48530 Білобожниця

Перша письмова згадка про Білобожницю датується 29 січня 1453 року, наступні - 1463 та 1532 роками. Від 1577 року була містечком і мала свій герб. У 1880 році серед понад 950 його мешканців кількість римо-католиків не перевищувала двох з половиною сотень. У 1940-1959 роках Білобожниця була районним центром. Нині - село з населенням приблизно 1600 мешканців.

Костели у Білобожниці існували вже у першій чверті та середині XVII століття, проте парафії так і не було засновано, а місцеві римо-католики належали до парафії св. Антонія Падуанського у Хом'яківці. Наприкінці ХІХ століття для богослужінь використовували цвинтарну калицю бл. Соломії 1889 року. У 1904-1907 роках збудували мурований неоготичний костел, який у середині 30-х років став святинею самостійної парафії. Але після закриття храму у 1946 році його спочатку використовували як складське приміщення, а 1979 року взагалі знищили.

823?? Борислав,
вул. Володимира Великого

Борислав вперше згадується у документах від 19 березня 1387 року. Завдяки швидкому росту видобутку нафти у І половині ХІХ століття його 20.05.2010р. об'єднали з Тустановичами разом з присілками Волянка і Попелі, а також з Губичами, Мражницею і Банею Котовською в одне поселення, яке 26.07.1933р. отримало міські права. До 21 травня 1959р. був містом обласного підпорядкування Дрогобицької області, а від 30.12.1962 - Львівської. Нині тут проживає понад 33 тисячі мешканців.

До 1885 року місцеві римо-католики, які належали до парафії cв. Ап. Варфоломія у Дрогобичі, не мали власної святині.

Спільнота римо-католиків у Бориславі була зареєстровна 1991 року. Колишні місцеві римсько-католицькі святині (зокрема, костели cв. Варвари у Тустановичах та Христа Царя у Мражниці) віддали греко-католикам та православним. Тому у 1995-1998 роках було споруджено тимчасову дерев'яну каплицю, на місці колишнього польського кладовища, яку 7 червня 1998 року освятив архієпископ Мар’ян Яворський. Святиня згоріла 2005 року.

08300 Бориспіль,
вул. Дзержинського, 15,
+380 (4495) 609-46,
f.b.: 108670420486297

Бориспіль відомий у літописах як Летч, Льто, Олто, перша згадка про нього відноситься до початку XI століття, коли у війні (1015–1019рр.) між синами київського князя Володимира на річці Альті загинув князь Борис, який з 1072 року канонізований як один з перших святих Київської Русі. З іменем Бориса і пов'язана сучасна назва міста. Далі Летч неодноразово згадується в літописах до 1154 року як укріплене городище на підвищенні між двома рукавами річки Альти. У XVI столітті поселенням Баришпіль, Боришпіль володів Київський Пустинно-Микільський монастир. В документах 1590 року Бориспіль згадується як містечко, 1596 року став осередком староства, а пізніше отримав магдебурзьке право. З 1802 року був волосним центром Переяславського повіту Полтавської губернії. 1923 року став центром району. Статус міста - з 1956 року. Проживає тут понад 62 тисячі мешканців.

У 1997 році у Борисполі було засновано парафію. Спочатку богослужіння у тимчасовій каплиці на території будівництва храму проводив дієцезіальний священник о. Вєслав Стемпень з Києва, а з листопада 2000 року парафію перейняли францисканці конвентуальні, які поселились у Борисполі.

23420 Вербовець,
вул. Зарічна, 6,
+380 (4356) 346-66

Перша документальна згадка про Вербовець датується 1439 роком, згадується також у 1530, 1542 і 1566 роках. 7 червня 1607 року село отримало магдебурзьке право, приблизно тоді місто мало 3661 мешканців. У 1796-1804рр. Вербовець був центром повіту. 1893 року тут проживало лише 2584 жителів, нині - понад шість сотень осіб. Село входило до Мурованокуриловецького району, а від 2020 року є частиною Могилів-Подільського.

Перший дерев'яний костел св. Архангела Михаїла у Вербовці, збудований коштом короля Зигмунда ІІІ Вази, постав 1607 року, коли поселення отримало магдебурзьке право, проте станом на 1717 рік храм вже був руїною. Відновлена у 1752 році дерев'яна святиня згоріла в ніч на Пасху 1798 року від розведених вогнищ. Від 1752 року тут також велись метричні книги.

12053 Грузливець

Село Грузливець вважається заснованим 1761 року. 1906 року тут проживало 385 мешканців. У 1935-1936 роках звідси було виселено радянською владою приблизно 250 селян-поляків, натомість оселили колгоспників-ударників із Київської та Чернігівської областей. Нині село нараховує майже 290 осіб.

Католики латинського обряду Грузливця раніше належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах, своєї святині не мали. У пострадянські часи село почали відвідувати із душпастирською опікою священники з парафії св. Анни (пізніше - Матері Божої Фатімської) у Довбиші.

12724 Довбиш,
вул. Костельна, 9,
+380 (4144) 513-52, 510-04,
f.b.: 1177798512292375

Вперше згадується у джерелах 1811 року під назвою Довбишів Ставок, потім - Довбишів, а, принаймні, від 1900 року - Довбиш. На початку ХХст. його околиці заселялись вихідцями із центральних районів Польщі, тому половина жителів донині має польське коріння. У 1925-1935рр. був Мархлевськом та центром польського національного району, а в 1939-1944рр. - Щорськом, від 1938 року є селищем (міського типу). Нині тут проживає майже 4300 осіб. Входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Звягельського.

Католики латинського обряду Довбиша належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах. Виходячи з того, що 1911 року із 156 осель 154 були польськими і лише 2 українськими, а чисельність мешканців 1900 року становила 967 осіб, можна припустити, що кількість вірян тоді, принаймні, перевищила тисячу. І їм знадобилась своя святиня, бо парафіяльна розташовувалась надто далеко.

10006 Житомир,
вул. Дібровна, 41,
+380 (412) 24-39-69,
www: pallotti.org.ua,
f.b.: misericordia.zhytomyr

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

Перший дерев'яний костел Діви Марії знищили татари ще у XV столітті.

Перший житомирський паллотин о. Олександр Мілевський у 1988 році (за рік до першої консекрації у Римі) придбав будинок у районі Мальованка, який згодом (при його добудові) став центром паллотинського життя у Житомирі. Завдяки зусиллям парафіянина Антона Свідерського 28 березня 1995р. тут було зареєстровано парафію під титулом Божого Милосердя. 6 травня 1997 року єпископ Ян Пурвінський освятив новозбудовану каплицю у монастирі отців-паллотинів на Мальованці.

03150 Київ,
вул. Велика Васильківська, 75,
+380 (44) 269-50-44, 268-78-51,
www: nicolasparish.org.ua,
f.b.: 1345237968828726

Заснований наприкінці V - початку VI століть Київ на межі VIII - IX століть став головним містом Руської землі та столицею Руської держави. У 60-х роках IXст. відбулося перше хрещення Русі. Руську Церкву очолили митрополит Михайло та шестеро спеціально висвячених єпископів. Проте до 998 року, коли сталася подія, яка всупереч історичній правді названа хрещенням Русі, ще тричі наступали періоди язичеської реакції та християнського відновлення.

Станом на 1895 рік у Києві нараховувалося 33771 римо-католиків, а єдиний існуючий у місті костел св. Олександра міг розмістити не більше півтори тисячі вірних. 8 грудня 1896 року близько тисячі його парафіян звернулися до київського генерал-губернатора графа Олексія Ігнатьєва з клопотанням дозволити будівництво у Києві ще одного храму, який би носив титул св. Миколая на честь імператора. Наприкінці січня 1897 року Київська міська Дума запропонувала ділянку міської землі, що знаходилася на окраїні, на Великій Васильківській вулиці № 75 (цю землю використовували орендарі під склад лісоматеріалів). 30 березня 1898р. міністр внутрішніх справ Горемикін Л., звертаючись до генерал-губернатора Ігнатьєва, дав офіційний дозвіл на спорудження костелу.

31000 Красилів,
вул. Центральна, 46,
+380 (3855) 236-83, 217-40, 425-17, 425-18,
www: serceisusa.net.ua,
f.b.: 1927564924193977

Залишки давньоукраїнського городища у Красилові датують X-XII століттями, а перша письмова згадка - 1444 роком, хоча у джерелах зустрічається також 1437 рік. На початку XVIст. став центром Кузьминської волості, 1517 року - містом з обмеженим магдебурзьким правом, у 60-х роках - волосним центром. 1873 року тут проживало 2416 мешканців, через 20 років - 8806, нині - майже 19 тисяч осіб. 1923 року Красилів став райцентром, а 1930 року - селищем міського типу. У 1932-1935рр. був позбавлений статусу районного центру, який тоді перенесли до Антонін. З 1964 року є містом районного підпорядкування. Від 2020 року входить до Хмельницького району.

Римо-католики містечка належали до парафії св. Варфоломія у Кульчинах. За інформацією схематизмів Луцько-Житомирської дієцезії 1920, 1921, 1923 і 1925 років, костел у Красилові постав ще 1767 року як філіальна каплиця, споруджена коштом місцевого власника Франциска Сапєги, яка у другому десятиріччі наступного століття була перебудована на сучасний костел завдяки його сину, Миколі Сапєзі.

39601 Кременчук,
вул. Сумська, 82,
+380 (536) 74-68-89

Назва міста походить від тюркського слова «керменчик», що у перекладі означає «невелика фортеця». Саме як «Керменчик» згадана переправа через Дніпро в районі сучасного міста у документі 1550 року (є згадка також 1540 року), але офіційною датою заснування Кременчука вважається 1571 рік. У 1648-1649 роках Кременчук був сотенним містечком правобережного Чигиринського полку, а з 1657-1659рр. - цетром староства. З 1765р. - центр новоствореної Новоросійської губернії. 1784 року Кременчук як повітове місто ввійшов до Катеринославського намісництва, але губернські установи залишились у ньому до 1789 року. Після ліквідації Катеринославського намісництва в 1796р. Кременчук приєднали до Малоросійської губернії, а з 1802 року став повітовим містом Полтавської губернії. 30.07.1920р. була утворена Кременчуцька губернія, з З 1922р. Кременчук - повіте місто, через рік - центр округу, а з 1939р. - адміністративний центр району. Населення - 220 тисяч мешканців.

5 червня 2001 року у Кременчуці було зареєстровано парафію св. Йосифа. Оскільки старий костел св. Йосифа віддали православним, протягом наступних років настоятель парафії Воздвиження Хреста Господнього у Полтаві майбутній єпископ о. Яцек Пиль OMI двічі на місяць служив Меси в однокімнатній квартирі однієї з парафіянок. У березні 2003 року за фінансової допомоги фундації 'Допомога церквам на Сході' і з допомогою о. Яцека та парафіян було придбано дві земельні ділянки зі старими аварійними будиночками для побудови парафіяльного центру. У грудні 2003 року завдяки допомозі організації RENOVABIS закуплено чотирикімнатну квартиру для сестер із згромадження Служебниць Божого Духа.