90300 Виноградів,
вул. Миру, 2,
+380 (3143) 235-80,
f.b.: nagyszolosiplebania

Виноградів, який до 1946 року називався Севлюш (Сивлюш), вперше згадується в 1262 році, коли король Іштван V надав містечку статус вільного королівського міста. Цей привілей підтвердили королі Андрій III 1294 року та Роберт Карло у 1319 та 1329 роках. Сама ж назва «Севлюш» з'явилася у XV столітті, що в перекладі з угорської означає «виноградний». Нині Виноградів є районним центром. Населення - понад 25 тисяч мешканців.

Місцеву парафію було засновано у XIII столітті, а сучасний готичний мурований костел вважається спорудженим у XIV - XV століттях. У XVI-XVII століттях храм перебудовувся (якийсь час належав протестантам). У 1863 році було відновлено парафію, яку у XVIIст. перенесли до новоспорудженої францисканської святині. 1902 року здійснили розпис святині та встановили на вежі гострий шпиль замість барокового.

90300 Виноградів,
вул. Миру, 3

Виноградів, який до 1946 року називався Севлюш (Сивлюш), вперше згадується в 1262 році, коли король Іштван V надав містечку статус вільного королівського міста. Цей привілей підтвердили королі Андрій III 1294 року та Роберт Карло у 1319 та 1329 роках. Сама ж назва «Севлюш» з'явилася у XV столітті, що в перекладі з угорської означає «виноградний». Нині Виноградів є районним центром. Населення - понад 25 тисяч мешканців.

У XV столітті родина Переньі передала замок 'Канків' у Виноградові францисканцям, які облаштували у ньому монастир з костелом. 1556 року монастир ліквідовали реформати, а фортецю зруйновали. У 1668 році францисканці, які повернулися, спорудили новий готичний костел. У XVIII столітті храм було перебудовано у стилі бароко. 1889 року відбулась чергова перебудова святині.

90300 Виноградів

Виноградів, який до 1946 року називався Севлюш (Сивлюш), вперше згадується в 1262 році, коли король Іштван V надав містечку статус вільного королівського міста. Цей привілей підтвердили королі Андрій III 1294 року та Роберт Карло у 1319 та 1329 роках. Сама ж назва «Севлюш» з'явилася у XV столітті, що в перекладі з угорської означає «виноградний». Нині Виноградів є районним центром. Населення - понад 25 тисяч мешканців.

За відсутності документальних свідчень про час спорудження цієї цвинтарної каплиці залишається віднести її будівництво до кінця XIX - початку ХХ століть. 1949 року її передали на баланс Виноградівської міської ради. У 1959-1989 роках каплиця служила парафіяльною святинею, оскільки інші виноградівські храми (зокрема, костели Вознесіння Ісуса Христа та св. Йоана Капістранського радянська влада закрила та використовувала за іншим призначенням).

89003 Забрідь,
вул. Воз'єднання, 10а

Датою заснування села Забрідь (угорською - Рийвгель) вважається 1360 рік. Нині тут проживає понад тисяча мешканців.

У 1994 році у селі було зареєстровано римську-католицьку громаду. У травні 1995 року о. Лайош Гудра освятив наріжний камінь під будівництво костелу, спорудження якого розпочалось у квітні 1999 року. 2000 року майбутнього греко-католицького єпископа о. Мілана Шашіка CM було призначено настоятелем парафії св. Августина у Перечині та адміністратором парафій Пресвятої Трійці у Великому Березному і Заброді. Саме завдяки його зусиллям на пожертви зі Словаччини, Польщі та Італії, а також благодійної організації 'Реновабіс' храм було добудовано та оснащено на весну 2002 року.

48745 Збручанське

Село Збручанське вперше згадується як Новосілка 1393 роком (називалось також Новосілкою-Єпископською чи Новосілкою-над-Збручем), засноване у давньоукраїнські часи. Є численні документальні згадки у XVcт., потім було власністю кам'янецьких єпископів. На початку 80-х років тут проживало менше тисячі мешканців, 1900 року - 1350, 1921 року - 1016, 1931 року - 1126, 2014 року - 383 особи. Входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського..

Римсько-католицька спільнота села, що належала до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому, у другій половині ХІХ століття налічувала приблизно три сотні вірян. У 1867 році у Новосільці збудували та освятили під титулом св. Яна Непомуцького громадський мурований храм, який вперше у схематизмах Львівської архідієцезії згадується у другій половині 70-х років цього ж століття.

48561 Залісся,
вул. Польська

Поселення Залісся вперше згадується 1561 року як Залісне. Під час Гайдамаччини тут оселилось багато польських утікачів із-за Збруча. 1785 року у селі проживало 923 мешканців, 1890 року - 2082 (понад 1800 українців і менше трьох сотень поляків), 1900 року - 2212, 1910 року - 2287, 1921 року - 2012, 1931 року - 2231, 1938 року - 2592, у тому числі 1742 українців і 762 поляків, 2021 року - 960 осіб.

Досить значна римсько-католицька спільнота села спочатку належала до парафії Пресвятої Трійці у Борщові, проте після утворення 1854 року парафіяльної експозитури, а пізніше і парафії св. Анни в Озерянах, перейшла до неї. В середині ХІХ століття чисельність вірян у селі перевищила півтисячі, а в 90-х роках цього століття сягнула тисячі осіб. Саме тоді, а не 1801 року, як іноді помилково зустрічається в деяких джерелах, і постала в Заліссі своя святиня.

32630 Заміхів,
вул. Базарна, 25

Заміхів вперше в документах згадується 1661 року, проте був позначений на карті ще у першій половині цього століття. З кінця XVIIIст. вважався містечком. У 1893 році тут проживало понад 1674 мешканців, 1905 року - 2392, нині село має понад шість сотень осіб. До 2020 року входило до Новоушицького району.

Перший (дерев'яний) костел Пресвятої Трійці у Заміхові із мурованим скарбцем та дерев'яною захристією збудували 1749 року коштом місцевого власника Йосифа Гумецького, каштеляна кам'янецького (фундаційний акт зареєстрований в кам'янецьких земельних книгах 7 листопада 1749 року). Храм отримав п'ять вівтарів (ймовірно, дерев'яних).

69035 Запоріжжя,
вул. Заводська, 21А,
+380 (61) 218-58-49, 213-33-33,
www: rkc.zp.ua,
f.b.: SanktuarijBogaOtcaMiloserdnogoVG...

У XV-XVIIст. територія міста входила до Запоріжжя - краю вольностей запорізьких козаків, а 1770 року тут була закладена Олександрівська фортеця, завершення її будівництва у 1775р. співпало зі знищенням останньої Запорізької січі - Підпільнянської. Навколо фортеці селилися будівельники-селяни, каторжники, обслуговуючий персонал фортеці, відставні солдати. 1785 року Олександрівськ став поселенням міського типу, а 05.06.1806р. отримав статус повітового міста Катеринославської губернії. 23.03.1921р. місто було перейменовано на Запоріжжя, 1923 року стало центром Запорізького округу, а 10.01.1939р. - центром області. Населення - майже 732 тисячі мешканців.

До революції в Олександрівську була філіальна каплиця парафії в Катеринославську (Дніропетровську), яку в 30-х роках XXст. закрили, а 50-х - знищили (на її місці збудували завод). З 1993 року Служби у Запоріжжі проводились в різних приміщеннях. Потім завдяки єпископу Я. Ольшанському та організації 'Kirche in Not' було придбано недобудований житловий будинок, у якому 04.09.1994р. після ремонту та реконструкції єпископ Я. Ольшанський освятив каплицю св. Ап. Павла.

У 1997 році міська влада виділила земельну ділянку під будівництво храму та парафіяльного будинку, а 5 квітня 1998 року тодішній єпископ- помічник Кам'янець- Подільський Станіслав Падевський OFM Cap (майбутній перший єпископ Харківсько- Запорізький) освятив територію під будівництво костелу. 7 грудня 1998 року Папа Йоан Павло II освятив наріжний камінь, взятий з основи базиліки св. Апостола Петра у Римі, і того ж дня передав його запорізькому пароху о. Яну Собіло (нині - єпископ) через свого секретаря о. Мечислава Мокшицького (нині - архієпископ), а 7 жовтня 1999 року єпископ Леон Дубравський OFM заклав його під будівництво храму за проектом запорізьких архітекторів (зменшена копія базиліки св. Петра у Ватикані).

6903? Запоріжжя,
вул. Менжинського, 72Б,
+380 (61) 226-51-58, 226-52-11

У XV-XVIIст. територія міста входила до Запоріжжя - краю вольностей запорізьких козаків, а 1770 року тут була закладена Олександрівська фортеця, завершення її будівництва у 1775р. співпало зі знищенням останньої Запорізької січі - Підпільнянської. Навколо фортеці селилися будівельники-селяни, каторжники, обслуговуючий персонал фортеці, відставні солдати. 1785 року Олександрівськ став поселенням міського типу, а 05.06.1806р. отримав статус повітового міста Катеринославської губернії. 23.03.1921р. місто було перейменовано на Запоріжжя, 1923 року стало центром Запорізького округу, а 10.01.1939р. - центром області. Населення - майже 732 тисячі мешканців.

У 2002 році у Запоріжжі при парафії Бога Отця Милосердного розпочали своє служіння брати-альбертинці (zgromadzenie Braci Albertynów), основним завдянням яких є допомога безпритульним. 3 квітня 2009 року майбутній єпископ о. Ян Собіло освятив в Осипенківському житловому мікрорайоні Ленінського району Запоріжжя їх новоспоруджені монастир, каплицю та Прихисток Надії для чоловіків, котрі прагнуть вийти з бездомності.

69123 Запоріжжя,
пр. Ювілейний, 41,
+380 (61) 273-00-29,
f.b.: pio.zaporoze

У XV-XVIIст. територія міста входила до Запоріжжя - краю вольностей запорізьких козаків, а 1770 року тут була закладена Олександрівська фортеця, завершення її будівництва у 1775р. співпало зі знищенням останньої Запорізької січі - Підпільнянської. Навколо фортеці селилися будівельники-селяни, каторжники, обслуговуючий персонал фортеці, відставні солдати. 1785 року Олександрівськ став поселенням міського типу, а 05.06.1806р. отримав статус повітового міста Катеринославської губернії. 23.03.1921р. місто було перейменовано на Запоріжжя, 1923 року стало центром Запорізького округу, а 10.01.1939р. - центром області. Населення - майже 732 тисячі мешканців.

У 1772 році навпроти острова Хортиця постав сторожовий пост Запорізької Січі на чолі з полковником Іваном Бабурою, котрий, перейшовши після ліквідації Січі на службу в російську армію, отримав там 1777 року ділянку землю. З того часу балка стала називатися Бабурською, а річка - Бабуркой. 1803 року тут поселились німці-менноніти, заснувавши колонію Бурвальд. Сучасна забудова степу між селом Бабурка і Верхньою Хортицею розпочалася у 1969 році, а 1995 року створено у Запоріжжі Хортицький район, який неофіційно називається Бабуркою.

У 1999 році на Бабурці формально було засновано парафію під титулом святого священика Піо, а 16 жовтня 2002 року парафія запрацювала з призначенням настоятеля о. Альберта Алоїза Мальхерчика з ордену Пресвятого Серця Ісуса. Спочатку богослужіння відбувалось на квартирах парафіянок, але 23 вересня 2004 року майбутній єпископ о. Ян Собіло освятив каплицю, облаштовану завдяки зусиллям настоятеля та парафіян в квартирі на першому поверсі багатоповерхового будинку, яку було придбано за кошти спонсорів з Німеччини та Польщі.