеншицьких-Козебродських. З 1883 року на їх запрошення у Дзвінячці проживав після заслання в Росію у якості дворового капелана архієпископ Варшавський Зиґмунт Щенсни-Фелінський, беатифікований 2002 року та канонізований 2009 року.

Після смерті у 1895 році архієпископа Зигмунта поховали в усипальниці Кеншицьких-Козебродських. І лише 1920 року його перевезли до Варшави та 14 квітня 1921 року урочисто перепоховали у крипті Варшавського кафедрального костелу. На початку XXI століття черниці заснованого архієпископом Зигмунтом згромадження Сестер Францисканок Родини Марії на краю села біля цілющого джерела, яке за життя любив відвідувати святий, спорудили на честь архієпископа каплицю.

48755 Дзвинячка

Село Дзвинячка відоме з II половини XVI століття. У радянські часи (з 1964 року по 18.03.1991р.) називалось Комунарівкою. Населення - понад тисяча мешканців.

Для римо-католиків Дзвинячки, які до початку XX століття належали до парафії св. Генріха у Мельниці(-Подільській), відправлялись Меси в дворовій каплиці власників села Кеншицьких-Козебродських. З 1883 року на їх запрошення у Дзвінячці проживав після заслання в Росію у якості дворового капелана архієпископ Варшавський Зиґмунт Щенсни-Фелінський, беатифікований 2002 року та канонізований 2009 року.

Після смерті у 1895 році архієпископа Зигмунта поховали в усипальниці Кеншицьких-Козебродських, спорудженій 1871 року. І лише 1920 року його перевезли до Варшави та 14 квітня 1921 року урочисто перепоховали у крипті Варшавського кафедрального костелу.

47723 Драганівка

Поселення існувало ще, принаймні, наприкінці XV століття як королівська власність, проте було спустошене під час козацько-польської війни у середині XVII століття. Тому пізніше сюди переселили поляків із Мазурії. Перша писемна згадка про це село як Драганівку чи Траганівку датується 1708 роком, є також згадка 1729 року. У 80-х роках ХІХст. тут проживало понад 1400 мешканців, з них близько 1200 римо-католиків, а 1914 року - майже 2200 (римо-католиків понад півтори тисячі), нині ж село нараховує понад дев'ять сотень осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові. 1851 року віряни Драганівки та сусідніх Почапинець зібрали початкові кошти на будівництво костелу (земельну ділянку пожертвувала родина місцевих власників Соболевських). Ще до спорудження храму, у 1852 році у Драганівці коштом місцевої влади та Соболевських було утворено капеланію, до якої увійшли також Почапинці. Будівництвом храму, присченого спочатку Відвіданню Єлизавети Пресвятою Дівою Марією, опікувався настасівський вікарій о. Мартин Малявський.

32400 Дунаївці,
провул. Загородний, 30,
+380 (3858) 334-55, 348-13,
www: michail.pp.ua,
f.b.: s.michail

Перша згадка про Дунаївці датується 1403 роком. У 1592 році поселення отримало статус магдебурзьке право, підтверджене 1605 року, і назву Дунайгород, яка не прижилась. Від 1862 року Дунаївці - волосний центр, від 1923 року - райцентр, а з 1958 року - місто. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 10 тисяч мешканців, 1893 року - 12339, 1905 року - 12540, нині - близько 16 тисяч осіб. 2020 року місто увійшло до Кам'янець-Подільського району.

На початку XVII століття у Дунаївцях за сприяння Конецпольських було споруджено мурований костел та засновано парафію. Храм у 30-х роках облаштували Станіславські, які також збільшили фінансово-майнове забезпечення парафії (зокрема, подарували їй село Дем'янківці). Проте під час турецької окупації, що тривала останню чверть XVIIст., ця святиня була повністю знищена.

50023 Кривий Ріг,
вул. Вернадського, 65,
+380 (564) 72-15-02,
www: k.r.saletyni.org,
f.b.: 100049563107162

Заселення цих земель козаками розпочалось у XVII столітті. 1734 року Кривий Ріг згадується серед сіл Інгульської паланки, а 1771 рок тут розташувалась Ставка Коша Запорізької Січі. 8 травня 1775 року вперше згадується в офіційних документах (в «Розписі заснованих поштових станцій по річці Інгулець від Кременчука до Херсона»). Після ліквідації 1857 року військових поселень його переведено до розряду державних сіл, став центром Криворізької волості Херсонського повіту Херсонської губернії. У 1881 року у Кривому Розі почався розвиток гірничо-металургійної промисловості. 26 лютого 1919 року утворено Криворізький повіт з 30 волостями, який увійшов до складу Катеринославської губернії. Кривий Ріг отримав статус міста. Нині - це найбільше місто України, яке не є обласним центром. Населення - понад 624 тисячі мешканців.

Першими римо-католиками у Кривому Розі були інженерно-технічні працівники гірничо-металургійних підприємств з Польщі та Німеччини. Наприкінці ХІХ століття було придбано у місцевого поміщика Харченка великий будинок (у Центрально-міському район, вул. Знаменська, 6), який перебудували на храм св. Бригіди. 1900 року парафія, адміністратором якої був о. Яків Дукарт, нараховувала понад 1300 вірних. Правда, схематизм Тираспільської єпархії за 1917 рік подає місцеву каплицю під титулом свв. Апп. Петра і Павла (настоятель - о. Георгій Байєр, кількість парафіян - 1234). У 1920 році радянська влада закрила та зруйнувала святиню.