81220 Бібрка,
вул. Ясна, 2,
+380 (3263) 418-95,
f.b.: bibrkasdb

Бібрка вперше присутня в документах у 1412 і 1417 роках. Магдебурзьке право та його підтвердження отримувала чотири рази - у 1433, 1436, 1469 і 1569 роках. У 1785 році тут проживало 2194 мешканців, 1859 року - 2817, 1880 року - 4348, 1900 року - 5315, 1921 року - 4391, нині - близько 3800 осіб. У XIXст. Бібрка стала осередком повіту, від 1940 року була райцентром, 1962 року увійшла до Перемишлянського району, а 2020 року - до Львівського.

За непідтвердженою документально інформацією, парафія та перший (дерев'яний) костел у Бібрці постали 1402 року коштом Завіши Чорного, проте вперше у документі згадуються 1469 року, коли король Казимир Ягеллончик пожертвував парафії земельні ділянки та кошти. Тоді ж та 1472 року занотовано місцевого душпастиря о. Матеуша, а 1492 року - о. Яна.

61057 Харків,
вул. Гоголя, 4,
+380 (57) 706-25-54

На місці Харкова за часів Київської Русі знаходилося місто Донець. 1655 року тут оселилась ватага українських козаків під проводом «осадчого» І. Каркача. Харківський козацький полк як адміністративно-військова одиниця був найбільшим у Слобідській Україні. 1765 року полкову самоуправу Xаркова скасували, з 5 слобідських полків утворили губернію з осідком у Xаркові. У 1919-1934рр. місто було першою столицею УРСР, а нині є обласним центром з населенням понад 1443 тисяч мешканців.

Після поділів Польщі 1772-1795рр. та Французької революції 1789р. до Харкова прибули католики з Польщі та Франції, а після відкриття у 1805р. університету - викладачі-католики з-за кордону. Меси проводились у 1-й Харківській гімназії та університеті приїзджими священиками, а 1829 року у Харків призначено першого постійного душпастиря - о.-францисканця Гемініана Чаплинського.

У 1830р. харківська католицька спільнота придбала земельну ділянку по вул. Малій Сумскій (нині - Гоголя) з великим двохповерховим будинком, який після перебудови став першим храмом (освячено 01.10.1832р. під титулом Пресвятої Діви Марії Святого Розарію). У 1850р. поряд з церквою споруджено цегляний будинок для священників, а також проведено реконструкцію святині. У 80-х роках XIXст. цей храм став надто малим для спільноти, що налічувала до 5 тисяч парафіян. 29 квітня 1887 року було освячено наріжний камінь костелу, проект якого у неоготичному стилі безоплатно виконав харківський архітектор Б. Михайловський. 15 грудня 1891 року настоятель о. П. Кісаржевський освятив новозбудований храм під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії, 26 липня 1892 року єпископ Ф. Симон освятив його головний вівтар.

47723 Драганівка

Поселення існувало ще, принаймні, наприкінці XV століття як королівська власність, проте було спустошене під час козацько-польської війни у середині XVII століття. Тому пізніше сюди переселили поляків із Мазурії. Перша писемна згадка про це село як Драганівку чи Траганівку датується 1708 роком, є також згадка 1729 року. У 80-х роках ХІХст. тут проживало понад 1400 мешканців, з них близько 1200 римо-католиків, а 1914 року - майже 2200 (римо-католиків понад півтори тисячі), нині ж село нараховує понад дев'ять сотень осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові. 1851 року віряни Драганівки та сусідніх Почапинець зібрали початкові кошти на будівництво костелу (земельну ділянку пожертвувала родина місцевих власників Соболевських). Ще до спорудження храму, у 1852 році у Драганівці коштом місцевої влади та Соболевських було утворено капеланію, до якої увійшли також Почапинці. Будівництвом храму, присченого спочатку Відвіданню Єлизавети Пресвятою Дівою Марією, опікувався настасівський вікарій о. Мартин Малявський.

32400 Дунаївці,
провул. Загородний, 30,
+380 (3858) 334-55, 348-13,
www: michail.pp.ua,
f.b.: s.michail

Перша згадка про Дунаївці датується 1403 роком. У 1592 році поселення отримало статус магдебурзьке право, підтверджене 1605 року, і назву Дунайгород, яка не прижилась. Від 1862 року Дунаївці - волосний центр, від 1923 року - райцентр, а з 1958 року - місто. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 10 тисяч мешканців, 1893 року - 12339, 1905 року - 12540, нині - близько 16 тисяч осіб. 2020 року місто увійшло до Кам'янець-Подільського району.

На початку XVII століття у Дунаївцях за сприяння Конецпольських було споруджено мурований костел та засновано парафію. Храм у 30-х роках облаштували Станіславські, які також збільшили фінансово-майнове забезпечення парафії (зокрема, подарували їй село Дем'янківці). Проте під час турецької окупації, що тривала останню чверть XVIIст., ця святиня була повністю знищена.

48755 Дзвинячка,
f.b.: 355482658413939

Село Дзвинячка відоме з II половини XVI століття. У радянські часи (з 1964 року по 18.03.1991р.) називалось Комунарівкою. Населення - понад тисяча мешканців.

Для римо-католиків Дзвинячки, які до початку XX століття належали до парафії св. Генріха у Мельниці(-Подільській), відправлялись Меси в дворовій каплиці власників села Кеншицьких-Козебродських. З 1883 року на їх запрошення у Дзвінячці проживав після заслання в Росію у якості дворового капелана архієпископ Варшавський Зиґмунт Щенсни-Фелінський, беатифікований 2002 року та канонізований 2009 року.

Саме завдяки його зусиллям та коштам 1894 року було споруджено мурований філіальний костел. 1906 року тут постав душпастирський осередок, який у 1936 році обслуговував адміністратор о. Йосиф Мушинський. А налічував він 1250 вірян місцевих та із десятка навколишніх сіл. Зокрема, сюди належав костел Пресвятої Трійці в Окопах.

48755 Дзвинячка

Село Дзвинячка відоме з II половини XVI століття. У радянські часи (з 1964 року по 18.03.1991р.) називалось Комунарівкою. Населення - понад тисяча мешканців.

Для римо-католиків Дзвинячки, які до початку XX століття належали до парафії св. Генріха у Мельниці(-Подільській), відправлялись Меси в дворовій каплиці власників села Кеншицьких-Козебродських. З 1883 року на їх запрошення у Дзвінячці проживав після заслання в Росію у якості дворового капелана архієпископ Варшавський Зиґмунт Щенсни-Фелінський, беатифікований 2002 року та канонізований 2009 року.

Після смерті у 1895 році архієпископа Зигмунта поховали в усипальниці Кеншицьких-Козебродських. І лише 1920 року його перевезли до Варшави та 14 квітня 1921 року урочисто перепоховали у крипті Варшавського кафедрального костелу. На початку XXI століття черниці заснованого архієпископом Зигмунтом згромадження Сестер Францисканок Родини Марії на краю села біля цілющого джерела, яке за життя любив відвідувати святий, спорудили на честь архієпископа каплицю.

48755 Дзвинячка

Село Дзвинячка відоме з II половини XVI століття. У радянські часи (з 1964 року по 18.03.1991р.) називалось Комунарівкою. Населення - понад тисяча мешканців.

Для римо-католиків Дзвинячки, які до початку XX століття належали до парафії св. Генріха у Мельниці(-Подільській), відправлялись Меси в дворовій каплиці власників села Кеншицьких-Козебродських. З 1883 року на їх запрошення у Дзвінячці проживав після заслання в Росію у якості дворового капелана архієпископ Варшавський Зиґмунт Щенсни-Фелінський, беатифікований 2002 року та канонізований 2009 року.

Після смерті у 1895 році архієпископа Зигмунта поховали в усипальниці Кеншицьких-Козебродських, спорудженій 1871 року. І лише 1920 року його перевезли до Варшави та 14 квітня 1921 року урочисто перепоховали у крипті Варшавського кафедрального костелу.

50023 Кривий Ріг,
вул. Вернадського, 65,
+380 (564) 72-15-02,
www: k.r.saletyni.org,
f.b.: 100049563107162

Заселення цих земель козаками розпочалось у XVII столітті. 1734 року Кривий Ріг згадується серед сіл Інгульської паланки, а 1771 рок тут розташувалась Ставка Коша Запорізької Січі. 8 травня 1775 року вперше згадується в офіційних документах (в «Розписі заснованих поштових станцій по річці Інгулець від Кременчука до Херсона»). Після ліквідації 1857 року військових поселень його переведено до розряду державних сіл, став центром Криворізької волості Херсонського повіту Херсонської губернії. У 1881 року у Кривому Розі почався розвиток гірничо-металургійної промисловості. 26 лютого 1919 року утворено Криворізький повіт з 30 волостями, який увійшов до складу Катеринославської губернії. Кривий Ріг отримав статус міста. Нині - це найбільше місто України, яке не є обласним центром. Населення - понад 624 тисячі мешканців.

Першими римо-католиками у Кривому Розі були інженерно-технічні працівники гірничо-металургійних підприємств з Польщі та Німеччини. Наприкінці ХІХ століття було придбано у місцевого поміщика Харченка великий будинок (у Центрально-міському район, вул. Знаменська, 6), який перебудували на храм св. Бригіди. 1900 року парафія, адміністратором якої був о. Яків Дукарт, нараховувала понад 1300 вірних. Правда, схематизм Тираспільської єпархії за 1917 рік подає місцеву каплицю під титулом свв. Апп. Петра і Павла (настоятель - о. Георгій Байєр, кількість парафіян - 1234). У 1920 році радянська влада закрила та зруйнувала святиню.

79008 Львів,
пл. Катедральна, 1,
+380 (32) 272-56-82, 235-89–78,
www: lwowskabazylika.org.ua,
f.b.: 134360883320534

Від середини I тисячоліття тут були поселення білих хорватів та одне з найбільших їх святилищ. Їх держава охоплювала нинішні чеські, угорські, словацькі та південно-польські землі від Баварії на Заході та українські терени аж по Збруч на Сході. Проте наприкінці Xст., після її занепаду східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Невдовзі білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів як уділ для свого сина Лева (перша згадка про місто у документах датується 1256 роком). У 1272р. король Лев переніс столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі король Казимир надав Львову у 1356р. магдебурзьке право. У 1434р., після скасування автономії Галичини як Королівства Руського утворено Руське воєводство з центром у Львові, а 1772 року Львів відійшов до складу Габсбурзької монархії як столиця коронної провінції - Королівства Галичини і Володомирії. 1918 року, після приєднання Галичини до Польщі Львів став центром воєводства, а 1939 року, коли Галичина увійшли до складу УРСР, - центром області.

Християнство на біло-хорватські землі прийшло ще у 60-70-х роках IXст., а в документі 973 року вони вказані у межах Празької дієцезії латинського обряду. Перші католицькі храми (св. Йоана Хрестителя та Матері Божої Сніжної) у Львові споруджено ще у XIIIст. У 1412-1414рр. столиця Галицької архідієцезії латинського обряду, заснованої 1375 року, була перенесена до Львова.

Львівський кафедральний собор споруджено у готичному стилі у 1368-1480 роках. Частину катедри, зведену за проектом М. Нічки та завдяки зусиллям Галицько-Львівського архієпископа Я. Стрепи освятив 21 квітня 1405 року єпископ Матей з Перемишля. У 1481 році частково збудований храм консекрував Львівський архієпископ Я. Стшелецький, а його спорудження продовжувалось і далі. У 1760-1776 роках за архієпископа В. Сераковського катедру, яка тоді перебувала у поганому стані, відремонтували та перебудували у стилі бароко (архітектор П. Полейовський). 12 травня 1776 року храм став санктуарієм Матері Божої Милосердної, а 1948 року - санктуарієм Божого Милосердя. 1910 року катедра отримала статус малої базиліки. У першому десятилітті XX століття тут служив вікарієм майбутній єпископ о. Францішек Лісовський.

81410 Самбір,
вул. Сагайдачного, 7,
+380 (3236) 344-43, 200-54,
www: parafiasambor.pl,
f.b.: 899839423458739

У 1241 році уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоруському поселенні Погонич, яке з часом розрослося і його назвали «Новим Самбором» чи просто «Самбором», а зруйноване місто було відновлене вже під іменем «Старого Самбора». 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1774 році Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року цісар Йосиф II надав йому титул «Вільного королівського міста». З 60-х років XIX століття був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. Проживає тут майже 35 тисяч мешканців.

У 1390 році у (Новому) Самборі було засновано парафію (ймовірно, що першим дерев'яним костелом св. Миколая стала церква св. Параскови). 1498 року храм знищили татари.