48713 Пилатківці

Поселення П(і/и)латківці відоме у джерелах від 1494 чи навіть 1415 років, згадується також у наступному столітті. У 1870 році тут проживало 1050 мешканців, 1880 року - 1127, 1900 року - 1236, 1910 року - 1187, 1921 року - 1064, 1931 року - 1299, 2014 року - 346 осіб. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Римо-католики села спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Борщові. В середині ХІХст. їх було майже три сотні, і саме тоді вони перейшли до новозаснованої експозитури в Озерянах, яка пізніше стала парафією св. Анни. Схематизм Львівської архідієцезії 1862 року вперше подає занедбану цвинтарну каплицю в Пилатківцях, але 1871 року вона вже не згадується (ймовірно, розібрали). Проте замість неї цього ж року з'явилась громадська цвинтарна каплиця в розташованих поруч Грабівцях, якою, швидше за все, і послуговувались пилатківські віряни.

89121 Підполоззя

Перша документальна згадка про поселення Пудполок датується 1430 роком, а 1619 року разом із цим селом згадується також присілок Романок, які 1888 року об’єднали, утворивши село Підполоззя. Нині тут проживає майже вісім сотень мешканців.

У 70-х роках XIX століття частину села під назвою Полище почали заселяти німецькі переселенці, котрі у 80-х роках спорудили тут дуже маленьку дерев'яну каплицю коштом власників пилорами Ройзмана та Вука. Проте для місцевої спільноти вірян вона стала надто малою. Тому тут (ймовірно, на початку 2017 року) розпочали будівництво невеликого мурованого костелу. Принаймні, у грудні цього ж року, на Різдво там вже було відправлено першу Святу Месу.

812?? Плетеничі

Поселення вперше згадується 29 липня 1473 року в книгах галицького суду. Нині тут проживає менше двох сотень селян.

Римсько-католицька спільнота села Плетеничі належала до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах. Лише у 1932-1935 роках їх перевели до новоствореної парафії Пресвятого Ісусового Серця у Вовкові.

80726 Погорільці

Вперше Погорільці згадуються 25 серпня 1400 року в документі архієпископа Якова Стрепи, а також 1464 і 1469 року. Від 1569 року було містечком. У першій половині XVII століття ним володів архієпископ Ян Замойський. 1857 року тут проживало 483 мешканців, 1870 року - 608, 1880 року - 614, у тому числі 170 римо-католиків, нині ж - близько трьох сотень осіб.

Місцеві католики латинського обряду від 1400 року протягом багатьох століть належали до парафії св. Миколая єп. мч. у Вижнянах. Від 1897 року у схематизмах Львівської архідієцезії подається громадська (публічна) каплиця у спеціально виділеній для цього кімнаті, ймовірно, у будинку місцевих власників Тхужніцьких, в якій відбувались богослужіння, а 1903 року у селі оселився експозит вижнянської парафії.

12425 Покостівка,
вул. Лесі Українки, 5,
f.b.: 100064838436912

Село вже існувало, принаймні, 1790 року, але називалось Рудня Покостівка (поряд з кількома іншими Руднями). Вперше як Покостівка згадується в документі 1811 року. 1885 року у ньому проживало 25 осіб, проте 1906 року їх вже було 186. У 1935р. радянська влада вивезла до Харківської області 155 мешканців (переважно - поляків), а на їх місце заселила колгоспників із Київської та Чернігівської областей. Нині Покостівка має приблизно 250 селян.

Станом на 1790 рік нечисленні римо-католики Рудні Покостівки належали до парафії у Чудневі, проте пізніше (наприкінці XVIII - на початку XIX століть) їх перевели до парафії у Пулинах. У 50-х роках ХІХ століття в Покостівці було споруджено муровану філіальну каплицю коштом вірних місцевих та з навколишніх сіл.

62458 Покотилівка,
вул. Незалежності, 7,
+380 (57) 783-40-83

Спочатку наприкінці XIX століття виникло селище Карачівка. 1869 року поблизу пройшла лінія Курсько-Харківсько-Азовської залізниці, у 80-90 роках XIX століття збудовали залізничну платформу Карачівка, а неподалік від неї - станцію Покотилівка. З 1938 року Покотилівка - селище міського типу. 1959 року Карачівку та Покотилівку об'єднали під спільною назвою Покотилівка (до цього залізничне полотно було розподільчою смугою між двома населеними пунктами). У вересні 2012 року частина селища була включена в межі Харкова. Нині тут проживає майже десять тисяч мешканців.

У 1996 році на запрошення єпископа Яна Пурвінського у Харків, який тоді належав до Київсько-Житомирської дієцезії, прибули сестри-кармелітки босі з монастиря у Дисі біля Любліна (Польща). Згодом наприкінці 90-х років ХХ століття - на початку ХХІ століття поблизу Харкова у Покотилівці постав монастир цих черниць. А офіційне відкриття першого у Харківсько-Запорізькій дієцезії споглядального монастиря відбулось 16 червня 2008 року (тоді там проживало 13 сестер: 8 - з України, 4 - з Польщі та 1 - зі Словаччини).

23542 Політанки,
вул. Миру, 2

Політанки вперше у письмових джерелах згадуються як Політанка у 1596 році. Село позначене як Politan на карті Гільома де Боплана, складеній 1640 року. У 80-х роках ХІХ століття мало близько тисячі мешканців, 1893 року - 1764, 1905 року - 1993, а нині - менше восьми сотень осіб. Входило до Шаргородського району, а від 2020 року є частиною Жмеринського.

Місцеві католики латинського обряду села належали до парафії св. Флоріана у Шаргороді та раніше не мали своєї святині. 1990 року у Політанках під опікою шаргородського настоятеля о. Зенона Туровського OFM розпочали будівництво філіального мурованого костелу, наріжний камінь якого цього ж року освятив єпископ Едуард Бялоґловскі із Перемишля у Польщі.

35000 Полонне,
вул. П. Маркіша, 22,
+380 (3843) 316-31, 328-73,
www: polonne.ofm.org.ua,
f.b.: sAnnaPolonne

Поселення Полонне відоме з 996 року. У другій половині XVI століття отримало магдебурзьке право. У XIX - початку XX століть місто було центром, нині є районним центром із населенням понад 20 тисяч мешканців.

У 1593-1607 роках у Полонному було споруджено за участю італійських архітекторів замковий мурований храм Успіння Пресвятої Діви Марії коштом українського князя Я. (І.) Острозького, який перейшов з православ'я на католицизм; святинею заопікувались оо.-єзуїти. 1618 року костел пограбували і спалили татари та турки. У 1646 році замковий храм відбудував С. Любомирський, котрий 1649 року склав фундацію на будівництво парафіяльного костелу під титулом св. Анни - на честь покровительки своєї матері. Костел невдовзі збудували, і Полонне отримало дві святині - замкову та парафіяльну (доля останньої невідома). 1651 року замкову святиню пограбували та зруйнували козаки Б. Хмельницького.

36002 Полтава,
вул. Марата, 16,
+380 (5322) 208-75,
f.b.: rkc.poltava

Іпатіївський список «Повісті минулих літ» 1174 року згадує сіверське місто під назвою «Лтава» (ймовірно, що від назви річечки Лтава, правої притоки Ворскли). Згодом місто назвали «По-Лтава», як таке, що розташоване по Лтаві. За останніми дослідженнями часом заснування Полтави вважається 899 рік, а сучасна назва міста зафіксована у документах 1430 року. З 1648 до 1775 роки Полтава була військово-адміністративним центром Полтавського полку в складі Гетьманської України. У 1802р. стала губернським центром, а в радянські часи - обласним. Населення - понад 288 тисяч мешканців.

Наприкінці XVIIIст. полтавець І. Котляревський на основі полтавського діалекту народної мови створив українську літературну мову. Але нині полтавці все частіше відмовляються від корінної мови Русі на користь так званої 'російської', яку штучно створили у Московії наприкінці XVIII - на початку XIX століть на основі місцевого діалекту церковно-слов'янської мови - православної латині. Століттями русинів-українців лякали жупелом КАТОЛИЦЬКОЇ ЛАТИНІЗАЦІЇ, проте навіть в Західній Україні, де зберігся найбільший католицький вплив, розмовляють досі корінною мовою, тоді як інша частина Русі, особливо Лівобережжя, все більше переходить на модернізований варіант ПРАВОСЛАВНОЇ ЛАТИНІ!

З початку 90-х років XX століття полтавських римо-католиків обслуговували оо.-мар'яни з Харкова. Оскільки старий полтавський костел Воздвиження Хреста Господнього ще до війни знищила радянська влада, то у 1994 році було придбано старий будинок на вул. Марата, 16, і після невеликого ремонту вже на Різдво там відправили першу Месу. 3 грудня 1994 року єпископ Ян Пурвінський (парафія тоді належала до Києво-Житомирської дієцезії) затвердив статут парафії, а 17 березня 1995 року статут було зареєструвано рішенням Полтавського облвиконкому.

12742 Полянка,
вул. Зарічна, 6,
+380 (4144) 431-61

Село Полянка вважається заснованим 1880 роком, а у 1967 році його віднесли до категорії селищ міського типу. Нині тут проживає понад 1600 мешканців. Селище входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Новоград-Волинського.

Сучасний мурований костел у Полянці споруджено у 1991 - 1995 роках завдяки зусиллям майбутнього єпископа отця-францисканця Станіслава Широкорадюка, котрий 28 липня 2012 року освятив також новий головний вівтар храму, виготовлений у 2011-2012 роках майстрами Антонієм та Романом Скаковськими з Новоград-Волинського.